40 хв. чотири під’їзди і один пішохідний перехід вигриз до асфальту. Спостереження крізь звуки ютюбу.
Дві машини бібікнули і одна тьотка подякувала, це з приємного. В психології це називається «погладжуванням». А тепер про проти шерсті.
Один мені сказав де я маю почистити, на шо я сказав, що дам йому лопату через 20 хвилин, і додав, щоб він себе не стримував. Дєдьо зніяковів і сказали, що думав, що я з ЖЕКу. Синя роба з капюшоном і надпис на ній «Манівці» мабуть наштовхнули його на тоту глибоку думку.
Ще єден пєрєц, що припаркувався на пішохідному переході вимагав, щоб я відкопав його машину. Бо я гад такий, відкопуючи перехід до дитмайданьчика, її закопав. Не можу сказати, що я то зробив випадково. Але між бажанням лупнути по лобовусі і мальохо прикидати бібіку, переміг вроджений гуманізм. Розмова зайшла в глухий кут. Дядько стверджує, що мав в сраці всі правила ПДР і пішоходів, а також мене. Я в свою чергу запевнив, що в його сраку я обов’язково прийду але тільки з лопатою і як йому зручніше щоб я прийшов… Шуфльою вперед чи держаком?.
І вишенька на торті. Громіздка узкоязичная уборщіца. ВИМАГАЛА на мало знайомій мені мувє, щоб я припинив отце вийобування з лопатою…. Барабанна дріб «патамушта пайдьот льод і ві упадьотє, а у мєня пєска с солью нєт. Пускай снєг лєжит.» А я то думаю, що вона тільки поверху його ялозить, а он воно як… В цьому глибинний смисл! «Так ми виігриваєм сраженія».
Дєдьо, який поруч своєю лопатою відкопував стежку від машини до під’їзду. Побачив мій вираз обличчя і мене заспокоїв словами. «Не слухай дуру воно ранене»…і мені зразу на душі стала весна.