Чи проллє кров «Грузинська мрія»
Грузія завмерла на роздоріжжі.
Минулої суботи на парламентських виборах грузини робили екзистенційний вибір: результати голосування визначали, куди піде їхня країна, — до Європи чи Росії, до демократії чи авторитаризму, до майбутнього чи минулого. Адже «Грузинська мрія», що перебувала при владі протягом останніх дванадцяти років, хоч і декларувала європейський вибір, але своїми діями зближувала Грузію з Росією, ухвалюючи антидемократичні закони, переслідуючи опозицію, конфліктуючи зі США, ЄС, Україною.
Вибори в Грузії безпосередньо стосуються й України. Зближення Тбілісі з Москвою не може не тривожити Київ: україно-грузинські відносини й так у стані кризи. І нашій країні не потрібно, щоб в агресора з’явився ще один сателіт, який посилює позиції Кремля у світі, відчиняє вікно для транзиту підсанкційних товарів.
Основними суперниками «Грузинської мрії» були коаліції «Єдність — Національний рух» і «Сильна Грузія», платформа «Коаліція за зміни» й партія «Гахарія — За Грузію». Кожна з цих політичних сил підписала ініційовану президенткою Саломе Зурабішвілі «Грузинську хартію», відповідно до якої брала на себе зобов’язання повернути Грузію на шлях реформ, відновити переговори про вступ із ЄС і скасувати закони, що перешкоджають євроінтеграції. Зокрема й закон про іноагентів.
Одразу ж після завершення голосування й керівна партія, й опозиція заявили про свою перемогу. Але судячи з підсумків, оприлюднених грузинською ЦВК, зміни влади через вибори не буде: «Грузинська мрія» отримала 53,92% голосів. Недостатньо для конституційної більшості, але цілком вистачає, щоби самостійно сформувати уряд і обрати президента. Опозиція сумарно набрала 37,77% голосів. Водночас грузинська столиця й більшість на дільницях за кордоном підтримали опозицію.
Одна з причин перемоги партії влади полягає в тому, що «Грузинська мрія», зігравши на страху грузинів перед війною, позиціонувала себе як «партія миру» й наполягала на тому, що альтернатива їй — збройне протистояння з Росією. Для більшої переконливості на своїх передвиборчих білбордах із написом «Обери мир» партія демонструвала фото зруйнованих українських і мирних грузинських міст.
Маніпулюючи страхом перед новою війною, «Грузинська мрія» водночас переконувала грузинське суспільство, що здатна у мирний спосіб повернути під свій контроль Абхазію та Південну Осетію. А критикуючи ЄС, США й заявляючи, що «зовнішні сили хочуть у Грузії нових війн, хаосу та бідності», тіньовий правитель Грузії Бідзіна Іванішвілі також обіцяв, що «Грузинська мрія» «логічно продовжить європейський шлях» і країна «стане членом ЄС, зберігши гідність та цінності».
Перемозі керівної партії сприяли й економічне зростання в країні (багато в чому зумовлене зростанням торгівлі з Росією), й роз’єднаність опозиції.
Ще одна причина перемоги «Грузинської мрії» — фальсифікації: керівна партія, побоюючись помсти політичних опонентів, усіма способами прагнула втримати владу. Зрештою грузинські неурядові організації, які спостерігали за перебігом голосування, відмовилися визнавати результати виборів. А міжнародні спостерігачі — ОБСЄ, Ради Європи, НАТО та ін. — були набагато обережнішими в оцінках, хоча й зазначали, що вибори є підтвердженням відступу демократії в Грузії.
Опозиційні сили не змирилися з поразкою й не визнали результатів виборів, оприлюднених ЦВК, звинувачуючи владу в конституційному перевороті, масових порушеннях і фальсифікації результатів голосування. Не визнала офіційних результатів виборів у Грузії й президентка Саломе Зурабішвілі. Дві партії — «Єдиний національний рух» і «Коаліція за зміни» — відмовилися від депутатських мандатів. Опозиція заговорила про перманентні акції протесту.
Все це означає, що Грузія вступає в період затяжної внутрішньополітичної кризи й нестабільної системи влади. Подальший розвиток подій залежить від ресурсів «Грузинської мрії» та її контролю над силовими структурами, можливості опозиції мобілізувати своїх прибічників, рішучості її лідерів, самоорганізованості суспільства, позицій Заходу та Росії. Але чи будуть масштабними антиурядові протести? Наразі грузини на вулицю не вийшли.
Опозиція спочатку закликала своїх прибічників на мітинг наступного дня після голосування. Потім перенесла на вечір понеділка. Все свідчить про розгубленість опозиції, яка занадто повірила у свою перемогу. А щоб збити хвилю протестів, прем’єр-міністр Грузії Іраклі Кобахідзе заявив, що Тбілісі не планує поновлювати дипломатичних відносин із Москвою через окупацію Абхазії та Південної Осетії.
Водночас влада готувалася до антиурядових виступів. Ще до дня голосування представники «Грузинської мрії» заявляли, що опозиція планує оголосити вибори сфальсифікованими й розпочати протести. Перед виборами уряд Грузії затвердив список адміністративних будівель зі статусом стратегічних об’єктів, блокування яких може призвести до кримінального покарання. Служба державної безпеки Грузії ще кілька місяців тому завела справу про підготовку до держперевороту.
Не обійшлося й без «українського сліду». Напередодні виборів російські агентства поширювали «новину», буцімто українські спецслужби відправили до Грузії для організації заворушень «координатора групи екстремістів» — колишнього військовослужбовця «Азова» Закро Аваліані. А загалом Кремль хоча й обережно, але активно впливав на виборчу кампанію, поширюючи антизахідні наративи й звинувачуючи ЄС у тому, що той намагається делегітимізувати вибори, спровокувати революцію та скинути уряд.
Перемога «Грузинської мрії» порушує питання про майбутнє відносин Тбілісі з Вашингтоном, Брюсселем, Москвою. Водночас звучать побоювання, що критика виборів із боку ЄС і США та вжиті ними жорсткі заходи ще більше віддалять Грузію від Заходу й наблизять до Росії. Своєю чергою Москва саме й зацікавлена в сценарії, коли влада вживе жорстких заходів під час розгону протестувальників і буде пролито кров.
Іще перед виборами посол ЄС у Тбілісі Павло Герчинський заявив, що за нинішньої влади Грузія ніколи не стане членом Євросоюзу. За його словами, члени грузинського уряду далекі від цінностей ЄС і віддаляють людей від членства в ньому. А за тиждень до виборів лідери країн Євросоюзу заявили про фактичну зупинку процесу приєднання Грузії до ЄС. Зокрема в резолюції Європейської Ради стверджується, що нинішній курс Тбілісі ставить під загрозу європейський шлях Грузії.
Відразу ж після голосування Радіо Свобода повідомляло, що серед країн ЄС є достатня більшість для ухвалення рішення про скасування безвізового режиму для громадян Грузії в разі, якщо результати виборів буде підтасовано або ж за їх підсумками станеться кровопролиття. Але перед загрозою встановлення контролю Кремля над Тбілісі Брюссель зайняв обережну позицію.
Парламентарі країн Європи вважають, що вибори в Грузії 26 жовтня не були ні вільними, ні справедливими, а тому ЄС не повинна визнавати їх результату й має ввести персональні санкції. Про те, що результати виборів у Грузії несумісні зі зближенням країни з ЄС, заявив, зокрема, й президент Литви Гітанас Науседа. Але голова Євроради Шарль Мішель повідомив, що вищий політичний орган ЄС бере до відома попередню оцінку виборів ОБСЄ, а на своєму листопадовому засіданні оцінить ситуацію й визначить подальші кроки у відносинах із Грузією.
Сполучені Штати теж не робили жорстких заяв. Вашингтон (так само, як і Київ) понад добу не коментував виборів у Грузії, доки держсекретар США Ентоні Блінкен не заявив, що підтримує заклики до розслідування порушень під час голосування на парламентських виборах у Грузії. За його словами, спостерігачі погодилися з тим, що день виборів загалом було добре організовано, проте США отримали повідомлення про порушення та випадки застосування насильства.
Обережна оцінка Заходом цих виборів демонструє наявну дилему в його політиці щодо Грузії. На жаль, обережність Заходу також розв’язує руки нинішній грузинській владі, яка й далі гратиме на суперечностях між РФ/КНР із одного боку та США/ЄС — з іншого, намагаючись витиснути з усіх максимальні економічні та політичні преференції. Водночас уряд, «Грузинська мрія» та Бідзіна Іванішвілі встановлюватимуть усередині країни жорсткий режим, переслідуючи опозицію та журналістів.
Однак, не вдаючись до різких кроків, Захід уважно спостерігає за подіями в Грузії: його реакція залежатиме від розвитку ситуації в цій південнокавказькій країні. І багато чого залежатиме від того, як найближчими днями й тижнями поведуться влада, опозиція, грузинське суспільство.