Виставка ранніх творів художників-монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельніченка відбувається в Києві в Художній академії (НАОМА). Митці відомі знаковими роботами в столиці — мозаїчними панно центрального автовокзалу на Деміївській, композиціями в Палаці дітей та юнацтва. А також модерністськими залами прощання на Байковому кладовищі та Стіною пам’яті. Тандем митців створював цей горельєф упродовж 13 років, але радянська влада вирішила залити його бетоном. Стіна пам’яті досі вважається найзнаковішим твором українського монументального мистецтва. 2018 року її почали відновлювати.Gazeta.ua побувала на виставці й розпитала експертів про найвідоміші твори Ади Рибачук і Володимира Мельніченка. В експозиції здебільшого представлені роботи, які художники створили під час навчання в НАОМА. Зокрема це унікальна серія творів про культуру північного народу ненців. Виставку приурочили до 90-річчя Володимира Мельніченка.Ада Рибачук і Володимир Мельніченко 1954 року вирушили на літню практику до берегів Білого й Баренцевого морів. Спочатку Архангельськ, тоді селище Козли, потім острів Колгуєв. Мали дослідити побут і культуру північного народу ненців. Художниця Яблонська (Тетяна Яблонська на той час була заступницею голови правління Спілки радянських художників України. — Gazeta.ua) змотивувала тоді ще молодих художників фразою: «Як мені набрид цей сіро-коричневий живопис, шахтарі й шахтарки в роботах. Якби ви роз’ їхалися на всі чотири сторони й привезли мені щось свіже, новаторське».Вчасно повернутися з острова Ада Рибачук і Володимир Мельніченко не змогли через погано налагоджену навігацію. Академія пішла на поступки студентам і перенесла захист дипломів на рік. Під час завершення навчання Ада й Володимир представили 240 живописних і графічних робіт про традиції та звичаї корінного населення Крайньої Півночі. Уперше захист дипломів відбувся привселюдно в актовій залі. Тоді навіть запросили кінематографістів, щоб це відзняти.»Глобалізація все стирає, а поїздка Ади й Мельніченка — це як портал часу. Вони вхопили той момент і візуалізували епос ненців. Створили чи не єдину серію картин із тих місць. Ці народи не перебували в суспільній формації, несли архетипну пам’ять, що зберігалася впродовж тисячоліть», — розповів завідувач кафедри живопису НАОМА Олесь Васильович Соловей.Після другої подорожі до Арктики художники передали в дар місту Нар’ян-Мар 229 робіт. Таким чином організували перший арктичний художній музей, присвячений народу Крайньої Півночі.»Ада й Володимир тричі мандрували на Північ. А цією темою займалися впродовж семи років і згадували потім усе життя. Коли вимушено затрималися, то в місцевому інтернаті для дітей-ненців зробили художню школу. Вже за 50 років Володимир з Адою за власний кошт видали 500 примірників книжки з роботами цих дітей і передали їм за Полярне Коло», — розповів перший проректор НАОМА Андрій Яланський.В експедиціях митці працювали з тим матеріалом, який знаходили. Оскільки в тундрі лісів майже нема, то з деревом була проблема. Подружжя художників розкручували звичайні шпалери, склеювали й працювали на них. Етнічні ненецькі сюжети Ада Рибачук скальпелем вирізала на залишках кораблів, які лишились після аварії. Одного разу на березі моря знайшли метеоритний камінь. З нього зробили скульптуру й таємно привезли до Києва. Про те, з чого саме вона зроблена, Ада і Володимир замовчували практично до 2000-х років.Володимир Мельніченко згадує про цю роботу так: «Знайшов цей метеоритний камінь на острові Колгуєв. Він був, наче оплавлений вогнем. Ми зразу зрозуміли, що він неземного походження. Але те, що це дійсно метеорит, дізналися через рік від геологів. Вони попросили забрати до себе в науковий інститут, але ми відмовили. Я побачив у цій формі голову, і кількома лініями намітив очі й ніс спеціальним інструментом, який був у нас із собою».Скульптури такого типу вкрай велика рідкість. Після завершення виставки «Іншопланетянка» повернеться до культурного фонду Володимира Мельніченка.Подружжя Мельніченка й Рибачук — одні з перших художників, які в радянський час почали відновлювати монументально-декоративне мистецтво. Цей напрям занепав після знищення школи «бойчукізму». Засновника Михайла Бойчука та його учнів радянська влада розстріляла наприкінці 1930-х. Нова плеяда митців сформувалася в 1950-1960-х роках. Поряд із Мельниченком і Рибачук — напрям відроджували Григорій Довженко, Іван Бодаренко, Іван Литовченко.
«Ада й Володимир, маючи за плечима досвід станкового живопису, приходять у синтетичне мистецтво. Починають експериментувати з матеріалами. Мозаїку поєднують з бетонним рельєфом. Так створюють унікальні експозиції басейну й фонтану біля Палацу дітей та юнацтва. На той час це колосальна робота — площа понад 700 квадратних метрів. Тематично оздоблюють кожну секцію в Палаці. Окрему експозицію присвячують творам Марії Примаченко», — додав Олесь Соловей.За цю роботу весь творчий колектив, окрім Рибачук і Мельніченка, отримав премію. Їх навмисно не внесли у списки як авторів. Архітектор проєкту Авраам Мілецький побоявся, що через «бунтарські підходи» митців премію скасують усім.Фонтан «Сонце, Зорі та Сузір’я» біля Палацу дітей та юнацтва відновили й ввели в експлуатації 2019 року. Реконструкцію мозаїки проводили під керівництвом Володимира Мельніченка.Головною працею монументалістів Ади Рибачук і Володимира Мельніченка вважається горельєф «Стіна пам’яті» на Байкові горі. Над композицією завдовжки 213 м митці працювали з 1968-го до 1981 року. Перед тим, як почати її створювати, вивчали поховальні обряди й символіку.Своїм монументом митці хотіли допомогти духовно піднестися людям, які щойно втратили близьких»У народі завжди було три головні події — народження, весілля і смерть. Ця тріада була визначальною для Ади й Володимира. Вони зрозуміли, що смерть не є настільки фатальною, це частина життя. Своїм монументом митці хотіли допомогти духовно піднестися людям, які щойно втратили близьких. Для горельєфа шукали модерністські форми й новаторські рішення.Наприклад, для зали прощання обрали форму хмар. У споруді уникнули прямокутних форм. У задумі ще були вітражі, але їх не змогли втілити. І коли весь комплекс був на етапі завершення, номенклатурні працівники вирішили, що монумент не відповідає духові соцреалізму. Що має пропагувати працю, героїзацію радянського народу. Митцям закидали деформацію образу людини. І зрештою ухвалили постанову залити монумент бетоном», — розповів Соловей.За однією з версій, горельєф залили бетоном, бо тодішній партійний керівник Володимир Щербицький обурився профілем фігур. Ті мали довгі носи, що не є характерними для радянської людини. За іншою — архітектор Авраам Мілецький після сварки з митцями особисто добивався ухвалення рішення про знищення горельєфу. У березні 1982 року монумент залили 300 самоскидами цементного розчину.»Ситуація набула драматизму. Ада й Володимир залучили громадськість. І в Москві, і в Києві писали листи до керівництва, знімали фільми. Виборювали право на життя цього монументу. Але це не вплинуло на рішення радянської влади. І горельєф 1982-го таки залили цементним розчином. Тішить, що чотири роки тому, як почали «відкривати» перший сегмент монумента, виявилося, що для знищення використали не такий сильний бетон. І це дало можливість легко його знімати. Унікальну локацію зможуть відновити вже до кінця року», — додав Соловей.Виставка працює за адресою: Вознесенський узвіз, 20. Аудиторія 102. Час роботи — з 9:00 до 14:00. Субота й неділя — вихідні. Експозиція триватиме до 28 лютого.У Києві відбувається виставка митців стритарту Pomme de Boue, які створили в Києві понад 300 вуличних мозаїк. Вписують їх у міський простір. Художники бажають залишатись анонімними — на відео показують лише свої руки. В експозиції виставки — фільм про створення мінімозаїк. Про те, скільки коштує зробити один артоб’єкт і де беруть матеріал, художники розповіли в інтерв’ю Gazeta.ua.
