У Кишиневі в центральному парку біля парламенту є алея класиків. Національних класиків. Кантемір, Емінеску, Александрі, Хаждеу, Караджіалє… Їхні бюсти розміщені вздовж алеї, поряд лавочки. Можна попити кави. Згадати «Лучаферул» (Ранкова зірка) Емінеску, яка є вінцем румунської класики. Але «вінець» тут зовсім інший. Посередині алеї, возвеличується бюст Пушкіна. Не у ряді зі всіма, а на чолі цієї просторової моделі.
Пару років назад на цій алеї зустрічалася із співробітником бюро з реінтеграції на офрек. Він призначив зустріч біля бюста Пушкіна. Я його тоді запитала, чому молдовський держслужбовець призначає зустріч біля Пушкіна, а не біля Емінеску. На що він відповів так:
– Ваши провокационные вопросы говорят, скорее о том, кто вы. Вы что не понимаете, что русская армия тут двести лет?
Зрозуміло одне: там, де Пушкін, там русская армія.
Алея страшна і гуляти по ній страшно.
Читайте також:
Від Пушкіна до Путіна – дві букви й один крок
Пушкін як культуротворець і російський імперіалізм
Пушкін має лишатись ідолом для росіян, а не українців
Пушкін став для українців аналогом Леніна
Чому потрібно зносити пам‘ятники Пушкіну?
Пушкіністи, а ви Пушкіна читали?