Стадіон імені Шухевича в Тернополі
Міська рада Тернополя перейменувала місцевий стадіон на честь Романа Шухевича — головнокомандувача Української повстанської армії. За кілька днів розгорнувся дипломатичний скандал: посол Ізраїлю Джоель Ліон засудив таке перейменування й вимагав його скасувати. Згодом до критики приєднався й Інститут національної пам’яті Польщі.
Історичні неузгодженості — не така вже й рідкісна обставина для дипломатичних суперечок, але як далеко може зайти цей скандал? І як Україна реагуватиме на такі демарші?
Чому саме Шухевич — і яка причина такої реакції?
5 березня, у день смерті Романа Шухевича, 42 депутати тернопільської міської ради одноголосно вирішили надати міському стадіону його ім’я. За словами міського голови Тернополя Сергія Надала, зійшлися саме на імені Шухевича, адже «головнокомандувач УПА був не лише зразковим командиром, а й добрим спортсменом і лідером у багатьох видах спорту».
До речі, це цілком серйозно: для Галичини міжвоєнного періоду Шухевич справді був своєрідним спортивним символом.
«Українці мали найбільші змагання, які називалися “Запорізькі ігрища”. У 1923 році 16-річний Роман Шухевич був одним із наймолодших учасників — він установив рекорд із плавання, а також здобув кілька нагород із бігу з перешкодами та естафетного бігу. Пізніше він став засновником Карпатського лещетарського клубу (біг на лижах — ред.), гімназійного футбольного гуртка, а ще займався волейболом і баскетболом», — розповідає історик Святослав Липовецький.
Роман Шухевич (пятий від ліва у першому ряду) на зборах «Пласту», 1929 рік.
Але, ясна річ, для більшості він насамперед політична постать. І мотивація Надала не задовольнила посла Ізраїлю в Україні Джоеля Ліона: за кілька днів він висловився проти рішення тернопільських депутатів у своєму Twitter.
«Ми категорично засуджуємо рішення Тернопільської міської ради надати міському стадіону ім’я сумнозвісного гауптмана SS Schutzmannschaft 201 Романа Шухевича і вимагаємо негайного скасування цього рішення», — зазначив Ліон.
Проте міський голова Тернополя каже, що цю заяву брати до уваги не планує — і скасовувати рішення міськради теж.
Невдовзі до критики цього рішення доєдналась і Польща. Хоча від дипломатичних представників офіційних протестів поки не лунало, польське місто Замостя заявило, що припиняє спільний із Тернополем європейський грант майже на 69 тисяч євро саме через цей епізод. А потім ще й Інститут національної пам’яті Польщі висловив незгоду з рішенням тернопільської міської ради.
«Інститут національної пам’яті протестує щодо надання стадіону в Тернополі імені Романа Шухевича, який під час Другої світової війни був офіцером німецьких батальйонів поліції “Нахтігаль”, а потім командувачем Української Повстанської Армії. Він — відповідальний за геноцид польського цивільного населення на Волині та в Східній Малопольщі. Роман Шухевич як лідер ОУН був серед особливо гарячих прихильників жорстокого очищення та фізичної ліквідації польського населення», — ідеться в заяві Інституту.
Трактування історії
Шухевич був членом галицького крайового проводу Організації українських націоналістів, головнокомандувачем Української повстанської армії в 1943-1950 роках. До того справді служив у німецькому батальйоні «Нахтігаль» — підрозділі, основу якого складали українці. Але вітчизняні історики та Український інститут національної пам’яті доводять, що ані цей батальйон, ані сам Шухевич жодного стосунку до СС не мали.
«У той час Шухевич очолив Організацію українських націоналістів, адже Степан Бандера та ще багато відомих діячів визвольного руху перебували в нацистських таборах. Бандерівці були противниками створення дивізії СС “Галичина”. Після Сталінграда вони вже знали, що німці зазнають поразки, і розуміли, що ця дивізія — просто гарматне м’ясо», — каже історик Святослав Липовецький.
Тернопільський міський голова зазначив у розмові з журналістами, що не розуміє обурення через рішення про перейменування:
«І УПА, і Роман Шухевич воювали під гаслом “Свободу народам!”, “Свободу людям!”. І вони змагалися за волю всіх націй, що були поневолені як нацистським, так і комуністичним режимом. Усім дуже добре відомо, що в лавах УПА воювали не лише українці, а й люди різних національностей, зокрема євреї — зі зброєю в руках. Тому вважаю, що посол просто введений в оману абракадаброю радянської історіографії. Адже сьогодні відкриті архіви КДБ, де можна, маючи час і бажання, сісти й уважно все почитати. Там чітко видно, хто знищував євреїв і за що саме воювала УПА».
Роман Шухевич із сестрою Наталею, 1938 рік
Ще одна теза Надала на захист Шухевича — епізод, коли родина командира УПА в 1942-1943 роках переховувала у своєму будинку від переслідування нацистами семирічну єврейську дівчинку Ірину Райхенберг. Як пише у спогадах син Шухевича Юрій, батько зміг допомогти їй із виготовленням нових документів на ім’я українки Ірини Василівни Рижко. А потім переправив її до сирітського притулку при жіночому греко-католицькому монастирі поблизу Львова, де Ірина лишалася до кінця війни. Власне, померла вона у 72-річному віці в Києві у 2007-му.
Це не поодинокий випадок: є й інші історичні свідчення про те, як представники ОУН та УПА допомагали переховуватися євреям і виготовляли для них документи.
«Думаю, кожна нація має своїх героїв, якими може пишатися, які її формували, добилися незалежності. Таких героїв мають і євреї, і українці. І Роман Шухевич — один із них. З огляду на це не існує жодних підстав скасовувати рішення», — наголосив міський голова Тернополя.
Історія окремо, дипломатія окремо?
Не можна сказати, що реакція Ізраїлю та Польщі стала несподіванкою для України. Джоель Ліон уже не вперше виступає з такими заявами. Наприклад, у січні цього року, коли відзначався день народження Степана Бандери, Ліон назвав лідера українських націоналістів «спільником нацистів». Проти вшанування пам’яті лідерів українського визвольного руху тоді так само виступило й посольство Польщі.
«Пам’ятаючи про наших невинних братів і сестер, замордованих у 1939-1945 роках на окупованих територіях Польщі, які сьогодні є частиною України, ми, посли Польщі та Ізраїлю, вважаємо, що вшановування людей, які активно пропагували етнічні чистки, є образою та призводить до протилежного бажаному результату в боротьбі з антисемітизмом і процесі примирення наших народів», — ішлося у спільній заяві послів.
І з Ізраїлем, і з Польщею Україна має чимало суперечливих питань на ґрунті історії. Але історичні питання не повинні позначатися на політичній взаємодії — дали зрозуміти в МЗС України. На історію зі стадіоном там відреагували так: «Збереження національної пам’яті українського народу залишається одним із пріоритетів державної політики України. Дискусії в цій сфері мають відбуватися на рівні істориків. Натомість дипломатам слід працювати над зміцненням відносин, дружби та взаємної поваги між народами, а не навпаки».
Учасники акції з вимогою визнання воїнів-добровольців тримають банер із портретом Романа Шухевича, під стінами КМДА в Києві, 1 червня 2017 року
Фото: УНІАН/Інна Соколовська
Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, у розмові з hromadske зазначає: для України принципово наполягати, що перейменування вулиць, надання імен національних героїв (хоча 2010-го Шухевича позбавили цього звання) та інші заходи вшанування пам’яті — це винятково внутрішні справи України, і вони ніяк не стосуються двосторонніх відносин. Принаймні так мало би бути в ідеалі.
Чому ж для Польщі та Ізраїлю принципово акцентувати на цих суперечливих нюансах?
«Керівна партія Польщі “Право і справедливість” у своїй зовнішній політиці керується так званою концепцією історичної дипломатії. Акцентування на негативних сторінках українсько-польської історії — їхня позиція, спрямована переважно на підбурювання націоналістичних настроїв усередині своєї країни, які об’єднують польське суспільство навколо керівної партії», — пояснює експерт.
Ізраїль, за його словами, прагне «утримати монополію на експлуатацію образу жертви», народу, який найбільше постраждав у Другій світовій через Голокост. Це не просто принципова ідеологічна позиція: вона ще й дає можливість отримати реальні політичні й економічні преференції у взаємодії з іншими країнами.
«До того ж це допомагає часом виправдовувати певні кроки своєї зовнішньої політики, а іноді й порушення міжнародного законодавства», — каже Перепелиця.
Польща вже намагалася скористатися таким «образом жертви», прагнучи отримати від Берліна репарації за Другу світову війну. Щоправда, без успіху. Потім спробувала скористатися ним і щодо України. Оскільки радянські наративи про сумнівний героїзм українських націоналістів і недоцільність ушанування їхньої пам’яті й так працювали досить ефективно, український ґрунт виявився для цього більш сприятливим.
читайте також
Для справедливості не буває запізно? Як Німеччина судить причетних до злочинів нацизму і чому це досі важливо
Чи закінчиться все заявами?
Чи буде ще якась реакція від Ізраїлю або Польщі на аргументи української сторони — поки незрозуміло. У пресслужбі посольства Ізраїлю, наприклад, hromadske відповіли, що посол «усе сказав» на сторінках у соцмережах.
Навіть якщо будуть нові реакції — найімовірніше, далі заяв справа все одно не піде. По-перше, уже є досвід реакцій диппредставництв на перейменування вулиць та інших заходів з ушанування пам’яті. По-друге, у різких рухах і свідомих кроках для погіршення двосторонніх відносин не зацікавлений ніхто.
Треба віддати належне: останнім часом протистояння України та Польщі на історичному ґрунті ослабло. У 2017-му країни сперечалися про Волинську трагедію, діяльність УПА та низку інших питань. А тодішній міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявляв: «Ми будемо твердо вимагати від України, щоб усі справи були розв’язані до того, як Київ стоятиме біля воріт Європи з проханням про членство». І ще: «З Бандерою Україна не зможе увійти до Європи».
А вже у 2020-му на зустрічі президентів Володимира Зеленського та Анджея Дуди лунала теза про те, що «питання історичної пам’яті як політичне питання зняте повністю».
«Є нюанси, проте не можна сказати, що політика Польщі нині реально антиукраїнська. Президент Дуда розуміє значення наших стратегічних відносин, бо він дуже чітко уявляє воєнну загрозу Росії для Польщі», — зазначає Григорій Перепелиця.