Китай – рятівник Лукашенка перед Путіним
Алєксандр Лукашенко вирушив у Піднебесну вже 13-й раз. Це більше, ніж будь-який європейський лідер. Навіть самопризначений.
Так, бацька близький китайським правителям своїми замшілими соціалістичними ідеалами, а також своєю авторитарною незмінюваністю та рідкісною політичною всеїдністю. Тобто білоруський диктатор і китайські вожді комуністичної партії близькі за духом.
Лукашенко скопіював багатовекторність у нашого Леоніда Кучми й заграє одночасно з Росією та Китаєм, бо зі Штатами не вийшло. Саме Китай за підтяжки утримує Лукашенка від падіння у прірву війни, куди його щосили тягне Путін.
Річ у тому, що Китай реалізує в Білорусі стратегічну ініціативу «Пояс та Шлях», там за гроші Китаю створили індустріальний парк «Великий камінь».Лукашенко вигадав відмазку. Мовляв, Сі Цзіньпін проти вступу Білорусі у війну в Україні, бо через це можуть постраждати китайські інвестиції. Путіну відповісти нема чим. Це, до речі, ілюстрація до того, чому Китай не підтримує Україну – Китай захищає лише свої активи. Водночас в Україні в нього не активи, а проблеми.
Яку посилку везе кур’єр Лукашенко
Але все одно особливі взаємини з Китаєм не привід, щоб їздити туди-сюди до Пекіна. Таку готовність виявляють не політичні лідери, а кур’єри з доставки. От і Лукашенко зараз виступає таким кур’єром. Тільки возить він не піцу чи смажену картоплю, а елементи «мирного плану» для України. Плану, розробленого в Москві, щоб отримати тимчасовий перепочинок у розв’язаній війні, і який потребує узгодження та просування його Пекіном.
Те, що з’явилося днями, – це не план, а якийсь перелік побажань на китайський маневр, бо там пункти конфліктують один з одним. Наприклад, пункт про повагу суверенітету та територіальної цілісності суперечить заклику розпочати мирні переговори. Які переговори та суверенітет, якщо окупант на українській землі?
План, на відміну від переліку побажань, передбачає послідовність кроків. Якщо Лукашенку вдасться погодити з Пекіном та Москвою головний пункт, то цей «мирний план» озвучить особисто товариш Сі. Якщо особисто ним озвучений план не розглядатимуть серйозно, то тоді Китаю доведеться робити кроки з продавлювання свого плану, інакше постраждає імідж супердержави.
Головний пункт – це фіксація лінії розмежування. Без цього жодні переговори не можуть бути результативними у принципі.
Київ однозначно та оптимістично говорить про повну деокупацію України, тобто повернення до ситуації 2013 року. Це є нищівною поразкою недоімперії, і вона на це сьогодні точно не піде. Москва в єзуїтському формулюванні пропонує «погодитися з реаліями, що склалися», тобто всі окуповані на сьогодні території залишаються під її контролем. Це означає нехай і не нищівна, але все ж таки поразка України, на що ми теж точно не підемо.
Однак і компроміс, що лежить на поверхні – відкотитися на ситуацію до повномасштабного вторгнення – теж є неприйнятним для сторін. Адже для громадської думки обох країн це є поразкою. Розумієте, зазвичай компроміс – це те, що з напруженням, але влаштовує обидві сторони. Однак у нас обидві не влаштовує. Тому ця війна і є екзистенційною.
Чи може Китай надати зброю Білорусі
Тобто для перетворення переліку побажань на план мирного врегулювання, з яким не соромно виступити главі Китаю, не складається навіть найперший пункт. Тож із ймовірністю у 80% я впевнений, що нічого Лукашенка не виїздить. Все так і обмежиться риторичними китайськими побажаннями, що вже пролунали. Які є на кшталт китайського останнього попередження.
Але, якщо раптом з незрозумілої мені причини Китай захоче вплутатися у війну на стороні Росії, то ефективним варіантом поширення прокремлівського «мирного плану» можуть бути лише китайські постачання озброєння в недоімперію. Це і є надія валізного фюрера. При чому остання, судячи з усього.
Безпосередньо постачати озброєння в недоімперію Китай не стане, інакше відразу нарветься на реально жорстку реакцію США та Європи. Ці ринки для Китаю незмірно важливіші за Росію. Якби Пекін був до цього готовий, то вже давно робив би. Таємні постачання зброї до Білорусі, щоб вона таємно передавала її Росії – теж не варіант, бо це ще очевидніша схема, ніж горезвісні «іхтамнєти».
Єдиний варіант – це легальне постачання китайської зброї до Білорусі «для захисту» тамтешніх китайських активів. Однак для цього Білорусі доведеться відкрито увійти у війну проти України. Це становить смертельну загрозу насамперед для режиму бацька Лукашенка.Тож політичним кур’єром Лукашенко виявиться приблизно таким самим успішним, як і хокеїстом. Тобто ніяким.
Але нам все одно не можна розслаблятися. Лише перемоги на фронтах забезпечать реальне припинення вогню на прийнятних умов. До міцного миру, який можливий лише після краху недоімперії, нам ще, на жаль, воювати та воювати.