Зламані щелепи, відкусані вуха та скалічені життя. Історії, які не можуть розповісти тварини
Квітка – 11-річна бура ведмедиця. У минулому вона жила на мисливській станції у клітці розміром 4 кв. м. Їй дозволяли залишати свою клітку лише на час тренування собак. Їх на неї нацьковували. Сьогодні випробування Квітки у минулому. Завдяки зоозахисникам ведмедиця має шанс доживати свій вік на волі.
09:0030.01.2021
Твитнуть
Квітка – 11-річна бура ведмедиця. У минулому вона жила на мисливській станції у клітці розміром 4 кв. м. Їй дозволяли залишати свою клітку лише на час тренування собак. Їх на неї нацьковували. Сьогодні випробування Квітки у минулому. Завдяки зоозахисникам ведмедиця має шанс доживати свій вік на волі.
Історій порятунку тварин із міжвидового рабства безліч. Кожна новина про відкриття кримінального провадження за фактом жорстокого поводження з братами нашими меншими зооактивісти сприймають як особисту перемогу. Про те, якими жорстокими насправді бувають люди, нам розповіли представники громадських зоозахисних організацій: «Зелена Сила», «Лапка допомоги», «Команда порятунку тварин у місті Києві» та притулку для ведмедів «Домажир».
«У нас вони мають свій простір, ту частинку свободи, на яку заслужили», — притулок для ведмедів «Домажир»
Новини за темою
Саме у притулку «Домажир» бура ведмедиця Квітка знайшла свій дім. Попри трагічний досвід «спілкування» з собаками, чотирилапих, які проживають на території притулку, Квітка не боїться. За словами директора притулку, Квітка відчуває, що їй нічого не загрожує.
«У нас є жахлива практика – приватне утримання ведмедів у неволі (біля ресторанів, у зоопарках, на мисливських станціях). Таке становище бурих ведмедів в Україні стало приводом для втручання Міжнародного фонду «4 лапи». Саме вони запропонували створити притулок», – розповідає директор притулку «Домажир» Ігор Николин.
Що потрібно для порятунку такої великої тварини? Команда. Громадські організації, волонтери та зоозахисники створили базу даних, яка містить історії близько 150 ведмедів України, які потребують допомоги. Коли тварину знаходять, починається найскладніший етап – перемовини з її власником.
«Кілька років тому ми рятували циркову ведмедицю Христину. Вона досить тривалий час працювала у пересувному цирку (коли їх робота ще не була під забороною). Христина жила у «бусику» у клітці. Коли цирк вчергове приїхав на гастролі до Львівської області, завдяки зусиллям екологічної інспекції, поліції, еко- і зооактивістів нам вдалося забрати її у власника. Він був агресивним, довелося заспокоювати кайданами. Але, зрештою, після 6-годинних перемовин о 2-й годині ночі Христина нарешті здобула свободу», — розповідає Ігор Николин.
Порятунок від господаря – лише початок важкого шляху до злиття тварини з сім’єю притулку. Для того щоб цей процес минув безболісно як для новоспеченого вихованця, так і для інших ведмедів, тварину присипляють для огляду ветеринаром. Після приїзду до притулку ведмідь/ведмедиця на 48 годин залишається у боксі на карантині. Потім тварину випускають у вольєр для реабілітації (площею 1 тис. кв. км), де є все для того, щоб він/вона міг гуляти та плавати. Залежно від віку та характеру тварини так минають її перші кілька місяців на свободі. Коли ведмідь нарешті готовий познайомитися з іншими вихованцями притулку, його переводять у просторий вольєр у лісі.
«Здорові ведмеді до нас практично не потрапляють, вони усі мають серйозні проблеми із здоров’ям. У нас вони доживають свій вік в умовах, наближених до природних. Навіть берлоги собі риють, інстинкти ще спрацьовують. Вони мають можливість плавати, адже у кожному вольєрі є басейн. Є навіть ті, що по деревах лазять, високо можуть видертися. Все, як у людей: молоді – активні, а старші – вже поважні та хочуть спокою», – розповідає директор притулку.
Такі притулки стають домівкою для знедолених тварин, адже вони не вміють жити на волі. Ба більше, це неможливо через букет «болячок», набутих внаслідок експлуатації людиною. Наприклад, у зоопарках ви неодноразово могли бачити, як ведмідь у своєму тісному вольєрі-коробці постійно ходить туди-сюди – це називається «стереотипія». Тварина з таким психічним захворюванням навіть у разі «амністії» не має шансу вижити у дикій природі.
«Наших вихованців дуже люблять. Відвідувачі приносять їм ласощі – їжу, мед. Адже коли люди у реальному часі ознайомлюються з життям ведмедів, особливо діти, в них змінюється сприйняття тварин. Наприклад, після відвідування нашого притулку батьки розповідали, що малеча запитувала в них: «Мамо, тату, а чому ми досі до цирку ходимо?» – розповів Ігор Никулин.
«Одну лисичку ми викупили, а їх продають сотнями. Після цього ми вирішили, що треба рятувати їх на глобальному рівні», – ГО «Зелена Сила»
Лисиць, так само, як ведмедів та єнотів, «люблять» мисливці: саме за допомогою цих тварин найчастіше навчають собак полювати. За заборону цього виду тренувань мисливських собак в Україні вже кілька років бореться ГО «Зелена Сила».
«У 2017 році в одній зі спільнот я побачила оголошення: «Продається лисичка на притравлювання». Я не знала, що таке «притравлювання», але навколо оголошення зчинився неабиякий галас. Тож я загуглила і була шокована. Я не знала, що у нас в Україні таке відбувається. Ми з чоловіком провели справжню операцію, щоб викупити цю бідолашну лисичку та відвезти її до реабілітаційного центру. З цього все і почалось», – розповіла зоозахисниця, голова громадської організації «Зелена сила» Андріана Байло.
Як врятувати тварин від притравлювання? Порятунок за фактом нанесення травм тварині у цій ситуації є неможливим, адже станції, де практикують притравлення, знаходяться у мисливських угіддях. За словами активістів, навіть коли на станцію привозять нових тварин, мисливець особисто зустрічає і проводить продавців. Тож для того щоб лисиці та єноти не ставали «гарматним м’ясом», треба зробити так, аби ці тварини навіть не потрапляли на станцію.
На локальному рівні це можливо лише завдяки зусиллям зоозахисників та волонтерів, які відстежують такі оголошення та викуповують тварин, перш ніж це зроблять мисливці. Після порятунку тварину доправляють до реабілітаційного центру, а потім, якщо вона дика, – відпускають на волю.
Задля протидії практиці притравлювання на глобальному рівні зооактивісти ГО «Зелена Сила» створили законопроєкт №2232, який забороняє притравлювання та відстріл мисливцями собак і котів (проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підготовки собак мисливських порід до полювання, а також щодо регулювання чисельності деяких видів диких тварин, – ред.).
«У зоозахисника немає провідної діяльності. Щоразу, коли стикаєшся з чимось новим, думаєш, як вирішити ці питання. Так було започатковано інші ініціативи щодо мисливського законодавства та з дельфінами. Зі мною трапився випадок, коли я їхала за лисичками та побачила на узбіччі двох пекінесів. Хтось буквально кілька хвилин тому викинув їх на трасу. Довелося їх підібрати. Коли ми вже поверталася назад, побачила на дорозі їжачка із травмованою лапкою – забрали. Так і їхали додому, як «Бременські музики», – поділилася спогадами Андріана Байло.
Слід зауважити, що петиція за розгляд законопроєкту №2232 набрала понад 73 тис. голосів, адже суспільство хоче припинити практику жорстокого поводження з тваринами в Україні. Проте, навіть незважаючи на підтримку волонтерів, за словами Андріани Байло, нашому суспільству ще є над чим працювати. Зокрема, звернути особливу увагу на виховання молодого покоління, деякі представники якого викидають котів із вікон багатоповерхівок або ж кидають петардами у безпритульних собак. Таких випадків небагато, але вони є.
«Мені зателефонувала дівчинка і розповіла, що її тато приніс із лісу лисенят і за кілька днів планує віднести їх на притравлювання, та запропонувала, щоб я приїхала в неділю, коли батьки будуть у церкві, і забрала лисенят. Так ми й зробили. Вона перенесла їх мені через поле, а батькові сказала, що вони втекли. Ця дитина навчається у 7 класі», – розповіла зоозахисниця.
«Ми не просто пропагуємо гуманне ставлення. Ми рятуємо тих, кого можемо», – ГО «Лапка допомоги»
Порушуючи проблему гуманного ставлення до тварин, багато хто з нас навіть не замислюється над одним з її аспектів – щодо свійських тварин, над якими знущаються за височезними парканами?
Новини за темою
Здебільшого таке виробництво зорієнтоване на швидкість, цим і пояснюється певна недбалість у ставленні до сільськогосподарських тварин. Сьогодні більшість людей починають усвідомлювати: навіть якщо тварини вирощуються для споживання, їм не можна завдавати страждань, їх калічити та вбивати болісним способом. Є й ті, хто не просто відмовляється від споживання продукції тваринництва, а й рятує свійських тварин з-під ножа.
Саме порятунком свійських тварин займається ГО «Лапка допомоги» на чолі з Олександрою Гаврилюк-Левицькою. Організація має 2 притулки домашнього типу «Вуглинка» (названі на честь перших врятованих кота та собаки, які мали чорне забарвлення) у Миколаєві та Дніпрі. Родина Олександри – вегани. Жінка не просто не вживає тваринної їжі, а й робить усе, щоб врятувати якнайбільше сільськогосподарських тварин від лихої долі.
«Я розумію, що ми усіх не врятуємо. Люди, які знають про наш проєкт, спілкувалися з нашими тваринами та хоча б раз дивились в очі тій самій корові або іншій тварині, яку вони вживають у їжу, кілька разів подумають, чи варто вживати м’ясо. Адже зазвичай люди не пов’язують продукт, який лежить на прилавку, з тим, яким чином цей продукт там з’явився і що для цього потрібно», – пояснює зоозахисниця.
Чи реально врятувати тварину з-під ножа м’ясника? Реально. Волонтери, які на місцях вже знають конкретних м’ясників і поінформовані, що ті завезли партію коней чи інших тварин, повідомляють про це громадській організації «Лапка допомоги». Далі, як і у випадку з іншими ініціативами зоозахисників, представники організації зв’язуються із власником тварини для перемовин. Що стосується сільськогосподарських тварин, власником може бути один м’ясник чи скотобійня. У ході перемовин власник називає свою ціну на тварину, яка іноді може не відповідати ринковій вартості.
«По-перше, не всі м’ясники йдуть на контакт. По-друге, якщо вони це й роблять, то думають, що якщо ви – волонтер, зоозахисник, то маєте багато грошей та можете наживатися на цій справі. Тому починають накручувати ціну. Ми торгуємося, бо я розумію формування ціни: яка є ринковою, а яка – ні. Звісно, є ризик не домовитись», — говорить Олександра Гаврилюк-Левицька.
Активісти ГО «Лапка допомоги» де-факто рятують тварин від смерті. Кількість врятованих життів залежить від суми, яку організація збирає завдяки пожертвам небайдужих українців на своїй сторінці у Facebook.
«Був випадок, коли ми викупили цілу фуру з телятами. Тобто все залежить від відгуку суспільства, адже у нас таких коштів у вільному обігу немає. Я роблю допис, що є така домовленість, є такий термін, який нам дали на збір коштів, якщо зберемо – врятуємо життя. Я не обираю, кого рятувати, я домовляюся відразу про всіх», – пояснює зоозахисниця.
Врятованих тварин організація не продає, а віддає під чітко пропрацьовані угоди, відповідно до яких цих тварин прилаштовують у нові домівки – це так звана програма адопції. До речі, за словами голови організації, трапляється й таке, що звертаються самі господарі з проханням викупити корову, яка «відпрацювала своє». І добре, коли відбувається саме так: зазвичай, якщо тварина перестає приносити користь людині, ухвалюють рішення її зарізати. Утримувати тварину, яка не приносить дохід, – збитково.
«Це негуманний бізнес. Заради молока корови теля вбивають і забирають молоко в мами. Що відчуває мати, в якої забрали дитя? Зручно вважати, що корова – тупа тварина, яка нічого не відчуває і не розуміє. Це неправда! Вони просто нічого не можуть вдіяти, бо вони – раби», – сказала голова організації «Лапка допомоги» та притулків Олександра Гаврилюк-Левицька.
«Нас надихає любов до тварин і можливість зберегти їхні життя», – ГО «Команда порятунку тварин у місті Києві»
«У підвалі зловили кішку, чия лапка гниє», «На проспекті з приямка витягнули дорослого кота», «З шахти ліфта витягнули кажана, він був увесь у мазуті. Почистили», «Госпіталізували збитого автівкою собаку», «В одному з будинків хтось залишив відкриту клітку з сойкою. Птаха госпіталізували» – так виглядають звичні будні рятувальників тварин, для яких кожне життя кажана чи голуба є цінним.
Громадська організація «Команда порятунку тварин у місті Києві», як і будь-яка інша громадська благодійна ініціатива, діє там, де держава є безсилою: немає державної структури, обов’язком якої був би порятунок тварин у надзвичайних ситуаціях.
Сьогодні команда порятунку складається з 18 людей – промислових альпіністів, спелеологів та дигерів, які за допомогою сучасних засобів та інструментів можуть дістати тварину майже з будь-яких важкодоступних місць. Також організація допомагає у гасінні пожеж в екосистемах.
«Найчастіше в надзвичайні ситуації потрапляють коти, які не можуть злізти з дерева чи конструкцій будинку, або інші дрібні тварини, що потрапили у підвали/водостічні труби», – розповідають у ГО «Команда порятунку тварин у місті Києві».
Про тварин, які потребують допомоги, команда дізнається завдяки небайдужим киянам, які повідомляють про надзвичайні випадки на цілодобову телефонну лінію організації.
«Виклики про надзвичайні ситуації з тваринами нам також передають з Державної служби України з надзвичайних ситуацій, поліції, тому заявники сприймають нас як державний орган, що існує на їхні податки. Хоча насправді ми – команда добровольців», – пояснюють у ГО «Команда порятунку тварин у місті Києві».
Після порятунку тварини представники організації надають їй невідкладну швидку допомогу, потім передають у руки волонтерів чи людей, які викликали рятувальників. На своїй сторінці у Facebook команда щотижня звітує про роботу, розміщуючи фото врятованих тварин.
У річному «звіті» організації йдеться про 38 тварин, яким у 2020 році допомогли рятувальники у важкий період їх життя та які знайшли дім. Так, наприклад, хоч і не без труднощів, але дім вдалося знайти коту Чернишу.
«Кота визволили з двигуна автомобіля, де його намотало на генератор і кілька разів прокрутило. Як наслідок, у нього були відкриті переломи двох лап та численні опіки всього тіла. Тварина пробула у реанімації місяць. Завдяки численним переливанням крові та допомозі небайдужих Чернишові вдалося зберегти обидві лапи. Проте на цьому випробування для кота не закінчилися: його забрали у сім’ю недобросовісні господарі, і через порушення режиму лікування він втратив одну лапу. Сьогодні Черниш живе у новій сім’ї», – йдеться на сторінці організації у Facebook Kyiv Animal Rescue Group.
***
Новини за темою
Численні дослідження свідчать про те, що жорстоке поводження з тваринами, якщо на нього не звертати увагу, залишати безкарним, рано чи пізно може перейти в насильство відносно людей: 80% засуджених мають історію заподіяння шкоди або вбивства тварин.
Проблемами захисту тварин в Україні опікуються кількасот організацій. Одні – потребують «рук», інші – коштів, для когось важливою є інформаційна підтримка. А комусь вистачить, якщо ви наступного разу відмовитесь від фотографування із птахами та мавпами, не відвідаєте дельфінарій та не покатаєтесь на кареті центральними вулицями вашого міста. Наш попит на розваги за участю тварин породжує пропозицію, що прирікає братів наших менших на рабство та вірну смерть.
Варіантів «як допомогти» – безліч. Потрібно лише проявити людяність.
Ірина Шостак
#Супергерої серед нас
#Один день у професії
#зоозахисники
#зоорятівники
#браконьєрство
#мисливці
#цирк
#жорстоке поводження з тваринами
#захист тварин
#притулок для тварин
#порятунок тварин
Джерело:
112.ua