Вже другий рік поспіль замість помпезних парадів, які щороку до війни в Україні влаштовував Путін, увесь світ бачить лише його жалюгідні спроби випендритися.
Другий рік поспіль 9 травня Україна замість Дня Перемоги відзначає День Європи, чим ще більше віддаляє себе від Росії. Росії, яка заскорузла в імперській політиці і навіть пишається цим.
79 років після перемоги над нацизмом для РФ, судячи з усього, минули дарма. Адже замість того, щоб будувати країну, ґрунтуючись на демократичних цінностях (за що свого часу, до речі, і боролися під час Другої світової війни), Радянський Союз та єльцино-путінська Росія буквально поклали життя своїх громадян на те, щоб майже століття потому нікому і на думку не спало, що може бути інакше, аніж тоді.
Намагаючись наслідувати образ великого і жахливого, Путін зробив себе дешевою копією Сталіна, який окрім репресій, нічим більше і не запамʼятався (бо ж треба відповідати історичним аналогіям по максимуму). Та й повномасштабну війну проти України Путін почав з тих самих причин, з яких колись хотів брати участь у війні Сталін: РФ, як і СРСР, хоче, щоб з нею рахувалися, а не вважали вигнанцем.
За ці роки російська влада фактично повернулася до того, з чого починала – до нової примари переможної війни. Для радянської влади така війна – в Афганістані – завершилася не просто поразкою, а розвалом країни. Тепер Путін замість того, щоб засвоїти важкі уроки історії, перекрутив літопис і знайшов інших нацистів в особі України, а Росія загалом – нового ворога в особі колективного Заходу і несподіваних союзників, таких як Іран чи Китай.
Як результат, через майже 80 років потому Європа замість «ніколи знову» отримала не лише найкривавішого тирана за всю історію, але й найбільший військовий конфлікт з часів боротьби з Гітлером. Знову.
Однак паралельно з тим, як Путін почав повномасштабну війну проти України (хоч і називає її протистоянням із Заходом), почав згасати й інтерес до параду у Москві. Адже буквально за три роки російська армія з «другої армії світу» перетворилася на останню.
І вже другий рік поспіль замість помпезних парадів, які російський диктатор до вторгнення щороку влаштовував у намаганнях продемонструвати свою «велич», увесь світ (та й вся РФ) бачить лише жалюгідні спроби випендритися. Та ще й чим — танком Т-34, який експлуатується з 1940 року і радував ще Сталіна, парою «Ярсів» і «Іскандерами», які вже не сміються і ракети яких успішно збиває українська ППО.
Загалом, з кожним роком війни з Україною дійство на Червоній площі виглядає все більш гнітюче: ветерани «молодшають», поступово змінюючись курсантами і «героями СВО», а натовпи росіян по периметру площі замінюються пропагандистами і акторами-путіністами, напевно, та карантин, щоб отримати «доступ до тіла». Яскравий тому приклад – друге поспіль скасування «Безсмертного полку», який вже давно і в самих росіян асоціюється не з тією війною. Тож король вже давно голий, але йому немає кому про це сказати.
Інша справа – Україна, для якої свята через війну або стали буденністю, або набули нового сенсу. Та й слово «перемога» тепер має інший сенс – не той, який вкладають у нього росіяни.
До речі, вперше за 21 рік, протягом яких Путін приймає паради, Кремль засипало снігом – символом смерті та темноти. А враховуючи катаклізми, які тільки цього року спіткали Росію, хочеться вірити, що і Путіна, який так наслідує Сталіна, спіткає долю його кумира. Ну, чи хоча б суд у Гаазі та довічне ув’язнення.