День Захисника України вже восьмий рік святкує вся країна. Цього року його перейменували на День захисників і захисниць, бо Україну боронили й боронять також жінки.
14 жовтня обрали невипадково. Сьогодні ще й свято Покрови, День створення Української повстанської армії та День українського козацтва. А саме на Покрову традиційно вшановували українське військо.
Цього дня українці згадують загиблих оборонців і дякують усім, хто присвятив життя захисту нашої держави. Історії сучасних захисників розкаже Марічка Мельник.
Комсомольськ, Маріуполь, Слов’янськ, Старола́спа і Василівка — це ще не весь список українських земель, які боронив Ярослав Ковальчук. Майже 20 років чоловік віддав військовій справі, пройшов Майдан, із перших днів воював у зоні АТО. Найпекельніший бій, пригадує боєць, був під час охорони мосту через річку Кальміус поблизу села Василівка.
Ярослав Ковальчук, підполковник, начальник відділу кадрів першої президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка:
Військовослужбовець, який був спостерігачем, доповів по радіостанції, що під’їжджає три автомобілі з надписом діти які зупинилися на мосту. З цих автомобілів виходять далеко не діти, а з них виходять озброєні бандити. Почали на нас наступати. В ході чого я надав команду «вогонь».
Оборону тримали строковики. Атаку відбили, проте не минулося без втрат. У тому ж бою наш герой зазнав поранення.
Романія Ковальчук, дружина Ярослава:
В першу чергу я взяла квиток на поїзд, з дітьми була, намагалась їх заспокоїти. Намагалась не показати своєї тривоги. Головне, що він живий був. Якби зараз довелось йому їхати звичайно, а хто як не вони? Хто, як не він? Хто, як не ми?
Ярослав та Романія Ковальчуки вже п’ятнадцять років разом, мають двох дітей. Дружина завжди підтримувала чоловіка. Захищати Україну та свій дім навчають і малечу.
Ярослав Ковальчук, підполковник, начальник відділення кадрів першої президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка:
Для мене є велика честь і це мій обов’язок і обов’язок таких самих, як я — захищати свою рідну державу.
Любити та боронити свою країну закликає і військовий історик та публіцист із Києва Ігор Родін. У 2014 році, коли чоловікові було 53 роки, добровольцем пішов на фронт у складі батальйону «Донбас». Під час виходу з Іловайська потрапив у чотиримісячний полон.
Ігор Родін, штаб-сержант:
Когда нас растреляли войська Российской Федерации, в так называемом «зеленном» коридоре, вот после чего плен. Думал, ну все, мол, вот вернусь мешком с костями, там в лучшем случае. Или еще что-то…
28 грудня 2014 року військовополонених під час великого обміну звільнили. Проте воїн таки повернувся на фронт. Нині Ігореві Родіну — 60. Він на відпочинку, однак не полишає надії повернутись на передову. А поки що — пише історію своєї країни.