https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/9c1c0eeb91e7b9238ca350d8a12407ce.git
Від початку повномасштабного вторгнення Україна та світ стали свідками безпрецедентної жорстокості Росії та її зневаги до міжнародного права. Систематичні порушення норм гуманітарного права, численні звірства та терор українського населення – невід‘ємна частина військової стратегії агресора Зміст
Матеріал підготовлено у співпраці МБФ «Український Жіночий Фонд» та Фонду «Global Survivors Fund».
Станом на 1 жовтня 2024 року, Офіс Генерального прокурора зафіксував 321 випадків сексуального насильства, пов’язаного із війною. За оцінками ООН, незареєстрованих випадків СНПК у 10-20 разів більше. Згідно із нормами міжнародного права, до категорії злочинів СНПК включають зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, примусовий аборт/стерилізація/шлюб, а також будь-яка інша форма сексуального насильства порівнянної тяжкості, яка напряму чи опосередковано пов’язана з конфліктом.
За даними правоохоронних органів, перші випадки застосування сексуального насильства до цивільного населення України було зафіксовано із початком агресії на Сході України у 2014 році. Проте з 24 лютого 2022 року, дії окупантів набули не баченого досі масштабу.
На сьогодні, Україна має розгалужену систему розслідування злочинів СНПК та надання допомоги постраждалим. Активна протидія злочинам сексуального характеру російської армії в Україні передбачає тісну координацію профільних державних управлінь, правоохоронних органів, представників громадських, міжнародних організацій, журналістів та волонтерів. Так, за словами Федора Дунебабіна, спільного Представника в Україні Фонду лауреата Нобелівської премії доктора Деніса Муквеге та Глобального фонду тих, хто пережив насильство, система є надто складною, відтак місцями не достатньо ефективною.
«Найбільшим викликом для надавачів послуг (сервіс-провайдерів), зокрема для Уряду, служб соціальної підтримки, громадських та міжнародних організацій, а також правоохоронних органів є координація їхніх дій. Нерідко трапляється, що деякі послуги дублюються. Або не працює механізм перенаправлення, коли окремі організації не можуть надати постраждалим потрібну допомогу через нестачу ресурсів, і не знають, що таку допомогу може надати інша структура, яка має відповідні можливості та фінансування.
У цьому полягає велика проблема гуманітарного реагування, бо така система споживає багато ресурсів, адже кожна організація має свій персонал, операційні та адміністративні витрати, але при цьому постраждалі не можуть отримати необхідну допомогу в повному обсязі та у швидкі терміни,» – пояснює експерт.
Попри постійне вдосконалення система допомоги залишається недостатньо ефективною, їй бракує узгодженості та зворотного зв′язку, щоб швидше реагувати на потреби постраждалих і надавати їм оптимальний комплекс послуг. Окрім згаданих проблем, ключовим викликом у протидії СНПК залишається відсутність спеціального законодавства.
«Нам не вистачає профільного законодавства, яке б врегулювало зусилля системи, спрямовані на захист постраждалих. Станом на сьогодні, у нас функціонує розгалужена система соціального захисту, яка надає допомогу різним категоріям осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, включаючи потерпілих від СНПК, проте у нас немає спеціалізованих програм реабілітації, допомоги та захисту для цієї категорії населення. Здебільшого, ініціативу у цьому питанні на себе беруть міжнародні та громадські організації,» – коментує проектна менеджерка в Україні Глобального фонду тих, хто пережив насильство, Олена Маслова.
Наразі до другого читання у Верховній Раді готуються законопроєкти №10132 «Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації» та №10256 «Про облік осіб, життю та здоров’ю яких завдано шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України». Згадані законопроєкти мають на меті визначити термін СНПК, категорії постраждалих осіб, створити єдину систему надання психологічної, медичної, правової та соціальної допомоги постраждалим, а також врегулювати надання невідкладних проміжних репарацій, тобто заходів, які спрямовані на подолання наслідків СНПК та недопущення ще більшої шкоди.
У разі прийняття законопроєкту №10132 постраждалі одержать право на отримання грошової виплати та невідкладні проміжні репарації. Останні, зокрема, передбачають надання постраждалим особам доступу до засобів правового захисту, компенсації, реабілітації, відновлення моральної та матеріальної шкоди. Отримати доступ до цих інструментів можна буде шляхом звернення до комісії, яка буде створена на центральному рівні.
Так, згадані законопроєкти гарантуватимуть сатисфакцію для постраждалих, особливо тих, хто через тривалий час очікування втратили довіру до системи захисту; а також у певних випадках спонукатимуть потерпілих до початку співпраці з правоохоронними органами щодо фіксації злочинів.
Розробка законопроєктів включала обов’язковий попередній аналіз та адаптацію міжнародного досвіду протидії СНПК та захисту постраждалих. Це, як зазначає експертка, на сьогодні чи не єдиний спосіб ефективного застосування досвіду країн-партнерів з огляду на різницю у суспільно-політичному контексті.
«Досвід Боснії і Герцеговини, наприклад, мало корисний для України, адже ми як держава значно практичніші у захисті постраждалих. Навіть попри те, що все ще перебуваємо в стані війни. Досвід Хорватії у свою чергу особливо корисний для розбудови необхідної інституційної інфраструктури. Так, якщо згадані законопроєкти будуть прийняті, за прикладом Хорватії, в Україні буде створено окремий орган-комісію, що займатиметься визнанням постраждалих,» – підкреслює Олена Маслова.
Щодо проблеми комплексної підтримки українців, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, основними нагальними потребами сьогодні експертка називає:
– потребу у безпечному місці;
– медичну допомогу;
– довгострокову психологічну підтримку;
– правову допомогу;
– допомогу із працевлаштуванням та реінтеграцією у суспільство.
Найзатребуванішими традиційно залишаються послуги з надання медичної, психологічної та правової допомоги постраждалим. Оцінити доступність згаданих послуг втім складно.
«Ми багато спілкуємось із постраждалими, і вони часто скаржаться на відсутність конкретної допомоги з боку держави. Ця проблема найчастіше пов’язана із перезавантаженістю органів влади, відсутністю спеціалізованих закладів та законодавства. Незважаючи на досить активну роботу органів влади в Україні у питанні протидії СНПК, вже ж таки державі складно гарантувати реалізацію людиноцентричного підходу через завантаженість надавачів послуг або їх недостатню кількість. З іншого боку, постраждалі не завжди знають про доступні послуги. Наприклад, про те, що вони можуть вже зараз отримати тимчасовий притулок або психологічну допомогу від мобільної бригади в рамках діючого законодавства та діючої мережі спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Відтак, тут ще одна проблема – недостатня поінформованість.»
Ситуації, коли постраждалий або постраждала таки звертається за необхідною допомогою натомість загрожують повторною травматизацією. Тому фахівців, які працюватимуть із постраждалими від СНПК, потрібно постійно навчати коректному спілкуванню та поведінці із цією категорією осіб, оскільки ніколи не відомо, що може викликати у постраждалої особи травматичні спогади (це може бути що завгодно — починаючи від місця спілкування, форми одягу фахівця і закінчуючи необережними фразами чи рухами).
Тому фахівцям завжди варто враховувати індивідуальні обставини та ситуацію, яку пережила людина, через психоемоційну вразливість постраждалих, у повсякденних, на перший погляд, ситуаціях. Проте частими, на жаль, є випадки, коли ретравматизація пов’язана із браком компетентності та некоректною комунікацією надавача послуг.
«На мою думку, навчених фахівців, які працюють із проблемою сексуальних злочинів, сьогодні в Україні недостатньо. Тому тут також потрібно працювати комплексно: створити окрему інфраструктуру, гарантувати мотивацію та можливості підвищення кваліфікації для працівників надавачів послуг та допомоги.» – стверджує експертка.
Нарешті, не слід забувати про важливість підтримки постраждалих з боку українського суспільства. Йдеться, насамперед, про підвищення рівня обізнаності українців з проблематикою СНПК, а також роз’яснення специфіки злочинів сексуального характеру та можливостей підтримки постраждалих. Вочевидь, аби створити культуру підтримки та розуміння у суспільстві знадобиться чимало часу, проте необхідні зміни задля ефективного захисту постраждалих, які держава здатна здійснювати вже сьогодні.
«Звісно, зміни такого масштабу не відбуваються миттєво. Вони вимагають системних зусиль та часу. Так, одне із стратегічних завдань Глобального фонду тих, що постраждали від насильства, є масштабування результатів нашого Пілотного проекту з надання проміжних термінових репарацій потерпілим українцям та передача нашого досвіду українським держорганам. На щастя, наші ініціативи активно підтримуються та впроваджуються разом з Урядом України, адже лише Уряд може взяти на себе відповідальність за створення спеціалізованої інфраструктури, зміни чинного законодавства та розробку дієвих інструментів захисту постраждалих на рівні держави,» – підкреслює Олена Маслова.
Залиште коментар