У Путіна немає достатньо військ, аби перемогти Україну й захистити Росію — Atlantic Council
Курська операція показала: перевантажені війська РФ значно вразливіші, ніж здається, але це не означає, що російська армія перебуває на межі краху.
Операція ЗСУ в Курській області РФ триває вже третій місяць, і мало що вказує на те, що вона закінчиться найближчим часом. Попри низку російських контратак з початку операції 6 серпня, Україна продовжує контролювати територію площею близько тисячі квадратних кілометрів у Курській області. Ця безпрецедентна операція на російській території виявила обмеженість кремлівської військової машини, пише Atlantic Council.
Хоча багато хто продовжує вважати армію РФ непереборною силою з практично безмежними запасами людей і техніки, зараз стає дедалі більш очевидно: насправді спроба російського диктатора Владіміра Путіна захопити Україну призвела до того, що його армія виявилася небезпечно перевантаженою й нездатною захистити Росію.
Президент України Володимир Зеленський спочатку сподівався, що операцією на території РФ він зможе натиснути на Путіна та змусити його перекинути війська з України на “внутрішній фронт”. Поки що цього не сталося. Натомість російська армія продовжує просуватися на сході України.
Водночас, той факт, що Путіну довелося обирати між вторгненням в Україну і захистом Росії, сам по собі є промовистим.
Труднощі РФ на “курському фронті” стали черговим свідченням того, що Москва відчуває дедалі більшу нестачу людських ресурсів. За повідомленнями, останніми місяцями Росія була змушена різко збільшити винагороду, яку пропонують новобранцям. Згідно з розслідуванням російського видання “Вёрстка”, ті, хто погоджується воювати проти України, часто мають дуже слабке здоров’я, а середній вік добровольців збільшився з сорока років на початку повномасштабного вторгнення до близько п’ятдесяти.
Серед інших ознак того, що Путін змушений “вишкрібати залишки з дна бочки”, щоб поповнити виснажені ряди своєї армії, — нещодавні повідомлення про те, що моряки з російського авіаносця “Адмірал Кузнєцов” були зняті з військово-морської служби й направлені в Україну як піхота. Росія також перебуває в процесі прийняття нового законодавства, яке дозволить підсудним підписувати військові контракти й уникати судового переслідування. Десятки тисяч російських ув’язнених вже звільнені з в’язниць, щоб воювати проти України.
Тим часом, коли на початку серпня українські військові перетнули кордон у Курській області, вони виявили, що більшість російських укріплень у прикордонній зоні були укомплектовані молодими солдатами-строковиками, які незабаром масово здавалися в полон. Це дозволило Україні поповнити свій обмінний фонд і провести низку обмінів полоненими, а також викликало значне занепокоєння в російському суспільстві.
Нехарактерно стримана реакція Путіна на ситуацію в Курській області свідчить про те, що він добре усвідомлює недоліки своєї армії.
Не погрожуючи “третьою світовою війною” і не намагаючись згуртувати свою країну проти “іноземного загарбника”, Путін намагався применшити значення операції ЗСУ й напрочуд мало говорив про те, що це перша “іноземна окупація” російської землі з часів Другої світової війни.
Така пригнічена реакція була очевидною з перших днів операції України в Курській області, яку Путін спочатку відкинув як просту “провокацію”. За повідомленнями, російські ЗМІ отримали від Кремля вказівку мінімізувати значення української операції: їм було доручено переконати внутрішню аудиторію в тому, що присутність ЗСУ на території Росії тепер є “новою нормою”.
Це, звичайно, не означає, що російська армія перебуває на межі краху. Навпаки, Путін нещодавно оприлюднив амбітні плани щодо подальшого збільшення чисельності своєї армії до півтора мільйона солдатів, що зробить її другою за величиною у світі після Китаю. Він також може оголосити про наступний раунд мобілізації, якщо буде необхідно, але це потенційно ризикує призвести до внутрішніх заворушень і переконати тисячі молодих росіян покинути країну.
Путіну, безумовно, доведеться знайти велику кількість додаткових військових, оскільки він прагне компенсувати втрати Росії й досягти своєї мети — поступово знекровити Україну в жорстокій війні на виснаження. За даними американських офіційних осіб, вересень 2024 року був найкривавішим місяцем війни для російських військ в Україні, але він також був одним із найуспішніших з точки зору захоплення нових територій. Оскільки Росія зараз переважає Україну за чисельністю та озброєнням, Путін, очевидно, розраховує на значно більшу здатність своєї країни “поглинати” втрати на полі бою та продовжувати воювати.
Українські лідери, схоже, чудово розуміють цю похмуру арифметику. Дійсно, вони прийняли сміливе рішення про операцію на території Росії значною мірою через усвідомлення того, що залишатися замкненими у війні на виснаження зі своїм значно більшим ворогом було б актом національного самогубства.
Не всіх переконують аргументи на користь курської операції, деякі критики називають її безрозсудною авантюрою та стратегічною помилкою, яка послабила оборону України в критичний момент. Втім, не можна заперечувати, що наступальна операція спростувала панівний раніше наратив про неминучу перемогу Росії. Важливо, що українська операція в Курській області РФ також продемонструвала: перевантажена армія Путіна значно вразливіша, ніж Кремль хотів би, щоб ми думали.
Не маючи достатніх резервів, у Москві розраховують на те, що українські війська самі залишать Курську область через відсутність у Києва необхідних сил і під впливом ситуації на фронті на Донбасі.
Оговтавшись від розгублення та шоку, які Кремль пережив у перші дні “курської ситуації”, нині політико-військове керівництво РФ підбадьорилось, а сам Путін демонструє на публіку впевненість: курська операція ЗСУ не послабила влади диктатора, не дестабілізувала ситуації в Росії, не призвела до політичних протестів населення та бунту еліти. Про те, чому так сталося і що може призвести до розколу в оточенні російського диктатора, розмірковував Володимир Кравченко в статті “Курська аномалія” Путіна”.