Розпад Росії не буде схожим на 1991 рік
Ні, Росія не розвалиться швидко. Процес послаблення «скрєпів» відбувається досить повільно, особливо з огляду на те, що основна «скрєпа» – це гроші, а Росія поки може обходити значну частину санкцій. І навіть після цього строкату країну триматиме інерція, тож потрібен буде якийсь тригер на кшталт «пригожин 2.0».
Ні, розвал Росії не станеться сам по собі. Для цього потрібні систематичні зусилля з нашого боку, передусім на фронті, але не тільки. Україна має стати осердям боротьби корінних поневолених народів Росії за свободу й незалежність. А також співавтором нової системи колективної безпеки в Європі.
Ні, мовиться не лише про національні республіки. Чимало нових незалежних держав не матимуть етнічної основи, їхнім ґрунтом стане сильний регіоналізм, на кшталт Інґрії чи Сибіру. Сибір за своєю моделлю колонізації ближчий до Австралії, ніж до Татарстану. Але етнічні республіки стануть зразком для інших.
Ні, це не буде дуже схоже на 1991 рік. Інша комбінація факторів породжує іншу траєкторію розвитку. Передусім розпад на 30 – 40 не дуже визначених частин не може статися так само як розпад на 15 чітко визначених. Не буде сильних лідерів процесу на кшталт тодішніх РСФСР чи УРСР. Будуть і певні ознаки 1917 року.
Ні, не нові національно-демократичні лідери стануть першими президентами. Ключову роль у розвалі імперії відіграватимуть нинішні путінські регіональні еліти – достоту як у 1991 році комуністи. Але національно-визвольні рухи надзвичайно важливі, вони дають картинку майбутнього. Вони візьмуть свої 15% на перших вільних парламентських виборах.
Не всі країни підуть одним шляхом. Траєкторії будуть дуже різні у Саха (Якутії), Чеченської республіки Ічкерії, Башкортостану тощо. Власне, і в 1991 році Естонія, Україна та Узбекистан пішли різними шляхами.Ні, не всі країни матимуть європейські цінності. Саха і Тива розташовані набагато ближче до Японії й Південної Кореї, ніж до Франції чи Литви. Але Японія й Південна Корея – демократичні економічно розвинені країни.
Ні, не всі країни стануть демократіями, і точно не одразу. Ми йдемо цим шляхом вже понад 30 років, і ми ще не повноцінна демократія. Але від нас залежить, хто стане союзниками нових держав, і це вплине на їхню траєкторію.
Отже, немає сенсу говорити про швидкий автоматичний розвал за лекалами 1991 року та легкий шлях до демократії й процвітання. Однак це не означає, що остання імперія світу може пережити нинішню війну. Процес розвалу невідворотний, а його швидкість та формат залежать, зокрема, й від нас.