З 7 жовтня стартував тиждень оголошення лауреатів Нобелівської премії – найпрестижнішої нагороди в науках, економіці та за досягнення у збереженні миру. Цього року на «Нобелівку» номіновано 286 кандидатів. І перші два переможці вже названі.
Так, у галузі фізіології та медицини премію отримали американські вчені Віктор Емброз та Гері Равкан за видатні досягнення у вивченні мікроРНК. А в номінації «Фізика» перемогли Джон Хопфільд та Джеффрі Хінтон за використання фізики в машинному навчанні на основі штучних нейронних мереж.
Але наука, на жаль, більшості обивателів незрозуміла, а тому основний інтерес представляє Нобелівська премія миру, яку вручать 11 жовтня і про яку розповідає Коротко про.
Премія миру: кому – великий секрет
Серед претендентів на премію миру цього року називалися Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Папа Римський Франциск, британський натураліст Девід Аттенборо, Всесвітня організація охорони здоров’я, білоруська опозиціонерка Світлана Тихановська, а також президент України Володимир Зеленський і російський опозиціонер Олексій Навальний, який помер в колонії.
Останні двоє очолюють букмекерські списки, проте Нобелівська премія миру не вручається посмертно (Навальний) і навряд чи буде вручена президентові країни, що воює (Зеленський). Як свідчить заповіт Нобеля, премія миру повинна присуджуватися людині, яка «добилася найбільших успіхів або зробила більше за інших у справі згуртування народів, скасування чи скорочення діючих армій, а також за проведення мирних конгресів або за привернення уваги до них».
Зрозуміло, що під таке розпливчасте формулювання можуть потрапити різні люди. І вибір лауреатів завжди пов’язаний зі суперечками та деяким нерозумінням у суспільстві. Наприклад, лауреатів Нобелівської премії миру визначає таємний комітет, який складається із п’яти осіб, призначених парламентом Норвегії. Списки кандидатів ніколи не розголошуються, що викликає суперечки та деяке обурення у суспільстві (та й саму «Нобелівку» вже називають не так однозначно гарною ідеєю, але про це пізніше).
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/79a96e18631dbb5723f55f2ead069dbb.jpg
На звороті нобелівської медалі за мир – три людини, що обіймаються. Хто цього року кого вмовив на обійми? Схоже, ніхто. Фото: coinworld.com
Арафат, Горбачов та далай-лама в одному списку
Найбільш одіозними лауреатами Нобелівської премії миру вважають палестинський лідер Ясір Арафат, який отримав її в 1994 році «за зусилля для досягнення миру на Близькому Сході» — якраз напередодні чергової кризи в арабо-ізраїльських відносинах.
Також не всі оцінили вручення премії миру Бараку Обамі в 2009-му, оскільки президент США тільки-но зайняв свою посаду і ще нічого видатного не встиг зробити.
2012 року премію миру отримав Євросоюз – якраз на тлі фінансової кризи.
Здобуття премії миру першим і останнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим у 1990 році викликало дуже запеклі суперечки, зважаючи на ситуацію в самому СРСР.
Схоже, найменше питань і претензій суспільства були до матері Терези (премія миру 1979 року, напевно, тому, що ще не було інтернету і не спливли дані про її жорстоке поводження з хворими) та до 14-го далай-лами (1989 рік).
У 2024 році, за прогнозами, до списку потенційних лауреатів могли увійти Агентство ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт на Близькому Сході (БАПОР), що дискредитувало себе, Міжнародний суд ООН, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. Але деякі співробітники БАПОРу, як заявив Ізраїль, брали участь в атаці ХАМАС 7 жовтня 2023 року — і подальше розслідування ООН це підтвердило. Гутерріш, як і Міжнародний суд ООН, багато говорив, але мало робив, плюс зобов’язав Ізраїль «вжити всіх необхідних заходів для запобігання актам геноциду в Газі». На що Ізраїль відреагував дуже негативно. Який уже тут мир, яка вже тут премія… На реверсі Нобелівської медалі миру – фігури трьох чоловіків, що обіймаються, а до обіймів нашій планеті поки що дуже далеко.
Іноді Нобелівську премію миру не дають нікому. Таке вже траплялося 19 разів, і останній був 1972 року. Є ймовірність, що ситуація повториться цього року. Як заявив Reuters Ден Сміт, керівник Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, «можливо, це саме той рік, коли комітет Нобелівської премії миру має відмовитися від премії та сфокусувати увагу на тому факті, що планета перебуває у стані війни».
З історії питання
Не любив математику
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/3c184b0a14df43509e4b8442777a6b14.jpg
Альфред Нобель. Фото: wikipedia.org
Відомий факт: Нобелівську премію було засновано за заповітом шведського хіміка, винахідника та підприємця Альфреда Нобеля, володаря понад 350 патентів міжнародного рівня, у тому числі – за створення динаміту. Нобель заповів свої достатки на заснування та подальше фінансування міжнародної премії. Сума Нобелівської премії – 11 млн шведських крон (еквівалент приблизно 1,1 млн доларів), вручається вона щороку починаючи з 1901-го.
Учасниками процедури Нобелівської премії можуть бути фахівці лише п’яти номінацій:
фізика;
хімія;
фізіологія чи медицина;
література;
сприяння встановленню миру у всьому світі.
Також поза зв’язком із заповітом Нобеля, з 1969 року з ініціативи Банку Швеції присуджується премія з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля, яка неофіційно називається Нобелівською премією з економіки.
Так, математики в цьому списку немає — і список версій, чому так трапилося, будується зазвичай навколо особистих неприязних взаємин Нобеля з математиками. До речі, замість математики Нобель, викресливши її зі списку номінацій, вписав премію миру.
Але генії числового простору не в претензії: «еквівалентами» Нобелівської премії з математики є не менш престижні премія Філдса, премія Абеля, а в галузі інформатики премія Тьюринга.
Основним документом, який регулює правила вручення премії, є статут Нобелівського фонду. Відповідно до статуту, премією можуть бути нагороджені лише окремі особи, а не установи (крім премій миру). Премія миру може присуджуватись як окремим особам, так і офіційним та громадським організаціям.
Премія може бути вручена одночасно за одну або дві роботи, але не більше ніж три. Спочатку премію ділять порівну між роботами, а потім уже порівну між їхніми авторами.
До речі
Посмертно не дадуть
Також «Нобелівка» не може вручатись посмертно. Але якщо претендент живий у момент оголошення про присудження йому премії (зазвичай це відбувається в жовтні), але помер до церемонії вручення (10 грудня), то премія за ним зберігається.
Такий казус стався у 2011 році: американського імунолога Ральфа Стейнмана було нагороджено Нобелівською премією з фізіології та медицини посмертно. Стейнман помер від раку за три дні до оголошення Нобелівським комітетом рішення про присудження премії. Нобелівський комітет у цей час ще не отримав інформації про його смерть, тому премію Стейнману за відкриття дендритних клітин було вручено посмертно.
І що цікаво: Нобелівську премію можуть взагалі нікому не вручити, якщо серед висунутих робіт не буде жодної гідної. Призові кошти «Нобелівки» зберігаються до наступного року, а якщо наступного року премія не вручається нікому, то кошти передаються до закритого резерву Нобелівського фонду.
На тему
Що ж такого поганого
Безперечно, нічого поганого в самому призначенні Нобелівської премії немає – заохочувати найкращих. Дискусійним залишається вже довгий час питання вибору кандидатів, а також питання – чи самотужки генії роблять свої відкриття, чи це все-таки командна робота багатьох людей: фахівців у різних сферах, асистентів та помічників? До речі, саме тому ми частіше бачимо вручення «Нобелівки» групам вчених. Але заслуги другого-третього ешелону команди залишаються сильно за кадром та за лаштунками Нобелівської премії.
Є сумніви щодо об’єктивності вибору лауреатів не лише тому, що це робить якийсь таємний комітет щорічно. А ще й тому, що «раз на рік» зовсім не відображає реальність, що стрімко змінюється і не охоплює ту кількість відкриттів, які робляться не щорічно – щодня.
І останній камінь у нобелівський город – расово-ґендерний. Виявляється, найчастіше «Нобелівку» отримували представники США, Великобританії, Німеччини, Франції та Швеції. Інші держави ображаються і вважають цей стан справ несправедливим.
Ображаються й жінки – їх дуже мало серед лауреатів. З 1901 року Нобелівську премію отримали лише 64 жінки (менше 7% від усіх лауреатів).