https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/133/990cc1d2feafb80da263af28ae038d2c.jpg
Я нещодавно думав, в чому причини морального занепаду суспільства. Бо якщо брати загрози, бо вони менші, ніж ті які були півтора року тому.
А потім зрозумів.
Пропаганда визначила орієнтовні строки у 2024 році, але вони не відповідали дійсності. Ну як, вони могли б відповідати дійсності, якби не призупинилась допомога, а Китай через Північну Корею не підтримав би РФ. Я сам вважав що ситуація на фронті, яка розвивалась рік тому, дочавить РФ до перемовин у 2024 році. Але вийшло як вийшло.
І нових строків немає. А це давить на суспільство, бо невизначеність в критичних ситуаціях завжди демотивує.
Деякі військові вже давно перелаштувались. Бо війна кожен день, і в тебе просто немає часу рефлексувати. У військових інші демотиваційні причини, але там плюс-мінус зрозуміло що робити (ротувати підрозділи, мобілізація, отримання зброї, ну а коли ворог починає палати то це мотивує).
Але у цивільних навіть такого плану немає. І визначеності теж.
Це як в спортзалі, коли ти змінюєш вправу в підходах з кількості на час вправи. Ну тобто коли ти розумієш, що тобі треба зробити 60 віджимань, то це зрозуміло. Але спробуйте в одному швидкому ритмі віджиматись півтори хвилини не дивлячись на годинник…або спробуйте поїхати в дальню поїздку та не дивитись на час чи скільки маршруту ти проїхав.
Невизначеність давить.
Тому для стабільності я б порадив поставити собі цілі на майбутній період. Я, наприклад так і зробив, і живу цим, а не з невизначеністю. Так, ми наводимо FPV, хоча раніше ми наводили Хаймарси та Ескалібури. І ми чекаємо поки зʼявляться Атакмси, і коли авіабомби з УМПК вже не будуть так масово сипатись на наші позиції, бо почнеться раунд з авіацією.
Бо ми пам’ятаємо як воно, коли в тебе є снаряди, коли в кожну САУшку рашистів заганяється Хаймарс, як тільки вона розгорнулась, а кожні 2-3 дні ракетами виносяться казарми, склади, місця зосередження окупантів.
І я чекаю той день, коли ми знов будемо мати можливість залітати на ворожу територію, нарешті маючи вогневі засоби, які вирішать поле бою. Коли “пігдогі” сипляться, і не можуть тримати позиції, навіть коли на них заганяють особовий склад “загороджувальні загони”. Все те, що на зараз відсутнє. Бо FPV звісно гарно, але ними війну не виграти.
Ми чекаємо, ми знаємо куди, ми вміємо розвідувати цілі й радіти спостерігаючи, як воно горить. Ми зосередилися на цих подіях, які наближаються з кожним днем.
А ви можете вибрати свій план на майбутнє, який вас стабілізує. Краще його мати, ніж ніт.
Serg Marco (Карпюк Олександр)
Like
Tweet