Вперше цей «Рамштайн» мав відбутися на рівні глав держав. До Німеччини, менш ніж за місяць до президентських виборів у США 5 листопада, мав приїхати й президент США Джо Байден. Три місяці тому він зняв свою кандидатуру з виборів на користь віцепрезидентки Камали Гарріс. На цьому «Рамштайні» мали говорити про долю подальшої військової і фінансової допомоги Україні. Надто — в разі другого «пришестя» Дональда Трампа до Білого дому, який може взагалі припинити підтримку Києва у війні з Росією.
У суботу, 12 жовтня, за ініціативою Джо Байдена в Берліні мали також окремо зустрітися лідери США, Британії, Німеччини та Франції для обговорення насамперед українського питання. До цих переговорів була прикута неабияка увага. Адже напередодні західні політики та медіа заявляли та писали про необхідність початку переговорів із Росією, заморозки війни та можливість вступу України до НАТО «частинами» за «німецькою» моделлю, фактично в обмін на згоду Києва на російську окупацію українських територій.
Проте у вівторок, 8 жовтня, Джо Байден та держсекретар США Ентоні Блінкен відмінили візит до Німеччини 10-13 жовтня (до речі, цей візит мав стати першим державним візитом за майже 40 років) через ураган «Мільтон» у Флориді, який може стати найбільш руйнівним за останні 100 років. Білий дім вже закликав місцевих жителів евакуюватися. Тому, цілком зрозуміло, що дії центральної демократичної влади щодо подолання наслідків стихії будуть у центрі уваги американської передвиборчої кампанії. І, в разі помилок, це авжеж використає штаб Трампа. За словами речниці Пентагону Сабріни Сінгх, вони працюють над новими деталями «Рамштайну». Можливо засідання буде перенесено. Проте жодних деталей Вашингтон поки не надає, бо ураган має накрити Флориду у середу ввечері.
Проте, навіть якщо зустрічі в Берліні перенесуть, для України це принципово нічого не змінить. До виборів у США навряд чи можна сподіватися на надання дозволу Україні бити західною далекобійною зброєю в глибині території Росії. Та й розмови про необхідність якнайшвидшого початку переговорів із Росією все більше набирають обертів. Які настрої наразі панують на Заході, чому Україна втратила інформаційну та переговорну перевагу, та як нам переламати ситуацію на свою користь, читайте в матеріалі ТСН.ua.
Київ-Вашингтон-Нью-Йорк
Пастка Байдена: втрата ініціативи
Ураган «Мільтон», який має накрити Флориду у середу ввечері, багато хто вважає тим самим «чорним лебедем». Бо саме через це відкладаються важливі для України рішення, які мали бути ухвалені під час зустрічей у Берліні 12 жовтня. Проте насправді все почалося набагато раніше. Відлік втрати інформаційної і переговорної ініціативи України — це Вільнюський саміт НАТО минулого року та напад терористичного ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. На жаль, невдалий контрнаступ Сил оборони України минулого року та нестабільність на Близькому Сході, яка може перерости у велику регіональну війну, змістили питання війни Росії проти України в американському порядку денному на другий план.
Велика частка відповідальності за це лежить на чинній американській Адміністрації. Знехтувавши моментом, коли треба було рішуче протидіяти опонентам, вони втрапили в пастку, коли не лише питання війни Росії проти України та подальшої підтримки Києва серйозно бʼє по рейтингам демократів, а й будь-які дії Ізраїлю у протистоянні терористичному ХАМАСу. Саме через це наразі Камала Гарріс навіть ризикує втратити Мічиган — один із семи американських штатів, що традиційно коливаються, де проживає багато виборців арабського походження, які не підтримують дії Ізраїлю в Газі.
«За лаштунками передвиборчого мітингу у Флінті, штат Мічіган (у пʼятницю, 4 жовтня, вже після масштабної ракетної атаки Ірану по Ізраїлю — ред.), арабські американські прихильники попросили віцепрезидентку Камалу Гарріс відмовитися від політики президента Джо Байдена щодо Ізраїлю та активніше домагатися припинення війни в Газі», — пише CNN.
Перше запитання про Ізраїль, Іран та Газу було під час передвиборчих дебатів кандидатів у віцепрезиденти США від штабів Трампа та Гарріс 1 жовтня. У понеділок, 7 жовтня, в інтервʼю на CBS News перше запитання до Камали Гарріс також було по Ізраїль та «як США можуть запобігти виходу ситуації з-під контролю на Близькому Сході». А вже наступного дня, у вівторок, 8 жовтня, низка американських ЗМІ опублікували уривки з нової книги «Війна» редактора The Washington Post і репортера Вотергейту Боба Вудворта, де він наводить слова Байдена про премʼєра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу як про «сучого сина», мовляв, він робить все по-своєму.
У великих американських містах на кшталт Вашингтона та Нью-Йорка можна побачити багато мітингів щодо «миру», «зупинки війн» і «припинення фінансування США цих війн». Проте ніхто в США з трибун поважних телеканалів не пояснює, що, якби Захід попередив російське повномасштабне вторгнення в Україну, то й війни на Близькому Сході б не було. Адже вже всім відомі факти про співпрацю осі зла Росія-Іран-КНДР-Китай, яка лише зростає. Проте в США чомусь вирішили, що вони можуть знехтувати підтримкою України у війні проти Росії, паралельно примушуючи Ізраїль до мирної угоди з ХАМАСом, який є проксі Ірану, щоб спокійно пройти свої президентські вибори 5 листопада.
В НАТО «частинами»: чому це нереально
Дійсно, Адміністрація Байдена на цих виборах опинилася між двох вогнів.
З одного боку, з огляду на майже 8 млн американських виборців єврейського походження, вони не можуть не підтримувати Ізраїль у його справедливих діях щодо знищення терористичного ХАМАСу.
З іншого боку, вони мають багато молодих виборців арабського походження, які виступають проти дій Ізраїлю в Газі. Й це, як не дивно, бʼє рекошетом і по Україні, бо всі зараз в Америці обговорюють, до якої межі Адміністрація США дійсно може контролювати дії Тель-Авіва.
Проте, тема України останніми тижнями на Заході стала обговорюватися під геть іншим кутом. Хоча, не можна назвати ці заяви та статті в західній пресі чимось новим. Це вже було одразу після Вільнюського саміту НАТО минулого літа, коли на Заході вирішили, що можуть торгувати українськими територіями з Росією в обмін на примарне членство України в НАТО. Бо, й це треба враховувати, в США та ключових європейських столицях досі переконані, що однією з причин повномасштабного російського вторгнення в Україну було наше прагнення стати членом НАТО.
Не встиг вже колишній генсек Альянсу Єнс Столтенберг передати повноваження новому очільнику НАТО, колишньому премʼєру Нідерландів Марку Рютте, як в інтервʼю Financial Times (видання, до речі, згадує, що наразі Україні не вистачає ні мобілізаційного ресурсу, ні західної зброї, щоб відвоювати всі свої території) він заявив, що Україна може вступити до НАТО за так званою німецькою моделлю. Хоча, свого часу, Східна Німеччина, що перебувала під окупацією Росії, не нападала на Західну Німеччину. Й, варто згадати, як ще рік тому нам пропонували так звану корейську та ізраїльську модель гарантій безпеки (хоча Ізраїль є основним союзником США поза НАТО та має законодавчо фіксовані Конгресом параметри щорічної допомоги).
«Завжди дуже небезпечно порівнювати, бо жодні паралелі не є на 100% правильними. США мають гарантії безпеки для Японії. Але вони не поширюються на Курильські острови, які Японія вважає японською територією, контрольованою РФ. Але потрібен рядок, який визначає, де застосовується стаття 5 (Уставу НАТО про колективну оборону — ред.), й Україна має контролювати всю територію до цього кордону», — сказав Йєнс Столтенберг.
Проте, як і рік тому, так і зараз, ця гіпотетична теорія не витримує жодної критики на практиці.
По-перше, якщо б наші союзники були серйозно налаштовані на такий сценарій розвитку подій (а, обʼєктивно, Україна має брак мобілізаційного ресурсу в порівнянні з Росією, яка наразі має перевагу на полі бою), то б дійсно шукали шляхи, як обійти вето Росії і Китаю в ООН, щоб заснувати миротворчу місію з чітким мандатом і бюджетом, яка стане на лінії розмежування й гарантуватиме вступ України до НАТО в тих територіях, які контролює Київ.
По-друге, наші західні партнери мають чітко зазначити, що вступ України до НАТО «частинами» не означає відмову від намагань української армії відвоювати всі наші території і вийти на кордони 1991 року в майбутньому, скільки б часу це не забрало.
По-третє, якщо навіть Україна й погоджується на переговори з Росією в якомусь міжнародному мандаті (бо, складно уявити прямі переговори Києва та Москви на даному етапі), то Захід має гарантувати продовження військової і фінансової підтримки хоча б в чинних обсягах, на додачу до збереження всіх санкцій проти Росії. Адже міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров в інтервʼю Newsweek днями вже заявив, що Росія готова припинити війну проти України в обмін на зняття всіх санкцій.