https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/11d511a907667c724a537b842a6f0468.git
Американці (як і європейці) прекрасно розуміють, що це все ж суто наше внутрішнє питання, з яким мусимо впоратись тільки ми самі
Західна преса (зокрема, The Washington Post) запустила серію публікацій про окремі умови надання збройної та фінансової допомоги Україні: що все це зав’язане на активнішій мобілізації, бо до зброї потрібні бійці. Що затягування з мобілізацією було однією з причин (не найважливішою, але серйозною) затягування з рішенням про допомогу.
Теперішня явно неоптимальна (назвемо це так) активність української влади щодо розв’язання кадрових проблем ЗСУ – це передусім наслідок надмірного поспіху. Ну, і відсутності як стратегічного мислення (з часовим лагом понад кілька місяців), так і державного мислення (а не політичного – з базовим орієнтуванням на рейтинги). Бо за пару місяців чи й тижнів пробують організувати те, що мало організовуватись всі два роки великої війни.
Читайте також: Влада мусить «зшивати» країну, а не каналізувати негатив
Американські чиновники прямо кажуть, що тепер, після ухвалення пакета допомоги, зосередять увагу на інших нагальних проблемах України. І от однією з найголовніших є сумнівної оптимальності схеми з мобілізації необхідних кадрів. «Ситуація з кадрами — це проблема, що тільки зростає… І якщо це не буде виправлено, пакет допомоги не вирішить усіх проблем України».
Американці (як і європейці) прекрасно розуміють, що це все ж суто наше внутрішнє питання, з яким мусимо впоратись тільки ми самі. «Хто ми такі, щоби говорити: «Вам просто потрібно закликати більше чоловіків, щоб воювати». Але водночас це реальна проблема… Закони, які вони [українські парламентарі] ухвалили за останні пару тижнів, допоможуть, але вони мають мобілізувати більше сил та знайти спосіб надихнути більше українських чоловіків вирушити на передову».
Читайте також: Обмеження консульських послуг: навіщо воно в епоху електронних реєстрів?
А от з аргументацією – чому українці мають йти воювати, причому без позірних перспектив демобілізації – у влади капітальні проблеми. Простіше кажучи, їй нема чим аргументувати вимоги «іди і помри за Україну».
Не в останню чергу через базову несправедливість мобілізації: бідні мобілізуються з не до порівняння більшою ймовірністю, ніж багаті. Звичайні громадяни мають на кілька порядків більші (це якщо делікатно, а не констатувати реалії) шанси опинитись в шанцях, ніж діти чиновників чи бізнесменів. Політики та діти політиків не мобілізуються взагалі: одні пішли добровольцями, тож їх мобілізація і не може стосуватись, інші використовують всі доступні інструменти, щоб їх мобілізація не стосувалась.
Вкотре повторю: мобілізація – за визначенням штука репресивна і примусова. Завжди й усюди. Але вона принаймні може (і повинна) бути справедливою – однаковою до всіх. Поки це хоч якось не буде вирішено – не поможуть і спроби (сумнівної законності) витягнути сюди українських чоловіків з Європи.
Джерело
Про автора. Олексій Голобуцький, політолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар