Їхня робота і так була небезпечної, але в прифронтових районах від початку повномасштабного вторгнення стала важчою в рази, йдеться в ТСН.
Номер на його шоломі – 86-ий — Дмитру Тарнавському 31 рік, стати рятувальником він мріяв з дитинства. «Від шести років мріяв стати рятувальником, в мене батько працював в пожежній охороні і якось в 6 років я потрапив до нього на роботу і це стало початком моєї карєри своєрідної», — пригадує заступник начальника 16 рятувальної частини Миколаївського району Дмитро Тарновський.
Чого Дмитро боїться найбільше – так це не впоратися. «Дуже буває тяжко, доводиться інколи боротися із самим собою, фізично і морально, але робота є робота», — каже Дмитро.
Його зона відповідальності – прифронтові села в бік Херсонщини. «Смертей 60 я, мабуть, бачив точно», — каже він.
За час війни мав 64 бойові виїзди – рахує лише ті, що були під час обстрілів. «І по нам стріляють неодноразово, ми намагаємося ховатися, тонкощі нашої роботи в тому, що ми однією рукою ствол подаємо з водою, гасимо пожежу, іншим оком дивимось, де можна укритись, неодноразово працювали дотушували», — розповідає Дмитро.
Доводиться дорогою до пожеж відлежуватися у кюветі, рятуючись від прильотів. Найнебезпечніші – займання великих площ, але самому Дмитру найскладніше бачити, як горить житло людей – будинки, де жили родини, дбали і любили, вішали на стіни фотографії дітей, а потім все це зжирає вогонь.
Дмитро розповідає, що в деяких селах давно не було світла, що місцеві, ті, що залишилися, виходили подивитися на маячки. «Кажуть, не бачили з початку війни світла, а ми їдемо світло, маячки проблискові, люди в шоці, страшно», — переказує рятувальник.
У командира рятувальників за війну змінився графік – працює добу через добу, навіть мови немає про відпустку. Він розказує про мрії, але його весь час перебивають звуки прильотів. «Українці — така нація, що відтворювати ми також вміємо, віра в майбутнє стовідсоткова», — переконує він.
Своїх рідних – дружину та двох синів Дмитро відправив за кордон – йому самотньо, але аби стало легше, склав чіткий план, що робитимуть після війни разом. «Коли закінчиться війна, дуже хочеться поїхати до Криму, показати дітям Крим, Херсон. Взяти відпустку і поїхати Україною. Справжню відпустку, де не буде дзвінків телефонних, що десь треба виїжджати, десь треба резерв», — мріє рятувальник.
На голому ентузіазмі, в шортах і майках: унікальна пожежна бригада рятує будинки односільчан після обстрілів
Ізюмці, які голодували кілька місяців, розмітають харчі від волонтерів: люди розповідають, що пережили
Вбиральня за вівтарем і сушка шкарпеток на іконах: військові звільняють Донеччину і виявляють «скрєпи» росіян