Напевно, багато хто чув шокуючу історію, як у 1920–х роках Сталін так захопився тракторами, що виміняв на них унікальну культурну спадщину… Але де більшовики – а де культура? І це був лише початок…
Найстарішу в світі Біблію – в обмін на сірники
1927 р. «вождь» СРСР Сталін оголосив курс на індустріалізацію. Але промисловий стрибок потребував валюти. Багато валюти. Тож за кордон почали продавати все: хутро, золото, зерно, нафту, ліс. Та грошей на амбітні плани все одно бракувало.
Тоді Сталін згадав про величезні багатства музеїв, галерей та приватних колекцій російських царів і комерсантів. Напівграмотна більшовицька верхівка, яка мала по кілька тюремних строків за плечима, до шедеврів мистецтва була байдужою. Тому на XV з’їзді партії, який відбувся того ж 1927 р., не вагаючись, постановили: унікальні картини та скульптури, рідкісні книги та старовинні ікони негайно пустити з молотка. А збувати антикваріат господар Кремля вирішив… ідейним ворогам – капіталістам Заходу.
На продаж відібрали майже 3 тисячі картин, 59 з яких вважалися шедеврами світового значення. Радянські чиновники діяли вкрай непрофесійно. Вони не врахували одну деталь: масовий розпродаж антикваріату призвів до його знецінення – ціна впала в середньому у 8 разів. Тож другий берлінський аукціон не покрив навіть авансу, заплаченого німецькій владі за його проведення.
Восени 1929 року, після обвалу на Нью–Йоркській фондовій біржі, світ охопила фінансова криза. Аби не збанкрутувати, більшість країн вимушено заборонили імпорт товарів. Ціни на товари мистецтва теж сягнули дна. Та більшовики цим не переймалися і продовжували розпродаж культурної спадщини за копійки.
Згодом унікальні музейні експонати почали використовувати як хабар. Так, більш ніж 20-ма картинами Ермітажу – серед яких «Поклоніння волхвів» Боттічеллі (1475 р.), «Благовіщення» Яна ван Ейка (1434 р.), «Святий Георгій–змієборець» Рафаеля (бл. 1506 р.) – Сталін «подякував» міністру фінансів США Ендрю Меллону за його старання у знятті ембарго на радянський марганець та сірники.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/6b8f1e2ab8cc7ea620060a01e1dde386
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/1a42b7d9b11de00f9bf50d229c2215a6.jpg
«Поклоніння волхвів» Ботічеллі
Фото: відкриті джерела
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/773a623a83d3c0d6140eb9c6c3a8022f.jpg
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/4c82e260aed05405185ecaf29b23f922.jpg
«Благовіщення» Ян Ван Ейк
Фото: відкриті джерела
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/698f4913c4c644e6a3932555a9690201.jpg
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/a913f75c147e086c995a1ed95282436a.jpg
«Георгій-змієборець», Рафаель
Фото: відкриті джерела
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/76/99fb5fbfbb433411b99da517b4176976.jpg
У 1933 р. торгівлю шедеврами СРСР припинив. Але не через усвідомлення втрат. Просто ціни на витвори мистецтва обвалилися остаточно, а в Німеччині, де СРСР мав постійний аукціонний майданчик, до влади прийшов Гітлер – і розпорядився усі торги за участі іноземців заборонити. Як би іронічно не звучало, але саме це врятувало «недобиті» більшовиками мистецькі фонди. Тим не менш, більше 150 унікальних витворів мистецтва – полотна Рембрандта, Рафаеля, Рубенса, Тіціана, старовинний Синайський кодекс (найдавніше у світі видання Біблії – прибл. IV ст. н. е.), діамантова кімната із спадковими ювелірними багатствами царської сім’ї – були вивезені назавжди. А кошти, виручені від божевільного розпродажу, склали… менше 1% від потрібних на індустріалізацію.
Синайський кодекс, фрагмент, близько 4 ст. н. е.codexsinaiticus.org
Але історія ця не завершилася.
2017 року комісія Мінкультури Росії звинуватила музей Ермітаж у незаконному поширенні інформації про продаж предметів мистецтва в 1920-1930-тих рр. Тоді старший науковий співробітник відділу західноєвропейського мистецтва Ермітажу Олексій Ларіонов повідомив, що в музей навідалася перевіряльна комісія, яка формально належала до Мінкульту, «але, кажуть, там були переважно представники іншого відомства».
Після перевірки музей звинуватили в незаконній публікації секретних документів – серії збірок архівних матеріалів Ермітажу, в яких ідеться про аукціони з продажу творів мистецтва радянською владою. Всього Ермітаж випустив вісім книг цієї серії.
«Книги тепер заборонені до продажу, вилучені з книжкових кіосків (вони продавалися тільки в Ермітажі), на них не дозволено посилатися, а черговий, підготовлений уже до друку, том із документами за 1932-1933 рр., заборонений до видання», – повідомив Ларіонов.
Архівні матеріали Ермітажу, які лягли в основу книг, «вилучені з музею, складені в коробки, опечатані і вивезені. Ларіонов додав, що аналогічна «спецоперація» відбулася в Музеї ім. Пушкіна та Історичному музеї:
«Там, кажуть, доходило до вирізання та вилучення окремих сторінок зі зброшурованих справ».
«Який сенс заново засекречувати факти, які давно стали загальновідомими? Що толку вилучати з продажу книги, які вільно продавалися роками, розійшлися по бібліотеках, частково навіть опубліковані в Інтернеті? І розмірковувати, що за цим стоїть – бюрократичне безумство або параноїдальне прагнення переписати історію? Так чи інакше, сам факт адміністративної заборони на продаж виданих книг і конфіскації документів у державних архівах, мені здається, не має прецедентів в нашій новітній історії», – зазначав науковець.
Гендиректор Pepsi – раднику Дж. Буша: «Ми роззброюємо СРСР швидше, ніж ви»
Якщо палкі захисники «совка» ще могли б виправовувати попередню історію «відчайдушною ситуацію», «голодними роками» й «аби лиш нагодувати людей» (останнім, до речі, більшовики взагалі не переймалися), то історія, наведена нижче, не вписується в жодні з цих рамок.
15 років минуло після закінчення війни. Епоха «відлиги».
Історія продажу Pepsi на теренах СРСР почалася 1959 р., коли тодішній віцепрезидент США Річард Ніксон відвідав Радянський Союз, а саме Американську національну виставку в Москві, і зустрівся з Микитою Хрущовим. Ця виставка була організована задля популяризації американського мистецтва, моди, автомобілів та капіталізму. Серед багатьох речей, там був представлений цілий модельний американський будинок, наповнений усілякими зручностями та засобами відпочинку – зокрема пральною машиною, пилососом, кольоровим телебаченням. Саме там, стоячи в макеті американської кухні, лідери країн гаряче дисткутували щодо переваг і недоліків комунізму та капіталізму.
Американська національна виставка в Москві, 1959National archive
«Ви плануєте випередити нас, зокрема у виробництві товарів народного споживання. Якщо є мета зробити все найкраще як для наших народів, так і для людей у всьому світі, має бути вільний обмін думками», – сказав Ніксон Хрущову.
Американська національна виставка в Москві, 1959National archive
Пізніше він повів Хрущова до будки, де роздавали «Пепсі», і дав радянському генсеку склянку газованого солодкого напою, якого той ніколи раніше не куштував.
Будка Pepsi мала дві версії напою – з американської води та з російської. Хрущов, звісно, заявив, що напій із російської води явно чудовий і «досить освіжаючий». Коли Хрущов випивав, він наполягав, щоб усі інші навколо нього теж брали солодкий напій, а фотографи, що оточували невелику групу, спалахували фотокамерами.
Жодні рекламні витрати, мабуть, не змогла б надати Pepsi такої популярності, як ці фотографії, опубліковані в Америці та СРСР.
Хрущов уперше в житті п’є американську пепсі-колуpark.sokolniki.com
Відповідальний за міжнародну діяльність компанії Pepsi Дональд Кендалл дійсно зіграв неабияку роль у подіях 1959 р. Зрештою, те, що Ніксон підвів Хрущова до стійки Pepsi, а Кендалл дав радянському лідеру напій у руки, не було ні імпровізацією, ні випадковістю. Це була ідея Кенделла, як і участь Pepsi на виставці, всупереч бажанням його начальства, – адже те вважало, що спроба продати американський продукт комуністичній країні лише змарнує сили і гроші. Напередодні ввечері Кендалл зустрівся з Ніксоном і запропонував йому «дати пепсі в руку Хрущова».
Тринадцять років потому, 1972-го, Кендалл уклав ексклюзивну угоду з СРСР – його продукт у порядку виключення мав зайти на комуністичний ринок. Однак була проблема: радянський рубль нічого не коштував поза межами Союзу, оскільки не функціонував як справжня валюта в ринковій економіці, а більше нагадував жетони чи ваучери компаній. Справа в тому, що вартість рубля визначалася урядом, а не ринком, як у всьому цивілізованому світі. Зрештою, Кендаллу довелося вдатися до альтернативного способу оплати – старої доброї системи бартеру.
Дональд Кендалл, гендиректор Pepsiвідкриті джерела
Було вирішено, що в обмін на виробництво та продаж свого продукту в Радянському Союзі Pepsi отримає ексклюзивні права на розповсюдження горілки «Столична» в США. Компанія буде отримувати прибуток тільки від продажу горілки в США. При цьому на жодну вигоду від продажу напою Pepsi в СРСР компанія не претенбувала.
Ринок Pepsi стрімко йшов угору, до кінця 1980-х рр. у Союзі компанія мала більше 20 фабрик по розливу. Росіяни випивали мільярд порцій на рік – набагато більше, ніж американці горілки «Столична». Оскільки американський горілчаний ринок був обмежений, Кендалл почав шукати інші радянські продукти, на які можна було б обміняти продукцію Pepsi.
«Як щодо виведених із експлуатації військових кораблів?», – запропонував Радянський Союз.
Тож у 1989-му Кендалл підписав нову угоду, згідно з якою «совєти» передали PepsiCo цілу армаду – 17 підводних човнів, крейсер, фрегат та есмінець. Дехто навіть жартував, що Pepsi володіла шостим за розміром флотом у світі. Втім, ці судна навряд чи були гідними моря. Pepsi швидко продала їх на металобрухт – заробивши на кожному підводному човні $ 150 000.
«Ми роззброюємо Радянський Союз швидше, ніж ви», – якось сказав Кендалл Бренту Скоукрофту, раднику президента Дж. Буша з питань національної безпеки.
Наступного року PepsiCo підписала з СРСР угоду на суму 3 млрд доларів. В якості оплати Радянський Союз мав побудувати щонайменше 10 кораблів, переважно нафтових танкерів, які були б продані або орендовані компанією PepsiCo на міжнародному ринку. Угода допомогла б удвічі збільшити продаж PepsiCo свого солодкого напою в Росії – майже до 1 млрд доларів. Але ще за рік – 1991-го – зазнав краху Радянський Союз, а з ним втратила свою силу й описана угода.
Читайте також: Оркестр Вермахту грав гімн, коли підняли прапор СРСР: спільний німецько-радянський парад у Бресті 1939-го – відео