Індекс щастя у 14%. У чому причина хронічного ниття українців
14:1014.01.2021
Твитнуть
Є два методи підрахунку індексу щастя. Як у тому непристойному анекдоті про чоловіків села Віларіба та Вілабаджо: в одному проводили заміри, а в другому – опитування. Тут так само. Або відбувається вимірювання ключових показників рівня життя українців (рівня ВВП, тривалості життя, корупція, підтримка соціуму, участь у благодійності, свобода життєвого вибору тощо), або соціологи напряму запитують у громадян, щасливі вони чи ні. Методом прямого інтерв’ю якраз користується Gallup International.
Як не крути, а українці виходять нещасливими в обох випадках. Хоч міряй, хоч опитуй. Якщо танцювати від соціально-економічних чинників (а ними оперують творці World happiness report, які щороку оприлюднюють Happy Planet Index), то Україна бовтається десь наприкінці сотні найщасливіших країн. Попереду ж йдуть країни північної Європи – Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія, а також і Швейцарія.
А днями підсумками 2020 року, які підвели днями у Gallup International, Україна вкотре опинилася у топі найнещасливіших країн серед 41 опитаних. Індекс щастя різко впав порівняно з минулим роком. Якщо ще у 2019 році він становив 33%, то у 2020 році – лише 14%.
При цьому 54% респондентів країн, де проводилось дослідження, відповіли, що вважають себе щасливими, і лише 14% кажуть, що вони нещасні. Близько 31% вважають себе ані щасливими, ані нещасними. Прикметно те, що серед найщасливіших країн – Киргизстан, Казахстан, Еквадор, Колумбія, Азербайджан, Нігерія, Індонезія, В’єтнам… Не скажеш, що ці країни є лідерами за рівнем життя або за розвитком демократичних інститутів. Отже, щастя – не в цьому. А в чому тоді?
Новини за темою
Не будемо зараз заглиблюватися в трагічну історію України – в колоніальне минуле, у війни, репресії, Голодомор… Українцям в це тяжко повірити, але наша держава – не єдина, котра зазнала все це або більшу половину з перерахованого. На фестивалі пережитого горя і втрат ми не унікальні. Але хтось знаходить в собі сили радіти, а хтось – ні.
Мабуть, річ у тім, що нашу історію слід осмислювати не як безперервну череду бід, які ми мусимо переживати знову й знову (скільки б років не минуло!), а як чинник, що сформував певні кластери мислення і поведінки.
За радянської доби бути багатим і успішним було не просто непристойно, — це було ще й небезпечно. Як казав радянський же класик, «всі великі статки нажиті нечесним шляхом». Бути бідним і трохи дурним стало своєрідною мімікрією тодішньої людини. І цей спосіб життя перекочував з 1950-1980-х у 1990-ті й далі.
Спитайте своїх знайомих про джерела їхнього доходу, і ви відчуєте, що більшість уникає прямої відповіді на поставлене питання. Недарма ми живемо в соціумі, яке породило анекдот про три стадії бідності, який не зрозуміли би у жодній європейській країні. Коли третя стадія бідності – це «треба міняти долари».
А відтак ми всі займаємося нашим улюбленим видом спорту – ниттям. І як будь-який інший спорт, ниття вивільнює у процесі заняття ендорфіни. Тобто про себе ми знаємо, що долари десь зариті, але говоримо про бідність ще й з мотивів марновірства. Аби не зурочити. Аби хтось не підслухав і не вкрав. Чи не доніс. Або просто не глянув на американських президентів, зображених на банкнотах, заздрісним кислим оком.
З часом звична маска вростає в обличчя так, що не допоможе й хірургічне втручання. Ми продовжуємо нити за звичкою, за інерцією. Це те, що стосується нашої реалізації як громадян.
А тепер про особисте життя. Як не дивно, але тут все відбувається з точністю до навпаки. Українці вв’язуються у стосунки, які їм персонально не потрібні, десятиліттями зберігають родини, де любові та поваги не було з самого початку. Але при цьому завжди роблять добру міну при поганій грі. Тобто застосовують зворотну стратегію, аніж та, що відзначає соціальні ролі.
У нас і досі, у ХХІ столітті, одружуються, аби люди не подумали, що тебе відбракували. Народжують дітей, бо батьки хочуть онуків. Живуть з нелюбами, бо краще так, аніж коли село починає обговорювати твоє розлучення.
Новини за темою
Хоча в глибині душі кожна кайдашева сім’я справді нещасна, але, напевно, горда тим, що так мужньо і затято несе своє ярмо. І ділиться ним принагідно з Gallup International.
…У серіалі «Секс і місто» Саманта ставить своєму випадковому партнеру лише два питання: «Як тебе звати?» та «Чим ти заробляєш на життя?». «Я кладу цемент», – відповідає чоловік. «Це звучить сексуально», – з пів-оберту збуджується Саманта. Для неї, втім, все було сексуальним, тобто життєствердним, радісним, веселим.
В цьому коротенькому епізоді ані чоловік не париться тим, що він не є великим бізнесменом, ані жінка не переймається тим, що скажуть бабці від під’їздом.
Може, щастя в тому, щоб заснувати нову релігію і бути одночасно трохи пофігістом, трохи буддистом і трохи гедоністом? Байдуже ставитися до думки оточуючих, пам’ятати про скороминущість всього на світі та користуватися насолодою, доки вона сама йде в руки?
Хтозна.
Наталія Лебідь
Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику «Думка», ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]
#індекс щастя
#доходи українців
#бідність українців
#рівень життя українців
#статистика
#соціологічне дослідження
Джерело:
112.ua