https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/91b4727f64dcd771c56b8a193b1397e9.git
Зміст Бачу серед коментаторів досить поширене хибне уявлення
Виглядає воно приблизно так.
Українські шістдесятники, дисиденти, антикомуністична діаспора — всі вони були ідеалісти, мрійники, в них не було жодного батальйону, всі вони зазнали поразки й не вплинули ні на що.
Я завжди питаю таких людей: а що, потім Радянський Союз розпався сам по собі?
Та ні, кажуть вони, був Чорнобиль, Афган, Рейґан, економічна криза, Горбачов, Єльцин, ГКЧП, відсутнє додати, непотрібне закреслити.
Погоджуюсь. Завжди є об’єктивні чинники. Але.
Країна і нація формуються тоді, коли є візія майбутнього, приваблива для суспільства. Без такої візії об’єктивні чинники розпаду призводять просто до колапсу. Світ сповнений уламками колишніх імперій, які так і не стали країнами.
Читайте також: Деколонізація Росії: Божі млини мелють повільно
Ми стали. За це будемо вдячні, між іншим, і тим, хто сформулював візію України у другій половині минулого сторіччя й доніс її до дня незалежності.
P.S. Те саме стосується прийдешнього наступного етапу розпаду імперії (сподіваюся, останнього). Нині важливі люди, які формують візії майбутніх нових незалежних держав. Навіть якщо в них нема батальйонів. Поки що. Втім, в когось із них вже є.
Джерело
Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар