Отже, знову український слід в історії з підривом «Північних потоків». Знову шукають українську чорну кішку в темній кімнаті, знаючи, що її там немає. Знову яхта, знову невідомі українці-виконавці. На чергову публікацію в одному з американських колись авторитетного видання «Вашингтон Пост», можна було би не реагувати, бо технічна абсурдність версії з яхтою, навантаженою вибухівкою та з групою хвацьких дайверів на борту давно доведена. Як і доведено те, що за цим стоять відповідні спецпідрозділи Балтійського флоту РФ. Навіть самі росіяни з числа опозиціонерів (В. Мілов) це показали.
Не раз писав на цю тему раніше, в тому числі і тут, на мордокнижці.
Але заяложена версія знову і знову спливає на шпальтах американського видання. Тепер «український слід « вже має чітке вказання на керівника диверсійної операції – Головнокомандувач ЗСУ В. Залужний.
Квінтесенція цього, насправді, не в самій диверсії на «потоках «, а ось у цьому:
усі причетні до операції підпорядковувалися безпосередньо генералу Валерію Залужному…. щоб президент України Володимир Зеленський не дізнався про операцію;
українці планували атакувати трубопровід одразу після великих військово-морських навчань союзників, відомих як BALTOPS, що проходили з 5 по 17 червня 2022 року;
чиновники адміністрації Байдена тепер приватно визнають, що немає жодних доказів, які переконливо вказують на причетність Москви.
Можна сказати, що видання «Вашингтон пост» відпрацювало російську адженду:
поглибити недовіру між Головнокомандувачем ЗСУ та Верховним головнокомандувачем, – мовляв, Залужний займається згубною самодіяльністю, ігноруючи Зеленського як Президента, Голову РНБО, Верховного головнокомандувача;
посилити недовіру між Україною та НАТО, а також між Україною та Німеччиною, як важливим європейським членом Альянсу та ЄС, – мовляв, українці хотіли замаскувати свою диверсію, створивши фальшивий НАТОвський слід, на який би звернула увагу Росія, що й призвело би до ескалації у відносинах РФ – НАТО, чого будь-що намагається уникнути Альянс та США, як провідна країна-член;
дати чергове «підтвердження», хоча й з не поіменованого, але «авторитетного джерела» у розвідці якоїсь європейської країни через «авторитетне видання» щодо непричетності росіян до підриву газопроводів.
Звертаю увагу, що публікація в «Вашингтон пост» з’явилась 6 червня, в той же день, коли Росія підірвала Каховську ГЕС і здійснила акт екоциду проти України. Яким був основний меседж з Москви щодо ГЕС? ЗСУ здійснили обстріл в ході контрнаступальних дій, що спричинило руйнацію ГЕС. Якою була реакція провідних західних ЗМІ – не все так однозначно, в той час коли, картина виглядає більш ніж однозначною. Здається, як за помахом якоїсь дирижерської палички, хор західних ЗМІ став на «позицію неоднозначності». І не тільки в питанні підриву Каховської ГЕС. Те ж саме ми спостерігаємо і у випадку підриву «Північних потоків».
Що за цим стоїть? Як на мене, у вашингтонському закуліссі вирішили зіграти за сценарієм «перемоги в непереможній війні» – зіграти в «припинення війни» шляхом схилення сторін до переговорів, що має стати перемогою чинної адміністрації, тільки зусилля якої, на відміну від черги різних посередників (Китаю, Бразилії, Туреччини, Індонезії, Африки, Ватікану), увінчалися успіхом.
І тут якраз варто згадати, що напередодні, 5 червня з’являється стаття неофіційного рупора білодомівського угруповання Саллівана (назву його «яструбами миру») Семюеля Чарапа під характерним заголовком «Непереможна війна. Вашингтону потрібен фінал в Україні». Даний персонаж, відомий як шанувальник Валдайського збіговиська Путіна та порученець Саллівана, що діє за алгоритмом типового агента впливу Кремля. Варто пригадати його прогноз 2019 року – у Путіна не все добре, але це не означає, що він буде війну влаштовувати, мовляв, потрібно з ним переговори вести.
Ось і зараз його витягнули, щоб він знову торочив про переговори. Основні тези статті:
… настав час Сполученим Штатам розробити бачення того, як закінчиться війна;
Вони можуть розпочати спроби скерувати війну до завершення шляхом переговорів у найближчі місяці;
Тривалий конфлікт зберігає ризик можливої ескалації – чи то використання Росією ядерної зброї, чи то російсько-НАТОвської війни;
Оскільки переговори будуть потрібні, але про врегулювання не може бути й мови, найбільш вірогідним завершенням є угода про перемир’я;
Історично воювати і розмовляти одночасно було звичайною практикою у війнах;
Пріоритетом [для США] має залишатися уникнення війни з Росією.
Для успіху «переговорного плану» потрібно схилити сторони до переговорів. У випадку з Росією – це марна справа, оскільки Москва не збирається йти на переговори. Тим більше, бачачи позицію слабкості США, адже Росія воює зі США і НАТО в Україні! Україна також на переговори не піде, але на Київ є важелі тиску. Звісно, зробити за «рецептом Орбана» – припинити постачання зброї Україні, це все рівно, що зробити за таким же самим «рецептом Сі», чого собі не можуть дозволити на берегах Потомаку. Тому діють приховано, намагаючись вирішити «кадрове питання» – прискорити усунення Головнокомандувача ЗСУ, який не влаштовує угруповання Джейка Саллівана. Залужний постійно хоче більше зброї, ширшої її номенклатури, зокрема, ударних озброєнь, далекобійних засобів ураження, атакує російську територію, не ділиться секретами, а головне – спрямований на Перемогу України, а не на переговори і заморожування існуючого статус-кво. Він явно заважає салліванівським «яструбам миру» у Вашингтоні.
Тому відкрили такий собі «дружній вогонь» по ньому з засади, з тим, щоб створити додатковий тиск і Верховний головнокомандувач, зрештою, прийняв «правильне рішення». Ну і сюжет підходящий під рукою, оскільки так і невідомо, мовляв, хто автор диверсії на путінських потоках. Чому б у цей «український слід» не вставити Залужного задля його подальшої дискредитації та демонізації, зробити токсичним для контактів. Особливо, у випадку труднощів з контрнаступальними операціями ЗСУ.
Тим більше, що усунення Залужного, мовляв, відповідає й бажанню офісу українського президента, де також є «миротворці « (з числа російської агентури). І це в той час, коли в Конгресі США розглядається проект двопартійної резолюції на підтримку перемоги України (H.Res. 322), внесений 25 квітня. Себто, «яструби миру» поспішають, поки в Конгресі не створили обмежувальні рамки для Білого дому, точніше, для угруповання Саллівана.
Це абсолютно провальна для нинішньої адміністрації США ставка на «переговори і замирення « (звісно, вони так не вважають). Причина провальності очевидна – усі подібного роду дії США сприймаються в Кремлі як ознаки слабкості і запрошення до подальшої ескалації. Можливо, Джейк Салліван дійсно свято вірить в силу переговорного процесу будь-коли, будь з ким, за будь-яку ціну, але він явно не враховує того, що домовлятися з тим, хто прийшов вбивати, марна справа. Варто пригадати характерний епізод з «Міцного горішка», коли один з героїв – неперевершений майстер переговорів, яким він себе вважав, пішов домовлятися з вожаком терористів, і отримав після нетривалого переговорного процесу, кулю в лоба.
Ну а для того, щоб схилити росіян до переговорів, Кремлю посилають меседжі, що не все так однозначно і з підривами потоків, і з підривом дамби ГЕС, та й російських крилатих ракет над територією НАТО ми не бачили офіційно – ні тих, що над Румунією пролітали, ні тої, що майже через усю Польщу пролетіла, та й знищений над Чорним морем розвідувальний безпілотник ми вам пробачили. І, як бачите, ваші гроші, хоч і заморозили, проте, українцям їх не передаємо та й у зброї їх обмежуємо, усіляко зволікаємо з постачанням, Росію не визнали країною-спонсором тероризму, не понизили цінову стелю на нафту, «Росатом» не чіпаємо санкціями, ведемо з вами переговори. Зацініть, мовляв.
Ефект, який викликає такий американський підхід у Європі, прямо протилежний очікуваному. Дбаючи про трансатлантичну єдність, насправді, завдяки зусиллям угруповання Саллівана, адміністрація США її руйнує. Подібно тому, як не в останню чергу завдяки зусиллям Саллівана, були остаточно зруйновані відносини США зі своїми давніми партнерами на Близькому Сході – Саудівською Аравією та ОАЕ, які вже де-факто більше прислуховуються до Пекіну та Москви, аніж до Вашингтону. А зараз ми спостерігаємо розшарування в лавах НАТО із-за зволікань США по запрошенню України до Альянсу на Вільнюському саміті. Але це вже інша тема.