В последнее время в политических кругах в связи с процессом создания специального Международного трибунала по преступлению агрессии обсуждается вопрос о персональном иммунитете «тройки» государственных чиновников, то есть главы государства, главы правительства и министра иностранных дел. Проблема состоит в том, что эта идея может помешать созданию международного трибунала и привлечению к ответственности российского диктатора Путина, а также таких его приспешников как Лавров и Мишустин. Суть этого аргумента состоит в том, что, мол, пока Путин остается президентом российской федерации, он обладает персональным иммунитетом, а потому его нельзя привлечь к уголовной или какой-либо ответственности перед национальным или международным судом.
Далее текст на языке оригинала.
Насправді, цей аргумент не витримує серйозної наукової міжнародно-правової критики, а має суто політико-маніпулятивний характер.
Насамперед, варто нагадати, що згідно з декількома резолюціями ПАРЄ Путін не є легітимним президентом, а є очільником диктаторського терористичного режиму, що вже позбавляє його будь-якого натяку на легітимність.
Однак розглянемо це питання з погляду науки і практики міжнародного права.
По-перше, іще Статут Нюрнберзького трибуналу закріплював принцип, згідно з яким: «Посадове становище підсудних, їх становище як глав держави чи відповідальних чиновників різних
урядових відомств не повинно розглядатися як підстава до звільнення від відповідальності чи пом’якшення покарання» (ст. 7 Статуту).
Аналогічні положення щодо відсутності імунітету для воєнних злочинців містяться в Статуті Токійського трибуналу. Причому обидва трибунали були створені на основі міжнародних договорів, а не на основі резолюцій Ради Безпеки ООН.
За логікою тих, хто обстоює концепцію персонального імунітету «трійки» посадових осіб, якби Нюрнберзький трибунал визнав персональний імунітет нацистського міністра закордонних справ Ріббентропа, то його неможливо було б притягнути до відповідальності.
Взагалі, навіть з погляду логіки і елементарної справедливості, заявляти про це, що посадову особу не можна притягнути до відповідальності, принаймні перед міжнародним судовим органом, лише тому, що вона обіймає посаду глави держави, було б абсурдом, оскільки це давало б можливість цій особі безкарно вчиняти будь-які тяжкі міжнародні злочини, включно з геноцидом.
Не випадково стаття 27 Римського статуту Міжнародного кримінального суду передбачає, що «посадове становище глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, обраного представника чи державної посадової особи в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно із цим Статутом та не є, саме по собі, підставою для пом’якшення покарання». Як сказано у частині другій цієї статті: «Імунітети або спеціальні процесуальні норми, які можуть бути пов’язані з посадовим становищем особи відповідно до національного або міжнародного права, не повинні перешкоджати здійсненню Судом своєї юрисдикції щодо такої особи».
Стаття 7 проєкту Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства, розробленого Комісією міжнародного права ООН, чітко передбачає, що статус особи як глави держави не звільняє цю особу від кримінальної відповідальності.
Згідно з резолюцією, яку було ухвалено у Ванкувері, такою авторитетною науковою міжнародною організацією як Інститут міжнародного права («Immunities from Jurisdiction and Execution of Heads of State and of Government in International Law») глави держав мають імунітет перед національними судами, однак, разом з тим, в цій резолюції наголошується на тому, що: «Ніщо в цій резолюції не має на увазі або може означати як таке, що Глава Держави володіє імунітетом перед міжнародним судом універсальної чи регіональної юрисдикції».
Інакше кажучи, наука міжнародного права в особі Інституту міжнародного права робить виняток від імунітету глави держави, якщо йдеться не про національний, а про міжнародний суд.
Деякі юристи стверджують, що в міжнародному праві існує звичаєва норма, згідно з якою глави держав, поки вони залишаються на своїй посаді захищені персональним імунітетом. Однак навіть ці автори змушені визнати, що дана звичаєва норма має не імперативний, а диспозитивний характер, тобто від неї можна відступити за взаємною згодою держав. Задля цього, пишуть дослідники цього питання, державам достатньо укласти міжнародний договір. Іншими словами, укладення міжнародного договору про створення Міжнародного трибуналу зі злочину агресії є достатньою правовою підставою для зняття імунітету з Путіна та його поплічників.
Таким чином, аргумент про необхідність визнати за кремлівським диктатором та його поплічниками імунітет від міжнародного правосуддя в особі спеціального Міжнародного трибуналу зі злочину агресії не витримує критики ані з погляду науки міжнародного права, ані з погляду його практики.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/67/a9bcd1db6ab1a72669a1c0eda83ded1e
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…