Виталий Надурак
Профессор кафедры философии, социологии и религиоведения, эксперт по критическому мышлению, оценке и принятию решений Центра социологических исследований Прикарпатского национального университета
Обманчивая уверенность. Почему люди верят Трампу Хотя Трамп и проиграл эту президентскую гонку, однако сохраняет огромную поддержку среди своих сограждан. Почему же люди так верят 45-му президенту США?
Якщо ви давно не бачили виступів Дональда Трампа, то перед тим, як читати цей матеріал, я б радив вам переглянути відео з однією з його промов. Гадаю ви погодитесь, що сильною стороною Трампа є вміння виглядати переконливо. Кожного разу коли дивлюсь його виступи, то ловлю себе на думці, що мені хочеться йому вірити, навіть попри те, що часто його слова не відповідають дійсності. Схоже, що мої почуття поділяє значна частина американського суспільства: хоча й Трамп програв ці президентські перегони, проте зберігає величезну підтримку серед своїх співгромадян. Чому ж люди так вірять 45-му президентові США?
В цій статті я спробую описати одну з причин цієї довіри. На дане пояснення мене наштовхнули аргументи американського науковця Касса Санстайна, який бачить корінь цієї довіри в так званій евристиці впевненості (confidence heuristic). Евристики — це прості й переважно інтуїтивні методи прийняття рішень. Наприклад, зіткнувшись з певною проблемою (скажімо, купівля якогось продукту), замість її всебічного аналізу ми можемо покластись на емоції, які цей продукт викликає (подобається-не подобається) й прийняти відповідне рішення.
Поняття «евристика впевненості» запропонували Джонатан Томас та Рут Макфадьєн. Вони писали, що коли ми спілкуємось з іншими, то можемо впливати на них у два основних способи: як змістом інформації, так і формою її подачі. В багатьох випадках (хоча й не завжди, звичайно) ми віримо змісту певного твердження не тому, що переконались в його істинності, а тому, що воно було подане в дуже переконливій формі. Це і є евристика впевненості — інтуїтивний спосіб оцінки правдивості інформації на підставі того, наскільки впевнено, вона була виражена автором повідомлення.
Хоча Томас та Макфадьєн запропонували евристику впевненості як теоретико-ігрову модель, проте вона також досить добре вивчена у психологічних дослідженнях. Люди справді часто схильні вважати, що особа, яка більш впевнено висловлює свої твердження, є більш обізнаною, а її висловлювання — правильніші.
Cильною стороною Трампа є вміння виглядати переконливо
Звичайно, в багатьох випадках ця евристика може бути ефективною, адже часто люди, переконавшись в правдивості певної інформації, висловлюють її з високою мірою впевненості. В цьому випадку, поклавшись на правило «впевнений, отже знає, що говорить», ми не помилимось. Але проблема в тому, що коли людина впевнено говорить про те, про що в неї немає достовірної інформації, то ми, поклавшись на її впевненість, помилимось, адже сприймемо недостовірну інформацію за істину.
Гадаю, тепер зрозуміло, чому є всі підстави припускати, що за довірою людей до Трампа стоїть евристика впевненості. У свої виступах він справді виявляє воістину нестримне почуття впевненості, отож, ймовірно, що люди підсвідомо сприймають це як сигнал того, що він знає, про що говорить. Тому, попри чисельні фейки, які пролунали з його уст, він має величезну довіру серед американців та залишається одним з найбільш впливових політиків у США.
Впевнено дезінформувати людина може зумисне, або ж ні. Прикладом останнього може бути ситуація, коли особа помиляється в чомусь, але щиро вірить у свою правоту й тому говорить з високою мірою впевненості. Існує також категорія людей, в яких такий стиль спілкування — говорити впевнено про все (гадаю, й ви зможете пригадати таких серед свої знайомих). Зрештою, є самовпевнений тип людей, які категоричні у своїх висловлюваннях незалежно від якості інформації. З іншого боку, хтось може й зумисне використовувати нашу інтуїтивну схильність вірити впевнено сказаним словам — деякі шахраї добре освоїли цю навичку.
Отож, хто такий Трамп — шахрай, який зумисне експлуатує «евристику впевненості», харизматична особа зі специфічним типом спілкування, або ж він сам є жертвою власної некомпетентності, впевненість якого є результатом того, що він не розуміє про що говорить? На ці питання важко відповісти однозначно: кожна з названих відповідей може бути правдою, як і всі разом узяті. Проте я хотів би привернути увагу до одного цікавого дослідження, яке підштовхує до наступної відповіді: можливо, Трамп справді вірить у те, що говорить.
Читайте также:
Джерард Роланд
Переворот, который не сделал Трамп
Справа в тому, що обман — це досить ризикова стратегія, адже, у випадку викриття, можна зазнати відповідних втрат (довіра, репутація і т.п.). До того ж обманювати зовсім нелегко, адже треба тримати в голові дві версії подій (фальшиву та правдиву), що, звичайно ж, вимагає додаткових розумових зусиль і збільшує ймовірність бути викритим. Проте є ефективний спосіб долати ці загрози — тримати в голові тільки одну версію, фальшиву, тобто самому вірити в неї. В такий спосіб особа випромінюватиме впевненість у своїх словах та діях, а, отже, матиме хороші шанси переконати інших. Іншими словами — щоб краще обманювати інших, спочатку потрібно обманути себе.
Одна зі стратегій, до якої вдаються в такому випадку, це упереджений пошук інформації. Дослідження показують, що в експериментах, в яких учасникам необхідно було переконати інших у своїх успіхах, ті підбирали інформацію вибірково, таким чином, щоб здаватись собі більш успішним. Така стратегія робила їх впевненішими в собі і давала змогу краще переконувати інших. Отже, маємо наступний ланцюг: особа яка хоче виглядати переконливо, має повірити в правдивість своїх слів і для цього підсвідомо підбирає факти, які підтверджують її слова та ігнорує інші. В результаті вона отримує всі підстави говорити щиро та впевнено, а ми сприймаємо її впевненість за свідчення правдивості сказаного.
Водночас не тільки обман, але й будь-яка дезінформація може мати неприємні наслідки: коли ми виявляємо, що особа, яка висловлювалась надміру впевнено, помилялась, то перестаємо їй довіряти. Це начебто очевидно. Проте у випадку з Трампом все виглядає майже комічно: фактчекери не встигають спростовувати його неправдиві заяви (наприклад, команда The Washington Post нарахувала близько 16000 неправдивих тверджень Трампа з часу його інавгурації), але це, здається, не дуже шкодить його репутації. Чому ж його прихильники закривають на це очі?
Насамперед, треба звернути увагу на те, що значна частина виборців Трампа не може переконатись у помилковості його слів: вони не достатньо обізнані, щоб розбиратись у всіх тих питаннях, про які він говорить (макроекономіка, зовнішня політика і т.п). Іншими словами, вони не не мають достатньо знань, щоб виявити його помилки. Натомість, просто довіряти тим, хто звинувачує Трампа в дезінформації, вони не хочуть, оскільки він постійно звинувачує своїх критиків у брехні та підігріває різноманітні теорії змов. Отож, ситуація в очах такого виборця виглядає наступним чином: Трамп щось каже, хтось стверджує, що це фейк, президент у відповідь звинувачує їх у брехні, а знань, щоб з’ясувати хто правий, немає. Погодьтесь, в такій ситуації довіряти впевненим словам «свого хлопця» це досить раціональна стратегія.
Зрештою, швидше за все частина прихильників Трампа здогадується, що він нерідко «перегинає палицю», проте це не змушує їх перестати йому вірити. Тут можливі кілька причин. По-перше, він говорить те, що їм хочеться чути, а схильність видавати бажане за дійсне є однією з ментальних пасток, що змушує нас інколи вірити далеким від правди, зате приємним і бажаним словам. По-друге, як було зауважено, багато виборців бачать в ньому «свого хлопця», а підтримувати своїх це ще один інтуїтивний імпульс, який нелегко долати кожному з нас. По-третє, треба пам’ятати, що ми не любимо помилятись. Отож, можливо, що багато симпатиків Трампа помічаючи невідповідність між його словами та дійсністю, закривають на неї очі, оскільки не хочуть визнати, що їх вибір був помилкою.
Які уроки з написаного варто взято кожному з нас? Насамперед, я б хотів відзначити, що покладання на «евристику впевненості» не є однозначно поганим способом прийняття рішень. Але ця евристика добре працює тільки за певних умов: якщо людина, на впевненість якої ви покладаєтесь, орієнтується в тій сфері, про яку говорить, і ви обидва прагнете з’ясувати правду. Поза цими умовами зростають ризики того, що сприйнявши впевненість за істинність, ви приймете помилкове рішення.
Читайте также:
Павел Казарин
Эра трампов
Варто запам’ятати, що висока ймовірність появи надмірної впевненості існує у ситуаціях, де переконати інших означає перемогти в певних змаганнях та отримати доступ до ресурсів. Політика є однією з таких сфер. Тому дуже ймовірно, що впевненість політиків у своїх словах відображає не їх обізнаність, а лишень бажання перемогти в політичних перегонах.
Також важливо пам’ятати, що багато політиків зумисне навчаються говорити та виглядати впевнено, оскільки така поведінка виграшна в очах виборця (запитайте себе, якому кандидату ви повірите: тому, який вагається, чи тому, який випромінює впевненість?). Тобто їх впевненість — це такий стиль спілкування.
Також важливо усвідомити, що дуже часто ми не орієнтуємось в тому, що говорять політики, тому далеко не завжди можемо виявити їх помилкові висловлювання.
Отож, з огляду на схильність політиків виглядати надміру впевненими у своїх словах та нашій низькій компетентності в більшості сфер, про які вони говорять, погодьтесь було б цілком розумно при оцінці їх висловлювань покладатись на думку тих, хто знає більше за нас. Тому я б радив обрати для себе незалежних експертів в різних сферах та час від часу дослухатись до їх думок, порівнюючи їхні оцінки з тезами ваших політичних улюбленців. Я не стверджую, що не треба довіряти політикам. Але перевіряти інколи не буде зайвим. Розумію, що це займе трохи вашого часу, але погодьтесь: неправильний вибір обходиться значно дорожче.
Ще один урок з написаного. Як дослідження, так і буденний досвід свідчать, що ми схильні сприймати людей, які вагаються та говорять невпевнено, як менш компетентних та менше їм довіряти. Проте тут варто бути більш перебірливим: справді, людина може вагатись, тому що погано орієнтується в проблемі, але це також може бути наслідком її загальної невпевненості в собі чи стилем спілкування. Зрештою, інколи невпевнена промова може бути відображенням того, що людина бачить всю складність проблеми і не хоче це приховувати за оманливою впевненістю. Людина, яка поводить себе таким чином, виглядає не дуже переконливо в очах нашого інтуїтивного Я. Але, насправді, той, хто вагається, нерідко якраз і є дуже компетентною особою.
На завершення, хотілося б зробити висновок, який дещо виходить за межі проблеми, яка вище розглядалась. Нам варто усвідомити, що політика сьогодні це «високотехнологічна» сфера, яка, покладаючись на наукові досягнення, прагне впливати на те, як ми сприймаємо політиків та їх діяльність. Тому покладатись на власну інтуїцію в ситуації, коли політтехнологи знають як її використовувати, було б необачним рішенням. Звичайно, Трамп самородок, який значною мірою «робить себе сам». Проте команди багатьох кандидатів сьогодні використовують весь арсенал досягнень науки і техніки для того, щоб змусити нас прийняти рішення на їх користь. Отож, якщо ми хочемо жити в ефективних демократіях, то маємо зрозуміти, що ера, коли можна було просто голосувати, «тому що подобається», закінчилась. Бути виборцем в сучасних умовах — це наука, і її треба вивчати.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl + Enter
Теги: США Психология Дональд Трамп
Виталий Надурак
Профессор кафедры философии, социологии и религиоведения, эксперт по критическому мышлению, оценке и принятию решений Центра социологических исследований Прикарпатского национального университета
Обманчивая уверенность. Почему люди верят Трампу Хотя Трамп и проиграл эту президентскую гонку, однако сохраняет огромную поддержку среди своих сограждан. Почему же люди так верят 45-му президенту США?
Якщо ви давно не бачили виступів Дональда Трампа, то перед тим, як читати цей матеріал, я б радив вам переглянути відео з однією з його промов. Гадаю ви погодитесь, що сильною стороною Трампа є вміння виглядати переконливо. Кожного разу коли дивлюсь його виступи, то ловлю себе на думці, що мені хочеться йому вірити, навіть попри те, що часто його слова не відповідають дійсності. Схоже, що мої почуття поділяє значна частина американського суспільства: хоча й Трамп програв ці президентські перегони, проте зберігає величезну підтримку серед своїх співгромадян. Чому ж люди так вірять 45-му президентові США?
В цій статті я спробую описати одну з причин цієї довіри. На дане пояснення мене наштовхнули аргументи американського науковця Касса Санстайна, який бачить корінь цієї довіри в так званій евристиці впевненості (confidence heuristic). Евристики — це прості й переважно інтуїтивні методи прийняття рішень. Наприклад, зіткнувшись з певною проблемою (скажімо, купівля якогось продукту), замість її всебічного аналізу ми можемо покластись на емоції, які цей продукт викликає (подобається-не подобається) й прийняти відповідне рішення.
Поняття «евристика впевненості» запропонували Джонатан Томас та Рут Макфадьєн. Вони писали, що коли ми спілкуємось з іншими, то можемо впливати на них у два основних способи: як змістом інформації, так і формою її подачі. В багатьох випадках (хоча й не завжди, звичайно) ми віримо змісту певного твердження не тому, що переконались в його істинності, а тому, що воно було подане в дуже переконливій формі. Це і є евристика впевненості — інтуїтивний спосіб оцінки правдивості інформації на підставі того, наскільки впевнено, вона була виражена автором повідомлення.
Хоча Томас та Макфадьєн запропонували евристику впевненості як теоретико-ігрову модель, проте вона також досить добре вивчена у психологічних дослідженнях. Люди справді часто схильні вважати, що особа, яка більш впевнено висловлює свої твердження, є більш обізнаною, а її висловлювання — правильніші.
Cильною стороною Трампа є вміння виглядати переконливо
Звичайно, в багатьох випадках ця евристика може бути ефективною, адже часто люди, переконавшись в правдивості певної інформації, висловлюють її з високою мірою впевненості. В цьому випадку, поклавшись на правило «впевнений, отже знає, що говорить», ми не помилимось. Але проблема в тому, що коли людина впевнено говорить про те, про що в неї немає достовірної інформації, то ми, поклавшись на її впевненість, помилимось, адже сприймемо недостовірну інформацію за істину.
Гадаю, тепер зрозуміло, чому є всі підстави припускати, що за довірою людей до Трампа стоїть евристика впевненості. У свої виступах він справді виявляє воістину нестримне почуття впевненості, отож, ймовірно, що люди підсвідомо сприймають це як сигнал того, що він знає, про що говорить. Тому, попри чисельні фейки, які пролунали з його уст, він має величезну довіру серед американців та залишається одним з найбільш впливових політиків у США.
Впевнено дезінформувати людина може зумисне, або ж ні. Прикладом останнього може бути ситуація, коли особа помиляється в чомусь, але щиро вірить у свою правоту й тому говорить з високою мірою впевненості. Існує також категорія людей, в яких такий стиль спілкування — говорити впевнено про все (гадаю, й ви зможете пригадати таких серед свої знайомих). Зрештою, є самовпевнений тип людей, які категоричні у своїх висловлюваннях незалежно від якості інформації. З іншого боку, хтось може й зумисне використовувати нашу інтуїтивну схильність вірити впевнено сказаним словам — деякі шахраї добре освоїли цю навичку.
Отож, хто такий Трамп — шахрай, який зумисне експлуатує «евристику впевненості», харизматична особа зі специфічним типом спілкування, або ж він сам є жертвою власної некомпетентності, впевненість якого є результатом того, що він не розуміє про що говорить? На ці питання важко відповісти однозначно: кожна з названих відповідей може бути правдою, як і всі разом узяті. Проте я хотів би привернути увагу до одного цікавого дослідження, яке підштовхує до наступної відповіді: можливо, Трамп справді вірить у те, що говорить.
Читайте также:
Джерард Роланд
Переворот, который не сделал Трамп
Справа в тому, що обман — це досить ризикова стратегія, адже, у випадку викриття, можна зазнати відповідних втрат (довіра, репутація і т.п.). До того ж обманювати зовсім нелегко, адже треба тримати в голові дві версії подій (фальшиву та правдиву), що, звичайно ж, вимагає додаткових розумових зусиль і збільшує ймовірність бути викритим. Проте є ефективний спосіб долати ці загрози — тримати в голові тільки одну версію, фальшиву, тобто самому вірити в неї. В такий спосіб особа випромінюватиме впевненість у своїх словах та діях, а, отже, матиме хороші шанси переконати інших. Іншими словами — щоб краще обманювати інших, спочатку потрібно обманути себе.
Одна зі стратегій, до якої вдаються в такому випадку, це упереджений пошук інформації. Дослідження показують, що в експериментах, в яких учасникам необхідно було переконати інших у своїх успіхах, ті підбирали інформацію вибірково, таким чином, щоб здаватись собі більш успішним. Така стратегія робила їх впевненішими в собі і давала змогу краще переконувати інших. Отже, маємо наступний ланцюг: особа яка хоче виглядати переконливо, має повірити в правдивість своїх слів і для цього підсвідомо підбирає факти, які підтверджують її слова та ігнорує інші. В результаті вона отримує всі підстави говорити щиро та впевнено, а ми сприймаємо її впевненість за свідчення правдивості сказаного.
Водночас не тільки обман, але й будь-яка дезінформація може мати неприємні наслідки: коли ми виявляємо, що особа, яка висловлювалась надміру впевнено, помилялась, то перестаємо їй довіряти. Це начебто очевидно. Проте у випадку з Трампом все виглядає майже комічно: фактчекери не встигають спростовувати його неправдиві заяви (наприклад, команда The Washington Post нарахувала близько 16000 неправдивих тверджень Трампа з часу його інавгурації), але це, здається, не дуже шкодить його репутації. Чому ж його прихильники закривають на це очі?
Насамперед, треба звернути увагу на те, що значна частина виборців Трампа не може переконатись у помилковості його слів: вони не достатньо обізнані, щоб розбиратись у всіх тих питаннях, про які він говорить (макроекономіка, зовнішня політика і т.п). Іншими словами, вони не не мають достатньо знань, щоб виявити його помилки. Натомість, просто довіряти тим, хто звинувачує Трампа в дезінформації, вони не хочуть, оскільки він постійно звинувачує своїх критиків у брехні та підігріває різноманітні теорії змов. Отож, ситуація в очах такого виборця виглядає наступним чином: Трамп щось каже, хтось стверджує, що це фейк, президент у відповідь звинувачує їх у брехні, а знань, щоб з’ясувати хто правий, немає. Погодьтесь, в такій ситуації довіряти впевненим словам «свого хлопця» це досить раціональна стратегія.
Зрештою, швидше за все частина прихильників Трампа здогадується, що він нерідко «перегинає палицю», проте це не змушує їх перестати йому вірити. Тут можливі кілька причин. По-перше, він говорить те, що їм хочеться чути, а схильність видавати бажане за дійсне є однією з ментальних пасток, що змушує нас інколи вірити далеким від правди, зате приємним і бажаним словам. По-друге, як було зауважено, багато виборців бачать в ньому «свого хлопця», а підтримувати своїх це ще один інтуїтивний імпульс, який нелегко долати кожному з нас. По-третє, треба пам’ятати, що ми не любимо помилятись. Отож, можливо, що багато симпатиків Трампа помічаючи невідповідність між його словами та дійсністю, закривають на неї очі, оскільки не хочуть визнати, що їх вибір був помилкою.
Які уроки з написаного варто взято кожному з нас? Насамперед, я б хотів відзначити, що покладання на «евристику впевненості» не є однозначно поганим способом прийняття рішень. Але ця евристика добре працює тільки за певних умов: якщо людина, на впевненість якої ви покладаєтесь, орієнтується в тій сфері, про яку говорить, і ви обидва прагнете з’ясувати правду. Поза цими умовами зростають ризики того, що сприйнявши впевненість за істинність, ви приймете помилкове рішення.
Читайте также:
Павел Казарин
Эра трампов
Варто запам’ятати, що висока ймовірність появи надмірної впевненості існує у ситуаціях, де переконати інших означає перемогти в певних змаганнях та отримати доступ до ресурсів. Політика є однією з таких сфер. Тому дуже ймовірно, що впевненість політиків у своїх словах відображає не їх обізнаність, а лишень бажання перемогти в політичних перегонах.
Також важливо пам’ятати, що багато політиків зумисне навчаються говорити та виглядати впевнено, оскільки така поведінка виграшна в очах виборця (запитайте себе, якому кандидату ви повірите: тому, який вагається, чи тому, який випромінює впевненість?). Тобто їх впевненість — це такий стиль спілкування.
Також важливо усвідомити, що дуже часто ми не орієнтуємось в тому, що говорять політики, тому далеко не завжди можемо виявити їх помилкові висловлювання.
Отож, з огляду на схильність політиків виглядати надміру впевненими у своїх словах та нашій низькій компетентності в більшості сфер, про які вони говорять, погодьтесь було б цілком розумно при оцінці їх висловлювань покладатись на думку тих, хто знає більше за нас. Тому я б радив обрати для себе незалежних експертів в різних сферах та час від часу дослухатись до їх думок, порівнюючи їхні оцінки з тезами ваших політичних улюбленців. Я не стверджую, що не треба довіряти політикам. Але перевіряти інколи не буде зайвим. Розумію, що це займе трохи вашого часу, але погодьтесь: неправильний вибір обходиться значно дорожче.
Ще один урок з написаного. Як дослідження, так і буденний досвід свідчать, що ми схильні сприймати людей, які вагаються та говорять невпевнено, як менш компетентних та менше їм довіряти. Проте тут варто бути більш перебірливим: справді, людина може вагатись, тому що погано орієнтується в проблемі, але це також може бути наслідком її загальної невпевненості в собі чи стилем спілкування. Зрештою, інколи невпевнена промова може бути відображенням того, що людина бачить всю складність проблеми і не хоче це приховувати за оманливою впевненістю. Людина, яка поводить себе таким чином, виглядає не дуже переконливо в очах нашого інтуїтивного Я. Але, насправді, той, хто вагається, нерідко якраз і є дуже компетентною особою.
На завершення, хотілося б зробити висновок, який дещо виходить за межі проблеми, яка вище розглядалась. Нам варто усвідомити, що політика сьогодні це «високотехнологічна» сфера, яка, покладаючись на наукові досягнення, прагне впливати на те, як ми сприймаємо політиків та їх діяльність. Тому покладатись на власну інтуїцію в ситуації, коли політтехнологи знають як її використовувати, було б необачним рішенням. Звичайно, Трамп самородок, який значною мірою «робить себе сам». Проте команди багатьох кандидатів сьогодні використовують весь арсенал досягнень науки і техніки для того, щоб змусити нас прийняти рішення на їх користь. Отож, якщо ми хочемо жити в ефективних демократіях, то маємо зрозуміти, що ера, коли можна було просто голосувати, «тому що подобається», закінчилась. Бути виборцем в сучасних умовах — це наука, і її треба вивчати.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ