За підсумками безплідних нескінченних переговорів з Російською Федерацією стало остаточно зрозуміло, що нас розділяють нездоланні розбіжності – Україна хоче жити, як належить незалежній успішній державі, а Росія вбачає нас своєю мовчазною провінцією. Точніше навіть, не Російська Федерація, а «русскій мір», який став панівною ідеологією істеблішменту РФ. Не заглиблюючись у сутність «русского міра», Україна та країни Заходу ніколи не зрозуміють логіки подій, що відбуваються.
Ідеологія «русского міра» дуже нагадує вірус, який намагається проникнути у здорове тіло, повністю підпорядкувати його своїй волі й використовувати як інструмент для власного розвитку. Краща частина культурного співтовариства Росії це розуміє і навіть намагається чинити опір, але голоси цих людей, на жаль, майже не чути. Як і будь-який вірус, «русскій мір» живе тільки експансіоністською ідеологією. Йому необхідно якомога більше всього захопити: носіїв, територій, ресурсів. Для виправдання експансії використовується стара як світ теза: «Ми перебуваємо в оточеній фортеці й наша мета – вистояти. Весь світ проти нас, і наша мета – цей світ підпорядкувати собі». До цього ідеологія комунізму вже намагалася розпалити «пожежу світової революції», а фашу – забезпечити перевагу представників «арійської раси», де б вони не жили, виправдовуючи цим захоплення все нових і нових територій.
«Русскій мір» теж вміє чудово маскуватися під «благі наміри», і це дуже страшно. Президент РФ Володимир Путін недавно дав доручення голові ФСБ Миколі Патрушеву боротися із впливом «західних цінностей» на російський соціум. Всім відомо, що в російській інтерпретації такий захист – це напад. Цілі – держави, в яких живе російськомовне населення і в соціумі яких російська культура займає значну частину. Це ті «стежки контрабандистів», що дають змогу вірусу потрапити в суспільство, яке він хоче підпорядкувати.
Крім цього, ідеологія «русского міра» насаджує наратив про те, що раз ти «слов’янин», то просто зобов’язаний її дотримуватися і підтримувати експансію «Третього Риму», яким себе вважає Кремль. Не будемо поки торкатися фіно-угорсько-монголо-татарської історії нашого північного сусіда. Але якщо ми поглянемо більш уважно на суть питання, то виявиться, що Україна як така – це найбільш слов’янська держава в світі. У ній живе більша кількість слов’ян, ніж у будь-якій іншій країні. У Росії їх, порівняно з іншими народностями, що населяють цю державу, не так вже й багато, а домінуючою релігією, незважаючи на пропаганду «скреп православ’я», стає іслам. І це абсолютно нормально в сучасному мультикультурному світі.
Ненормально те, що адепти «русского міра» використовують цю ідеологію для підпорядкування інших країн за формальними ознаками присутності хоч чогось «російського». Європа вже проходила цей шлях у середині минулого століття, «проспавши» фашизм. Адольф Гітлер свого часу теж використовував німецьку мову і культуру для виправдання експансії й захоплення Австрії, Франції, Чехословаччини та Польщі.
Зараз відбувається все те ж саме, за тими ж самими нацистським методичками і технологіями. На жаль, Україна межує безпосередньо з розсадником «русского міра», і у нас немає іншого виходу, окрім опору. Якщо ми не зможемо дати відсіч, якщо ми не розділимо для себе окремо ідеологію «русского міра» і окремо «російську мову» і «російську культуру», наша держава завжди перебуватиме під загрозою вторгнення, як ідеологічного, так і військового. І ми це мусимо усвідомлювати. Більше того, ми повинні підтримувати необхідною мірою російську культуру та російську мову, тому що Україна є їх колискою і ми не повинні дозволити абсолютно людиноненависницькій ідеології використовувати їх у своїх загарбницьких цілях.
На щастя, ми стали на шлях інформаційного спротиву розширенню ідеології «русского міра» шляхом санкційної політики. І нам у жодному разі не можна на цьому шляху зупинятися. Зрештою, у адептів «русского міра» має бути свій Нюрнберзький трибунал.