Сезон кавунів майже закінчився – осінь рання, а з похолоданням їх уже й не хочеться.
Кавунів цього року вродило багато, і вони дешеві. За 50 гривень можна купити красеня на 10–12 кіло – спробуй ще додому донеси. Робота на зборі кавунів – така ж, як і самі кавуни у розпал сезону: важка і за малі гроші. Кореспондентка ТЕКСТІВ переконалася в цьому, попрацювавши трохи на баштані на півдні Одещини.
Чужих на баштан не беруть
Початок вересня, пів на сьому ранку. Прохолодно, трохи підмерзла. Аж ось до зупинки під’їжджає авто, що везе мене на баштан збирати кавуни.
Зі мною в салоні ще двоє: Сергій, чоловік років 45 – він же господар поля, та Маруся, якій на вигляд трохи більш ніж 60 – вона й робітниця, і рідня Сергію.
До поля ми їдемо з містечка Кілії десь хвилин 30–40. Старенька «Нива» з причепом, наче робоча конячка, везе нас на острів, що міститься у гирлі Дунаю, і далі ґрунтовою дорогою на баштан.
Дорогою чоловік розповів, що майже вісім років займається кавунами та динями.
– Ми загалом удвох з тіткою Марусею самі на баштані справляємося. Але сьогодні треба швидше завантажитись, то й взяли тебе, – каже Сергій.
– Раніше брав людей на прополку, але вони не так чесно працюють, – ділиться він. – Коли сам зробив, то це – для себе. Людина ж чужа зробить, як зробить.
Тому самі й обробляють, і вантажать, і продають.
– Я з дому продаю, – каже Сергій. – Раніше здавав оптовикам, але в цьому році вони кавуни ледь не задарма хочуть. Усі доходи рахують, а видатки нікому не цікаві.
Як виявилося, влаштуватися чужому на баштан на півдні Одещини не так легко: люди, які мають поля з кавунами та динями, часто не оформлені як підприємці, тому допомагати в сезон наймають лише знайомих, сусідів, рідню.
– Скажіть, це ваші кавуни? – питаю у хлопця, що торгує біля траси.
– Це мого батька, – відповідає.
– Він на роботу наймає?
– Начебто.
– Можна його номер, хочу влаштуватися на баштан.
– Так він тільки з села бере, а ви ж немісцева.
У місті підійшла ще до одного торговця кавунами.
– Ні, я не господар, і тільки продаю. Навряд чи він вас візьме, в нього загалом брати та сестри по вірі працюють, – каже чоловік.
Інший виявився господарем баштану, глянув на мене, спочатку зауважив, що не впораюсь. Потім передумав: не треба помічники, сказав.
Сергій теж спочатку відмовив, але запропонував нагадати про себе пізніше – раптом буде потреба.
Одразу попередив, що робота може бути не на кілька днів, а хіба що на кілька годин максимум – аби швидше зібрати кавуни та завантажити причіп.
40 гривень за годину
Тітка весь час працює з Сергієм.
– Яка не яка, а добавка до пенсії, – каже вона. – За годину 40 гривень виходить. Я й на інших ділянках землі допомагаю, не тільки на баштані.
Як вона розповіла, у племінника на острові близько двох гектарів землі. Спочатку все під кавунами було. Потім продажі впали.
– Кавуни хоч й чисті від хімії (точно знаю, бо завжди на полі з ним), але через те й пізні, які значно дешевше за ранні.
На початку серпня кавун коштує близько 20 грн/кг, а у вересні вже 3–5 грн/кг.
– Тож він залишив півтора гектара під кавунами та динями, інше засадив цибулею та квасолею.
Стиглий кавун господар розпізнає навпомацки
Скраю поля ростуть дині, але ми сьогодні беремо лише кавуни. Якщо дині відразу впадають в очі жовтими боками, то кавуни ще пошукати треба. Ягода ховається під густим листям, і куди не кинь оком – все зелене.
Взагалі, як можна відрізнити стиглий кавун від нестиглого, не розумію – і той, і той – зелені. Але Сергій каже, що він навіть навпомацки відчуває стиглу ягоду. Саме він відбирає та відриває кавуни.
– Збирайте тільки ті, що я відірвав. Інші не беріть, – наказує він. – Якось тітка сама кавун відірвала та мені у причіп з іншими приносить. Я одразу, лиш торкнувшись, зрозумів, що його не відбирав.
– То я випадково вхопила та потягнула, – виправдовується вона. – Мені здалося, що він вже відірваний, виявилось, що ні. Викидати стало шкода, я й поклала в тачку, а він все одно зрозумів.
Спочатку кавуни до причепа носили в руках. Коли відійшли трохи далі, тітка Маруся почала складати їх у тачку. В неї вміщається п’ять-шість ягід – дві-три великі, три маленькі – це зазвичай понад 50 кіло.
– Знизу став великі, а зверху – маленькі, – повчає вона.
Маленький кавун – то ягідка кілограмів на вісім, і щоб його підняти, треба таки докласти зусиль. Збір кавунів нагадав мені вправу станова тяга – така сама поза й рухи, ще й з немаленьким вантажем.
– Щось, тітка Маруся, ви не ойкаєте, коли кавуна підіймаєте, – зауважує Сергій.
– А я великі сьогодні й не підіймаю. Їх Олеся бере, – відповідає та.
Так, беру, бо шкода жінку, а сама собі думаю: «Завтра точно не розігнуся, так і буду в цій позі стояти».
Тітка Маруся заспокоїла, сказала, що це ненадовго. Вона за сезон уже звикла, ойкає часом, але то більше для проформи.
Кількахвилинний перепочинок – лише поки Сергій вкладає кавуни в причепі, так само як у тачці – знизу великі, зверху малі. І потім ми знову пішли «станову тягу» робити.
Між «підходами» я носила найменші кавуни (до 5 кг) і складала біля самої машини – їх Сергій потім завантажив у салон.
За 45 хвилин ми зібрали й завантажили приблизно півтори тонни кавунів.
Тож мій заробіток становив близько 30 грн. Сергій запропонував здоровенний кавун на додачу, і я погодилась.
Наступного дня розігнутися таки змогла, але боліло все: руки, ноги, стегна, спина. А кавун був смачнющий.