Майстерня “Вільна нитка”, де створюють вишиванки зі старовинними орнаментами, розпочала свій шлях у притулку для постраждалих від домашнього насильства жінок – шелтера святої Ольги у Бучанському районі Київської області. Тут жінкам, що залишилися без даху над головою і засобів до існування, допомагали почати заробляти на життя самостійно, наприклад, навчившись вишивати. Сьогодні “Вільна нитка” навчає вишивці переселенок, дружин військових та всіх, у кого є бажання вишивати.
“Окрім підтримки жінок, ще одна наша місія – збереження культурної спадщини. Наш основний продукт – вишиванка з історією. Кожен орнамент має власний сенс. Це не просто одяг, а оберіг», — каже керівниця майстерні Наталія Дресв’яннікова. Про те, як створювалося підприємство «Вільна нитка», про жінок, які з допомогою вишивки намагаються змінити своє життя, а також про старовинні візерунки, Наталія розповіла Коротко про.
Знайома попросила відтворити вишиванку для бабусі – так і почалося
Наталія Дресв’яннікова. Фото: особистий архів
— Я хотіла змінити сферу діяльності та почала розглядати соціальні вакансії. У мене був управлінський досвід, але в соціальній сфері я ніколи раніше не працювала, і про проблеми жінок у галузі гендерного насильства знала лише побіжно. Тому я вдячна, що мені довірили керувати притулком у шелтері святої Ольги, і я рада, що змогла це зробити.
Жінки, які постраждали від домашнього насильства, приходили до нас часто з дітьми, їм не вистачало навичок, щоб влаштуватися на роботу, і часу, щоб працювати повний робочий день. Тому ми вирішили створити майстерню на території притулку, щоб жінки могли вчитися, а потім – працювати та забезпечувати себе. Так 2021 року і виникла “Вільна нитка”.
У команді були я та соціальна працівниця. Вона займалася шиттям, до того як прийшла працювати у притулок. Нині ж — вона керівник всього виробничого процесу.
Ми вибрали вишивку, бо в нашій команді була співробітниця – історик, етнограф та швачка. Ідея вишити сорочку виникла тоді, коли до нас звернулася знайома – вона попросила відтворити вишиванку для бабусі. Її стара сорочка була вже мала і не в кращому вигляді – ми взялися до цієї справи. Після цього почали відтворювати й інші сорочки. Спочатку налаштовувалися на ручну вишивку, але потім перейшли на машинну: це технологічно простіше, і людей легше навчити бути оператором вишивальної машинки, ніж вишивати вручну.
— Що саме ви вишивали та для кого були перші замовлення?
– Одним із перших замовлень стала дуже довга сорочка зі старовинного полотна для відомої волонтерки – такий подарунок їй зробили друзі на дуже важливу подію у її житті. Орнамент також вигадували друзі, хотіли, щоб він символізував її особистість. У результаті вийшла сорочка з сильними символами та красивими геометричними орнаментами.
— Напевно, шлях від ідеї до підприємства був непростим? Адже треба було шукати машинки, нитки, матеріал та, головне, замовників?
— На першу маленьку машинку ми збирали кошти на платформі «Спільнокошт». Часто це були невеликі донати від незнайомих людей. Ми якраз потрапили до такого проєкту, за умовами якого потрібно було зібрати певну суму, а фонд “Відродження” мав подвоїти її на інші наші потреби. Ми вчасно зібрали гроші – і фонд справді подвоїв цю суму. На ці кошти ми навчали жінок, які побажали приєднатися до нашої швейно-вишивальної справи. Наше навчання було присвячене створенню дизайнів для вишивальних машинок, тобто перекладу картинки в формат, що читає машинка. Також навчали працювати на машинці.
Крім того, нам допомагала українська діаспора у США, сестринство святої Ольги – вони придбали обладнання.
— Пам’ятаєте ваше перше велике замовлення? Кому воно було?
– Перша наша велика колекція була зроблена на замовлення наших друзів із США – тоді ми зробили вишиванки по регіонах. Це була чоловіча та жіноча сорочка для кожного регіону України. Усього – 25 сорочок, включаючи Крим. Звичайно, цей поділ умовний: сьогодні області не буквально збігаються з історичним поділом, але ми знайшли консенсус з істориками – загалом колекція вийшла історично достовірною.
Ці сорочки досі перебувають у Вашингтоні. Нещодавно там проходив український фестиваль – на ньому знову було виставлено ці сорочки.
Не знаю, чи працює наша майстерня зараз. Тоді я була найнятим робітником і нічого звідти не забирала. Наша перша майстерня так і залишилася у притулку. А ми переїхали до Вишгорода.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/0fd8576cbb7a64b9a9ca8460ebf21138.jpg
Нова майстерня рік тому відкрилася у Вишгороді. Фото: facebook.com/vilnaNytka
Хочемо, щоб з’явилася ще одна успішна історія соціального підприємництва
— А чому ви вирішили піти із шелтера? Чи продовжуєте зараз із ним співпрацювати?
— Стало складно поєднувати управління притулком з управлінням майстернею. Плюс змінилися умови роботи у самому притулку. Тому я обрала шлях розвитку майстерні. Це була моя ідея, мій проєкт, і я роблю все, щоб він розвивався.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/c654983690d8ca514e19e41c7f2987e6.jpg
Пояс із орнаментом Наддніпрянщини. Фото: facebook.com/vilnaNytka
Сьогодні ми не співпрацюємо: насамперед це складно логістично. Щоб дістатися від притулку до Вишгорода, треба використовувати три види транспорту.
Нову майстерню нам довелося обладнати з нуля. У Вишгороді ми орендуємо приміщення для нашої майстерні. Зі мною залишилася моя колега з шелтера, яка мала досвід швачки і свою майстерню. Також це історик та етнограф, яка займається соціальними проєктами разом із нашою громадською організацією.
А ще ми створили організацію, яка займається проєктами підтримки жінок. Цього року ми реалізували просвітницько-лідерський проєкт для дівчаток та також робимо інші проєкти для жінок з нашими партнерами.
Прагнули вийти на самоокупність: хотіли й собі довести, що можемо заробляти, і щоби в Україні з’явилася ще одна успішна історія соціального підприємництва. Сьогодні воно має чимало викликів, у порівнянні зі звичайним бізнесом. Вирішили, що на гранти подаватимемося лише для придбання обладнання, адже машинка для вишивання – це досить дорого, щонайменше 10 тисяч доларів.
З відкриттям нам допомогла організація SILab Ukraine, яка займається супроводом та навчанням соціальних підприємництв в Україні. Ми пройшли у них навчання та отримали грант, на який придбали промислову машинку. З’явилася друга промислова машинка на грант. Також з обладнанням допомогло німецьке представництво організації Help Ukraine.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/3b14b23b12de1f69d8bc130b46536fa0.jpg
Гаман – сумочка-кишеня з орнаментом Східного Поділля. Фото: facebook.com/vilnaNytka
— Отже, сьогодні «Вільна нитка» вже не на базі притулку. Хто ж тоді приходить, щоб навчитися вишивати?
— Про нас дізнаються через соцмережі чи знайомих і часто пишуть. До нас приходять переселенки, дружини військових… Але оскільки у нас немає притулку, ми не можемо надати базові соціальні послуги жінкам. Навчання у нас платне. Буває, хтось із охочих у нас вчитися — працює, має стабільний заробіток, але при цьому питає: чому ви не навчите мене безкоштовно? Ми відповідаємо: вибачте, ми не можемо всіх вчити безоплатно, тому що оплачуємо вашу роботу, витрачаємо свій час, енергію – ви можете отримати кваліфікацію самостійно. Деколи стикаємося з нерозумінням, чому одні мають платити, а інші — ні. Але це наше право, ми не зобов’язувалися всіх навчати безкоштовно або брати на роботу. Є категорії людей, яких ми навчаємо власним коштом. Ми не беремо грошей з людей, у яких їх немає.
Єдина проблема, що не кожна жінка захоче їхати до Вишгорода, щоб у нас підробляти. Хоча ми маємо співробітницю, яка облаштувалася з дочкою у Києві, а до нас приїжджає працювати.
А взагалі треба сказати, що із соціальними послугами сьогодні критично: у нас в Україні є більш нагальні потреби.
Візерунок «Петриківка» на вишивці. Фото: facebook.com/vilnaNytka
— До речі, про безкоштовне навчання, кому його можна не оплачувати?
– Ми можемо взяти на навчання 2-3 жінки одночасно. Не платити може жінка з уразливої категорії, яка поки що не в змозі себе забезпечити. Це може бути одинока мати, багатодітна мама, переселенка, жінка, яка постраждала від насильства, якій потрібно організувати своє життя з нуля, людина з інвалідністю. Хоча до нас на візку не заїдеш, але якщо в сім’ї є дитина чи діти з інвалідністю, то ми, звісно, підтримаємо таку жінку.
— Чи допомогла вишивка жінкам отримати нормальну роботу та гідний дохід?
– Сьогодні у нашій майстерні працюють дві жінки, які починали ще з притулку. Одна має додатковий заробіток завдяки тому, що вишиває на промисловому устаткуванні. Колись вона залишилася одна з дитиною і без грошей, але завдяки завзятості змогла вибратися із критичної ситуації. Не скажу, що робота у майстерні – її основне джерело доходу, але майстерня дає їй додатковий заробіток. Вона має гнучкий графік роботи, вона приходить, коли їй зручно.
До речі, не всі, хто тоді у нас працювали, жили в притулку. Місцеві жінки теж приходили. Одна з них – багатодітна мати Тетяна – приїжджала до нас вчитися. Вона мала досвід шиття, але професійних навичок не було. За невеликий проміжок часу вона навчилася всьому. Згодом стала керуючою майстерні. Їй було зручно, що ми не маємо жорсткого графіка роботи: з 8 до 19 або з 8 до 17. Наші співробітниці самі формували свій графік. До того ж у Тетяни діти різного віку. Одна дитина ходила в одну зміну, інша в іншу – прийти на повний робочий день вона не могла (одного зустрічає – другого проводжає). Тому Таня приїжджала до нас на 4 години та фактично повністю забезпечувала роботу майстерні.
Ще одна з наших робітниць – теж місцева мешканка, вже пенсіонерка. Їй відмовляли у роботі через вік. При цьому вона була активна, сповнена сил — і теж змогла зрости до такого рівня, щоб працювати в майстерні без консультацій.
Що стосується жінок, які постраждали від домашнього насильства, одна з них вийшла заміж. Не можу сказати, що вона має ідеальну історію, але вона намагається впоратися зі своєю ситуацією.
Важливий момент – вишивка дозволяє жінкам працювати за вільним графіком. Фото: facebook.com/vilnaNytka
“Нашу місію бачимо у збереженні культурної спадщини”
— Давайте поговоримо про ваші вироби. Окрім сорочок, що ще є у вашому асортименті?
– Це вишиті аксесуари – комірці з автентичними орнаментами різних періодів: з орнаментом Петриківського розпису, з орнаментами козацької доби, з орнаментами по регіонах чи вишивкою червоно-чорним хрестиком.
Також це вишиті гаманці-кишеньки, картинку для яких створила народна майстриня Ольга Василевич. Ми співпрацюємо з Ольгою, у неї виходять чудові роботи, які ми відтворюємо у наших вишивках.
Крім того, це вишиті манжети – такі аксесуари надягають на сорочку та під піджак.
А ще робимо новорічні іграшки – вишиті сніжинки, ангели. Цього року плануємо запустити великий проєкт – серветки, скатертини та ранери, пов’язані з різдвяною тематикою.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/11/fdceec029b8c4d0c3e6fce13a9b89cad.jpg
Вишита сорочка – не просто одяг, а оберіг, сорочка сили. Фото: facebook.com/vilnaNytka
— У ваших вишиванках ви намагаєтесь повторити старовинні візерунки – чому саме їх? Де ви берете схеми для візерунків?
– Окрім підтримки жінок, ще одна наша місія – збереження культурної спадщини. Ми вишиваємо лише на лляній тканині. Купуємо старовинне полотно, де тільки можна. І вже з цією тканиною працюємо. Намагаємося нагадати про наші українські автентичні орнаменти. Як зразок — використовуємо книжки та ілюстрації.
Ось другий наш великий проєкт, присвячений Дню вишиванки, ми робили спільно з Вишгородським історико-культурним заповідником: ми відтворювали за фотографіями вишиванки, що знаходяться у музеї Вишгорода.
Місцеві жителі десь знаходили старі вишиванки та приносили їх до музею, щоб вони збереглися для майбутніх поколінь. Найчастіше люди приносили сорочку, а звідки вона та яка її історія — сказати ніхто не міг. Хотілося б, щоб фахівці, які займаються культурними проєктами, звернули на них увагу та провели дослідження.
– А хто і як сьогодні замовляє ваші роботи?
— Замовити нашу вишиванку чи наші декоративні вироби можна через соцмережі. Нещодавно дівчина з Австралії замовила сорочку собі та хлопцю. Вона українка, а її хлопець — місцевий. Ми також відправляли свої вироби до США та Європи – Польщі, Німеччини, Іспанії, Британії. Іноді наші замовники підказують нам ідеї. І це майже завжди українці, які перебувають за кордоном. Найчастіше вони беруть вишиванки для себе чи на подарунок. Також наші вироби вирушають до українських міст. Звичайно, час зараз непростий, але ми продовжуємо працювати.
– Скільки сьогодні з вами працює людей, скільки виробів ви виготовляєте?
– Сьогодні колектив майстерні – це п’ять осіб. Наші потужності дозволяють виготовляти 20 сорочок та 30 аксесуарів щомісяця. Хоча останні місяці були для нас непростими. Насамперед це пов’язано з відключенням електроенергії. Поки що у нас немає альтернатив, коли відключають світло. Крім того, у наш час не всім є справа до вишиванок, та й купівельна спроможність людей значно знизилася. До цього додаються інші проблеми.
Зараз ми активно готуємось до зими, шукаємо нових партнерів. Нещодавно познайомилися із соціальним підприємством “Барвіста” у Житомирі, вже ведемо з ними переговори. Це великий швейний цех. Нині вони змінюють свою роботу і називатимуться “Північний хаб”. Там зможуть навчатися жінки на швейні спеціальності із подальшим працевлаштуванням на соціальних підприємствах чи в інших організаціях. Хочемо об’єднатися та робити щось разом. У нас добре виходить вишивати, у них – шити. Таким чином, ми могли б створювати щось цікаве і разом розвиватися.
Плюс додатково хочеться розвивати нашу майстерню, щоби навчати всіх, у кого є бажання. У цьому разі можна буде проводити навчання у двох майстернях – так вдасться виростити більше кадрів. Сьогодні швачки, вишивальниці, оператори вишивальних машин та дизайнери у дефіциті.
На День вишиванки команда взяла участь у проєкті «Вишиванка – Код Нації». Фото: facebook.com/vilnaNytka