Кутя, дідух, народження Ісуса Христа — це те, з чим асоціюється Різдво у сучасних українців і чималої кількості попередніх поколінь. Ми вже давно не помічаємо, що в цих традиціях поєднані та давні християнські, і ще давніші язичницькі. Дізнайтеся більше про свято Різдва у матеріалі езотерикині Олени Кузьмич.
Різдво: день народження Бога
Християни східного обряду відзначають день народження Ісуса Христа — тобто Різдво Христове — 7 січня. Проте ця дата була визначена — чи, швидше, «призначена» — через кілька століть після його народження. Насправді ж коли саме народився Ісус — невідомо.
Натомість відомо, що давні язичницькі боги зимового періоду «народжувались» під час зимового сонцестояння, яке припадає на 21-22 грудня залежно від року. Адже до періоду зимового сонцестояння ніч домінує над днем, а після нього — тривалість дня починає збільшуватися. Цим і можна пояснити те, чому давні люди пов’язували скорочення тривалості ночі з народженням богів Сонця. Адже для них зими були надзвичайно суворі, не всі могли дожити до тепла — сонцестояння ж віщувало прийдешню весну.
І хоча зима не всюди сувора, навіть у південних країнах саме в цей час «народилася» ціла низка героїв та богів: грецькі Тесей, Геракл, Персей, Ясон, Аполлон, перський Митра (сонячний бог, якого вшановували й римські воїни), єгипетський воскреслий бог Осіріс.
Серед інших «збігів»: у Давньому Римі у грудні відбувалися Сатурналії, які ще називали святами Непереможного Сонця. І навіть король Артур, згідно з легендами, народився у цей час. Тож не дивно, що день народження Ісуса Христа «припав» також на цей період. Тому дата 25 грудня — Різдво за юліанським календарем, якого дотримуються християни західного обряду — із такого погляду видається більш доречною, ніж 7 січня.
Різдво: час народження Бога
За стіл українці сідають ввечері, коли на небі засяє перша зірка. За легендою, це саме та зірка, яка привела трьох царів до немовлятка Ісуса. Такий час теж обраний не випадково, — адже у язичницьких традиціях, наприклад, у скандинавів чи сучасних неоязичників — віккан, — святкування важливих точок року починається саме ввечері або вночі.
Пояснення тут просте: у найдовшу і найтемнішу ніч (тобто у ніч проти зимового сонцестояння) потрібно збиратися разом і запалювати вогні, щоб захиститися від злих духів. Таким чином можна пояснити і вечірній час для святкування Святвечора та Різдва.
Різдво: традиційна їжа
Традиційною їжею на Різдво є кутя — пшенична каша із родзинками, медом, маком тощо. Чому так? Бо каша супроводжує людство із давніх-давен. Кашу давали породіллі, щоб вона відновила сили, часто це була ритуальна страва — приміром, під час вшанування померлих. Залишки ритуальних каш знаходять у різноманітних давніх похованнях у народів у всьому світі. Тому можна сміливо заявити, що кутя — це язичницька ритуальна каша.
Каша із рису досі є традиційною ритуальною стравою для китайців, а для скандинавів в Йоль (їхня назва зимового сонцестояння) їдять рисову кашу із прянощами. Чим не українська кутя?
З 12 стравами на різдвяний стіл теж усе просто — це давній ритуал «кодування» щастя на 12 місяців прийдешнього року, що був поширений у давнину. Тут, по суті, нічого не змінилось — сама трапеза, кількість страв і самі страви під впливом християнства лише набули нових значень.
Різдво: йольське поліно і дідух
Традиційним символом святкування зимового сонцестояння, яке пізніше під впливом християнства трансформувалося у Різдво, є йольське поліно. Американський ентограф Джеймс Джордж Фрезер описує давню європейську традицію святкового поліна, яке заносили в дім із великою пошаною і яке пізніше спалювали, додаючи у вогонь трішки вина, хліба, кидаючи до нього монети тощо.
Таким чином програмувався добробут на прийдешній рік. Нині йольське поліно також є невіддільною частиною Різдва на Заході та у країнах Скандинавії — щоправда, вже у вигляді солодких рулетів.
У слов’янських народів теж була своя особлива традиція йольського поліна під назвою бадняк. Під час посилення християнства на ньому вирізали хрест, щоб якось «уцерковити» давній язичницький звичай. Його, як і раніше, поливали вином, але вже кажучи, що воно символізує кров Христа. Дитячий віршик «Гори-гори ясно, щоб не погасло…“, — саме про цей ритуал.
Ще один надзвичайно давній символ, який і досі пам’ятають та використовують у відповідному ритуалі українці — дідух. Це символ урожаю, добробуту, багатства у новому році та зв’язку із пращурами. Сміливо можна говорити про те, що традиція плести дідуха сягає ще дохристиянських часів, адже для аграрних культур дуже важливим, окрім вшанування вогню, є шанобливе ставлення до зерна, яке дає життя.
Дідуха робили із першого зажинкового або останнього обжинкового снопа. Приміром, у Великій Британії донині персоніфікують такий сніп і називають його Джеком Ячміннім Зерном.
Згідно з віруваннями українців, саме до дідуха збираються душі предків, щоб повечеряти разом із родиною у різдвяний вечір. Тому в деяких регіонах України поруч із дідухом досі кладуть ложки.
Як бачимо, у святкуванні Різдва тісно сплелося язичницьке і християнське, яке нині вже важко відділити одне від іншого. Але б яких традицій ви не дотримувались, яку б релігію не сповідували, святкуйте народження бога, бо саме таке ритуали із погляду езотерики дозволяють колесу року крутитися далі.
Правда про Новий рік: нутрощі на ялинці, замерзла Снігуронька і смертельний Дід Мороз.