Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Бориса.
Військовий льотчик Олександр Борис з Ніжина загинув 15 березня 2023 року під час виконання бойового завдання біля Мар’їнки на Донеччині.
Олександр Борис народився 25 серпня 1994 року у Ніжині, у 2000–2009 роках навчався у гімназії № 3. З дитинства він захоплювався футболом, їздив на різні змагання, зокрема за кордон.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/ff721050338dac0ea37f6e17342e2f28.jpg
Після закінчення гімназії вступив до Чернігівського ліцею з підвищеною військово-фізичною підготовкою, був командиром відділення, молодшим віцесержантом. Потім продовжив освіту в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
Будучи курсантом, був нагороджений медаллю за високі показники у навчанні.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/e1d256b2d79557b6d872058c29a4f309.jpg
У 2016 році Олександр розпочав свою військову службу у селі Чорнобаївка Херсонської області у званні лейтенанта, був льотчиком-штурманом вертольота вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України.
Олександр Борис брав участь в АТО. У 2018 році отримав звання капітана. У 2019 році він став командиром вертольота та виконував почесну місію ООН у Конго.
«Коли він був в Африці, на 8 березня зробив подарунок мені і своїй коханій дівчині – замовив для нас квіти. Я навіть не чекала такого. Я була вдома, пролунав дзвінок: «Світлано Олексіївно, вийдіть на подвір’я». Виходжу, а там машина пошти і виходить жінка з букетом квітів. Питає: «Ви знаєте, від кого це?» Це було від Саші», – розповіла мама військового Світлана Борис.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/078d83b7a03eaf0c6e1507f900566389.jpg
Після повернення з Африки хлопець продовжив службу в Херсоні. Там жив зі своєю дівчиною Оксаною.
18 січня 2022 року Олександра Бориса відправили у чергове відрядження. Рідні не знали, де він, лише здогадувалися. Хлопець же був на Сході України.
«24 лютого близько 5-ї години, коли і у нас у Ніжині були перші вибухи, він нам написав: «Доброго ранку! Я вас люблю. Все буде добре». Я одразу відчула щось недобре. Зателефонувала йому, він тільки сказав мені: «Мамо, це війна». Потім уже почали скрізь передавати, що це війна», – розповіла Світлана Борис.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/3bb8ef7022b49710f7c6e78b62ebdb9a.jpg
Оксана Далекорей, дівчина Олександра, розповіла, що він ще до початку широкомасштабного вторгнення мав чималий досвід, хоч і був зовсім молодим: «Сотні годин нальоту, ротація в Конго, небезпечні польоти над фронтовими містечками України… У нього не було серед рідних військових льотчиків, просто мріяв із дитинства про вертольоти і досягнув свого».
«18 січня він поїхав, а я залишилась у Херсоні. Десь на початку лютого Сашко сказав збирати речі і про всяк випадок їхати до батьків на Закарпаття. Сказав наполегливо, тож вже 6-го числа я була на місці. Працювала на той момент дистанційно, тож проблем не було. Домовились, що попередить, коли повертатиметься до Херсона. 20 лютого Саша сказав, що повернеться на кілька днів до Херсона. Я знайшла квитки, а 23 лютого почула: «Усе відміняй! Ти залишаєшся в батьків!» Проте навіть тоді я не думала, що наступного дня на українські міста летітимуть ракети. Зранку прокинулась від численних повідомлень, одне із яких: «Прошу забери батьків і сестру з дітками. Я тебе люблю…» Я не могла зрозуміти, про що мова. У нас на Закарпатті тихо… Вмикаю телевізор, а там – вибухи, ракети, війна… Телефоную Сашиним рідним – вони у сльозах», – пригадує початок повномасштабної війни дівчина Олександра Бориса.
Згодом старша сестра Олександра Елла із дітьми виїхала на Закарпаття. Хлопець просив поїхати і батьків, але вони вирішили залишитися у Ніжині, адже його тато працює в аварійній газової служби і мав бути на роботі.
Оксана Далекорей розповідає, що її коханий літав і в різних регіонах України, проте жодної конкретики він нього добитись не можна було.
«Просила: «Ну хоч натякни, де ти…» У відповідь чула стисле: «Ні!» Літали вони дуже багато. За кілька днів випросила, аби подзвонив по відеозв’язку. Він настільки змінився… Синці під очима, втомлений, виснажений, ніби доросліший на десятки років. Я тільки й змогла, що запитати: «Саш, ти хоч трішки відпочиваєш?». Зрозуміло, що у нього не було часу ні на розмови, ні на переписки, я ж писала часто… Не хотілось відволікати, та просто з розуму сходила. Сашко ж навіть на війні залишався турботливим. «Як ти? Тільки не хвилюйся!» Чомусь запам’яталось, як буквально за кілька днів до загибелі мені прийшло повідомлення від Саші про поповнення моєї картки. Каже: «Для чого?» «Мені не потрібно, нехай будуть у тебе…», каже вона.
Мама захисника теж каже, що син нічого не розповідав про свою службу, лише просив бути обережними.
«Коли почалася ця війна, спілкування з ним було дуже коротким. Інколи в нього навіть не було часу написати. Він надішле мені повідомлення: «+» – значить, все нормально. Якщо була якась хвилинка, він набирав по відеозв’язку, щоб я його побачила. Я бачила, що він дуже втомлений. Іноді небритий, бо ніколи було. Але він не жалівся. Тільки казав: «Бережіть себе». А я йому відповідала: «Бережи себе! Я молю Бога за тебе і за всіх наших діток, які воюють», – ділиться Світлана Борис.
За відвагу та блискуче виконання бойових завдань був нагороджений орденом Данила Галицького, але отримати цю нагороду живим, йому, на жаль, не вдалося.
Загинув 15 березня 2022 року під час виконання бойового завдання біля міста Мар’їнка на Донеччині.
Вертоліт, яким керував Олександр Борис, блискуче виконав надважливе бойове завдання: знищив 15 одиниць ворожої техніки та близько 30 осіб живої сили, але його було уражено ракетою збройних сил РФ.
«Так закінчилося життя мого сина… І моє теж… Так само і в його батька… Нам дуже тяжко. Вже пішов другий місяць, як Саші нема. Це просто пекло, а не життя. Чоловік плаче, як мала дитина. Син для нього був усім. Коли першою у нас народилася донечка, то він казав: «Спочатку – нянька, потім – лялька. У мене все одно син буде». Коли я вдруге завагітніла і вперше сама пішла на УЗД, там сказали, що буде дівчинка. Я вдома сказала чоловікові, що буде донька. Він одразу так нахнюпився, навіть окремо на дивані спав. А потім і каже: «Знаєш, я так подумав, хай буде і друга дівчинка, але все одно в мене буде син». Згодом, коли я вдруге пішла на УЗД, вже разом із чоловіком, лікар дивився-дивився і сказав, що буде хлопчик. Боже, скільки було радощів, скільки було щастя. А коли син народився, то взагалі. Вони разом і на риболовлю, і на полювання ходили», – каже мама Героя України.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/b10fc61fdd0987bcd6a756564ec4ea10.jpg
21 березня 2022 року Героя України похвали у Ніжині на Савському кладовищі.
Нагороди Героя України та вшанування пам’яті Олександра Бориса
Відповідно до Указу Президента України №649/2023 від 29 вересня 2023 року присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), орденом Данила Галицького, грамотою та пам’ятним нагрудним знаком Міністерства оборони України «Воїн-миротворець».
У вересні 2022 року одна з вулиць міста Ніжин перейменована на честь Олександра Бориса.
14 жовтня 2022 року на будівлі Ніжинської гімназії № 3 та 6 грудня 2022 року на будинку, в якому проживав Олександр, відкрито меморіальні дошки на його честь.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/45cde08bb6e52a542cd87c3355bc6711.jpg
У межах Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Сокіл» («Джура») з жовтня 2023 року курінь Ніжинської гімназії № 3 носить ім’я Олександра Бориса.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.