Історик, публіцист і колумніст The Guardian Тімоті Ґартон Еш пише про те, що найбільшою загрозою для «русского мира» є не Захід, а Путін. Наводимо дещо скорочений переклад тексту.
Настав час запитати, чи є Владімір Путін, об’єктивно кажучи, агентом американського імперіалізму. Бо жоден американець не завдав і половини тієї шкоди тому, що Путін називає «русским миром», яку завдав сам російський президент.
Ця думка прийшла до мене нещодавно, коли я був у Львові, спілкуючись з українськими внутрішніми переселенцями. «Я була російськомовною до 24 лютого», – сказала Аделіна, студентка факультету мистецтв з нині окупованої Росією Нової Каховки. За її словами, Росія не змогла захопити українську культуру, тому тепер вона взялася її нищити. Кілька інших українських студентів сказали мені, що в українській літературі вони знаходять «дух свободи», а в російській – цілковиту покору владі.
Тетяна, переселенка з нещадно бомбардованого та зруйнованого Маріуполя, що страждала без тепла, світла та води у підвалі під постійними обстрілами, бачила, як її найкраща подруга загинула від російської ракети, а потім пройшла травматичну одіссею втечі. Тетяна не просто розмовляє російською набагато краще, ніж українською; її мати родом з Росії, так само як і її свекруха. Російський президент вважав би її росіянкою. Тому я запитав її, що вона хотіла б передати Путіну. Вона відповіла, що хотіла б його вбити.
Хоч куди б я звернувся, в кожній розмові було тотальне несприйняття не лише російського диктатора, не лише Російської Федерації як держави, а всього російського і майже всіх росіян. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показують, що у 2013 році близько 80% українців позитивно ставилися до Росії, а у травні 2022 року цей показник становив лише 2%. Викладач університету розповів мені, що його студенти тепер пишуть «Росія» з маленької літери. «Я їх не виправляю», – каже він.
Це, можливо, не дивно в Україні, країні, яка страждає від російської війни, яка зараз насамперед спрямована проти цивільного населення. Але те саме відбувається на більшій частині території колишньої Російської (а згодом Радянської) імперії, яку з початку 2000-х років Москва намагається переосмислити як «русскій мір».
У Грузії сильне обурення неоімперською Росією більш ніж зрозуміле, оскільки Росія окупувала там приблизно п’яту частину суверенної території країни. Але після повномасштабного вторгнення в Україну грузини налаштовані вороже майже до всіх росіян. Як не парадоксально, це впливає на багато десятків тисяч росіян, які втекли до Грузії саме для того, щоб уникнути призову до участі у війні проти України. Грузини запитують: чому ви не протестуєте вдома? Або, як було написано на одному з банерів: «Путін вбиває людей в Україні, а росіяни їдять хачапурі в Грузії».
Несприйняття Росії поширюється й на держави Центральної Азії, які досі мають дуже тісні зв’язки з Москвою. На YouTube можна подивитися відповідь казахстанського журналіста Армана Шураєва на зухвалу промову і погрози посла Росії в Казахстані Бородавкіна. Шураєв виголосив перфектною російською мовою: «Русофобія – це все, чого ви досягли своїми дурними діями. Якщо Росія вторгнеться в Казахстан, як вона вдерлася в Україну, «весь казахський степ буде встелений трупами ваших призовників … Ви ідіоти. Ви канібали, які їдять самі себе».
«Бородавкін, – підсумовує він, безпосередньо звертаючись до посла, – якщо ви хочете побачити в Казахстані нацистів і фашистів, подивіться в дзеркало і ви побачите головного нациста і фашиста. Слава Україні! Вперед, Казахстан!»
Ідеологія «русского мира» завжди була тісно пов’язана з російським імперським проєктом, Російською православною церквою та самодержавством. Поняття «русского мира» було відроджене і перепрошите наприкінці 1990-х років як своєрідна російська ініціатива «м’якої сили» («мир» російською означає «мир», а також «світ»). Але потім ця концепція була взята на озброєння Путіним для виправдання його війни за колонізацію України. Він прямо згадав цей термін у своїй промові, виправдовуючи анексію Криму у 2014 році.
Путін намагається відновити частини Російської імперії за допомогою грубої сили та терору. Нещодавно він похвалився, що Азовське море стало російським, додавши, що навіть Петру I «довелося ще поборотися, щоб отримати доступ до нього». Близько 14 мільйонів українців, приголомшлива третина населення країни, залишилися без даху над головою. Європа не бачила нічого подібного з 1945 року.
Навіть у Львові, на заході України, я зіткнувся з частими багатогодинними відключеннями електроенергії, оскільки Росія зруйнувала близько 50% енергетичної інфраструктури країни. Чого Україна потребує найбільше? Кожна людина, з якою я говорив, давала одну і ту ж відповідь: зброя, зброя, зброя. Дайте нам інструменти, кажуть вони, і ми закінчимо роботу. Так і треба зробити.
Зрештою, Володимир Путін увійде в історію не просто як людина, яка не змогла відновити Російську імперію, а як руйнівник «русского мира».