Після вольової перемоги на президентських виборах, яка була досягнута з очевидними проблемами і виявилася не настільки переконливою, як обіцяли соцопитування – чинна лідерка Молдови стикнулася відразу з кількома проблемами.
Зараз Мая Санду та її команда намагаються долати ці виклики, але змушені робити це одночасно і, треба визнати, не завжди мають успіх.
Хоча є також важливі питання, у яких відкрито прозахідній і проукраїнській очільниці молдовської держави вдалося досягти бажаних результатів.
Ми вже розповідали, що президентські вибори у жовтні-листопаді 2024 року пройшли із неприхованим втручанням Росії. Москва спрямувала частину коштів воєнного бюджету, виділеного на гібридну війну проти Молдови, на підкуп так званої «мережі Шора», що мала забезпечити голосування проти європейського референдуму та проти другого терміну Маї Санду. В обох голосуваннях російський вплив вдалося відбити, але лише за рахунок голосів діаспори у Європі.
Та ще однією, не менш важливою стратегічною перемогою президентки стало те, що ці вибори переконали усіх у токсичності російського впливу.
Навіть проросійська соцпартія Ігоря Додона, як свідчать джерела ЄП, добре усвідомлює небезпеку «мережі Шора», у тому числі для себе. Це збільшує шанси на те, що на парламентських виборах 2025 року Кремлю не вдасться досягти такого успіху, як на цих виборах. Влада Санду, по суті, отримала карт-бланш на жорсткі дії з подолання мережі впливу Кремля.
Однак це не збільшує шанси партії Санду на успіх на виборах.
Навпаки, ситуація лише погіршується.
Цього тижня уряд спробував провести перезавантаження, щоб довести виборцям, що «влада почула їхнє обурення». Але цю спробу складно назвати успішною. Прем’єр оголосив про заміну лише трьох міністрів, та й то один з них пересів з одного міністерського крісла в інше. Наразі не видно підстав для зростання довіри до пропрезидентської партії.
А до того ж у партії Санду може з’явитися потужний конкурент.
Александр Стояногло, який на цих виборах балотувався від соціалістів і навіть переміг у Санду на голосуванні всередині країни, стає новим гравцем на політичному полі та цілком може задовольнити прагнення виборців до центристського порядку денного. А у разі об’єднання ключових гравців-центристів у єдиний блок або партію ця сила претендуватиме на перемогу і створення нового уряду Молдови.
Головна інтрига у разі, якщо це станеться – чи збереже нова партія проєвропейський і прозахідний курс та адекватне ставлення до України.
«Боротьба з корупцією», що вдарила по Санду
Для Маї Санду та її партії результати виборів, а передусім європейського референдуму, стали без перебільшення холодним душем.
Офіційний Кишинів і досі повторює, що причина низької підтримки влади – це російське втручання та масштабна купівля голосів через так звану «мережу Шора», яка нібито охопила 10-15% виборців. Втім, є підстави вважати, що у команді Санду розуміють: це пояснення не є достатнім. У Маї Санду дійсно є дуже серйозні рейтингові проблеми, і для багатьох виборців вибори та референдум були приводом для протестного голосування.
Так виборці дали владі сигнал, що незадоволені розвитком Молдови і не вважають, що Санду виконує передвиборчі обіцянки.
Можна довго доводити, що проблемою є зависокі очікування суспільства, а також що Санду стикнулася з «ідеальним штормом» у вигляді спершу ковіду, потім енергетичного шантажу РФ у 2021 році, а далі – повномасштабної агресії РФ, що має на Молдову дуже сильний економічний вплив. Це все дійсно так – але голосування довело, що виборців це не переконує.
Через це ще перед другим туром виборів Санду спробувала переконати суспільство, що почула його протест. У тому числі пообіцяла, що у разі її перемоги відбудеться перезавантаження уряду.
Головна претензія громадян Молдови до влади не є секретом.
І вона зовсім не пов’язана з геополітикою, європейською інтеграцією тощо. На жаль, для найбільшої групи мешканців Молдови це питання не є визначальним.
У 2020 році Санду вперше перемогла на виборах президента сусідньої країни на обіцянках про боротьбу з корупцією, перетворення Молдови на правову державу, а також подолання бідності. Причому саме у такому порядку – корупція та правопорядок були основою її перемоги. Тож і очікування щодо змін стосуються саме цього.
У команді президентки це також розуміли. Тому відразу після перемоги Санду провела засідання Радбезу країни, де визнала: потрібні термінові і радикальні зміни у команді влади.
Окремо вона розкритикувала роботу антикорупційної прокуратури, яку назвала «повним провалом».
Ця заява президентки Молдови була без перебільшення революційною.
Річ у тім, що керівницею антикорупційної прокуратури є Вероніка Драгалін, яку в Молдові не без підстав вважають протеже особисто Санду. Ця молода юристка, призначена на посаду 2022 року, народилася у Молдові, але ще у дитинстві поїхала звідти з батьками, що емігрували до США. Там вона зрештою отримала освіту та почала працювати в американській прокуратурі (хоч і не обіймала там керівних посад).
Водночас Санду та її команда спрямовано шукали саме іноземця або іноземку на цю посаду. У партії влади були переконані, що прокурорка без зв’язків у Молдові виявиться більш ефективною у подоланні корупції.
Утім, цього не сталося. Антикорупційна прокуратура Драгалін запам’яталася лише численними скандалами. На додаток до цього відігравала свою роль вражаюча візуальна схожість Вероніки Драгалін та Маї Санду – часом здавалося, що їх відрізняє лише вік.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/35/78404a83085e76133bb8a233dff89c0b.jpg
Мая Санду та Вероніка Драгалін
А зважаючи на те, що президентка Санду 2,5 роки утримувалася від будь-якої критики на адресу Драгалін (попри відсутність змін у боротьбі з корупцією) – це лише посилювало негативний ефект для президентки.
«Велике очищення», якого не відбулося
Утім, заяви Санду, а потім ще й прем’єра Доріна Речана створили високі очікування щодо оновлення уряду.
Їх підігріли «зливи» у ЗМІ про заплановану відставку 5-7 міністрів, а також те, що у понеділок 11 листопада, відразу після згаданого «антикорупційного» Радбезу, несподівано пішов у відставку і вийшов з партії Санду один з найвпливовіших урядовців, міністр інфраструктури Андрей Спину.
Спину – це один з найбільш наближених членів команди Санду. Він тривалий час очолював офіс президентки, керував її кампанією і навіть, як вважають, відігравав ключову роль у розбудові партії PAS. Водночас він був одним з найбільш критикованих урядовців. У суспільстві закріпилися звинувачення у корупції на його адресу (хоча і без переконливих доказів).
Але те, що перезавантаження уряду зачепило і його – додатково посилило очікування. У тому числі антикорупційні.
Але нічого подібного не відбулося.
Спершу планували, що прем’єр Дорін Речан оголосить про перестановки 13-14 листопада. Потім дату пересунули на 18 листопада. Потім – на вечір того дня. У підсумку прем’єр оголосив про відставку лише двох міністрів на доповнення до Андрея Спину.
Зміни зачепили лише очільники Мінагро та МВС (останній є односельцем Спину та належить до його квоти), причому аграрний міністр Владімір Боля не пішов з уряду, а радше перейшов на підвищення – йому дісталася посаду міністра інфраструктури, яку перед тим звільнив Спину.
За жодних умов це не можна назвати повноцінним оновленням уряду.
Прем’єру Речану довелося навіть виправдовуватися перед журналістами, чому уряд не звільнив принаймні міністерку юстиції, якщо вже йдеться про провал реформування судової системи.
Та й щодо відставки Драгалін немає жодних новин (тут все складніше, її не можна зняти просто рішенням прем’єра).
Катастрофа-2025 – можлива
Отже, «велике перезавантаження» влади Молдови перетворилося на пшик. Таким чином, суспільні претензії до влади, висловлені виборцями, лишилися без обіцяної відповіді.
Тож тепер можна зі ще більшою певністю говорити, що нинішній уряд Молдови доживе лише до наступних виборів.
І чим далі, тим складніше буде провести нову ротацію, адже у разі відставки когось з членів уряду його наступник знатиме, що йде на посаду лише на кілька місяців – а за цих умов фахові кандидати не дадуть згоди на призначення до уряду.
Дата наступних виборів, до слова, достеменно невідома.
Ще місяць тому у партії влади відкрито говорили про наміри провести дострокові вибори, обговорювалися механізми цього. Ідея полягала в тому, щоб у разі переконливої перемоги Санду використати рейтинговий пік, створений президентською кампанією, і отримати кращі результати також на парламентських виборах.
Але зважаючи на провал виборів-2024 року, ця логіка втратила сенс. Тепер, навпаки, логічніше відтягнути вибори на якомога більш пізній період, щоби за цей час переконати виборців. Зараз співрозмовників «ЄвроПравди» у Кишиневі кажуть, що реалістичніше розраховувати на вибори у вересні чи навіть жовтні 2025 року – у найпізніший строк, дозволений законодавством.
За цей час в уряді хочуть створити «антикорупційне диво».
Очікуються зміни до правил роботи системи судочинства – їх вже обговорили на Радбезі.
Зокрема, йдеться про законодавче скорочення тривалості судових процедур у корупційних справах. А ще Молдова планує створити окремий антикорупційний суд, за прикладом українського.
Але український же досвід доводить, що ці зміни не дають негайного ефекту. До осені громадяни точно не відчують змін, про це можна говорити з певністю.
І є високий шанс того, що відповіддю виборців стане голосування проти партії Санду – найбільш прозахідної та проукраїнської політсили у нинішньому складі парламенту Молдови.
Боротьба за центр поля
Треба наголосити: у той час, як втрата партією Санду монобільшості є практично гарантованою, шанс фінішувати першими у них лишається. І це залежить не лише від них, а й від того, чи зможуть об’єднатися партії, які є найбільш перспективними учасниками перегонів-2025.
Суспільство Молдови можна умовно поділити на три групи.
Приблизно третина виборців є переконано прозахідними. Це – твердий електорат Санду, її партії PAS та інших правих партій. Приблизно чверть – проросійські виборці, що виступають за зближення з Росією і за вступ у її митний союз (після 2022 року ця частка суттєво впала, хоча є і ті, хто відкрито підтримують Путіна та його загарбницьку війну). Значну частину цієї групи становлять представники національних меншин, споживачі російської пропаганди.
А решта – суспільства, найчисленніша його група – це «невизначені», які вірять у можливість «пропетляти» і лишатися одночасно і з Росією, і з Європою.
Їхні настрої не є антиєвропейськими і вони навряд чи підтримають партії, які виступають проти зближення Молдови з ЄС. Утім, партія Санду PAS для них також видається занадто радикальною.
Ці виборці вирішать підсумок кампанії-2025. І за них вже розгортається боротьба.
Донедавна вважали, що у Молдові є дві найпопулярніші «центристські» партії.
Одна з них – це популістська «Наша партія» Ренато Усатого. Усатий – дуже специфічний політик з електоральною базою на півночі Молдови, який традиційно бере «бронзу» на президентських виборах (у 2024 році він знову отримав третє місце), але провалюється на парламентських. Втім, цього разу він хоче порушити цю «традицію».
Усатий та його партія не мають чіткої геополітичної ідеології та грають на простих, зрозумілих обіцянках, хоча на словах виступають також за рух до ЄС. Утім, те, що Усатий у недалекому минулому жив за рахунок російських державних підрядів, тендерів РЖД – постійно підживлює запитання до нього. Зараз політик заперечує будь-які зв’язки з Росією і козиряє тим, що у РФ проти нього порушені кримінальні справи.
Друга центристська сила – це відносно нова партія MAN (Mișcarea Alternativa Națională, «Рух національна альтернатива»), яку створив для себе мер Кишинева Іон Чебан. MAN ще не брала участь у жодних загальнонаціональних виборах, і зараз активно розбудовує мережу осередків у регіонах.
Чебан позиціонує себе як проєвропейця та «міцного господарника», але і він має «скелети у шафі» – противники нагадують, що донедавна він був однопартійцем Додона. Утім, загалом шанси Чебана на центристське лідерство видавалися найвищими.
Аж тут у Молдові з’явився новий «проєвропейський» гравець.
Стояногло та інші несподіванки
Європейська правда детально розповідала про Александра Стояногло – суперника Санду у другому турі виборів-2024 (читайте про це у статті «Комунізм, ЄС та «новий погляд» на Україну»).
Попри те, що він балотувався цього року від проросійських соціалістів, під час кампанії він наполягав, що він є «проєвропейським», підтримує вступ Молдови до ЄС. Мовляв, за його керівництва Молдова робитиме це ефективніше. Ще важливіше те, що Стояногло – безпартійний. Він не є членом команди Додона.
Соціалісти запросили його до себе лише як кандидата лише на одну кампанію, і причина була нетиповою. Перед стартом виборів всі рейтинги обіцяли Санду перемогу, і Додон не хотів бути її опонентом в умовах коли він гарантовано програє та вирішив доручити цю місію «чужинцю» (ЄвроПравда детально про це розповідала). Натомість високий результат Стояногло став несподіванкою і для нього самого, і для соцпартії. І якби це відбулося у країні та партії з демократичною традицією, то цей політик мав би очолити соціалістів, але це у плани Додона точно не входило.
Тому відразу після виборів соцпартія та її кандидат «розлучилися», та публічно продемонстрували, що розходяться навіть у ключових питаннях. Так, Соцпартія заявила, що не визнає перемогу Санду, а Стояногло – визнав результати виборів і привітав опонентку.
А одночасно – витягнув для себе квиток у велику молдовську політику.
Численні джерела ЄвроПравди свідчать, що участь Александра Стояногло у політичних процесах – справа вирішена. Але те, як саме він це робитиме – лишається інтригою. Чи буде йтися про створення нової партії? Чи про його долучення до однієї з партій лідерів? Відповіді немає.
Однак якщо кілька кандидатів-центристів, а передусім Чебан та Стояногло, зможуть домовитися про об’єднання і спільну участь у парламентських виборах, то цей гравець потенційно претендуватиме на роль найбільш рейтингової політичної країни, та як мінімум братиме участь у формуванні наступного уряду.
Головне питання – з ким ці політики вирішать об’єднуватися у коаліцію.
З PAS Маї Санду та іншими правими партіями, якщо ті пройдуть у парламент? Чи з соціалістами Додона?
Для центристів потенційно прийнятним є і один, і інший варіант. Але в реальності їхній вибір визначатиме геополітичний вибір Молдови.
Причому за жодного варіанту розвитку подій нова влада Молдови не визнає, що прагне відійти від європейського курсу. Говорити про Європу готові усі. Навіть Партія соціалістів, ключова сила країни, що має імідж проросійської, навесні внесла у свою програму згадку про європейську інтеграцію Молдови. Але реальні дії прозахідних сил та тих, що підтримують дружні відносили з Кремлем – поза сумнівом, будуть відмінними.
У тому числі коли йдеться про політику щодо України.
У тому числі щодо присутності РФ у Придністров’ю, що для України також критично важливо.
У всіх цих питаннях 2025 рік буде дійсно вирішальним.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор «Європейської правди»,
Кишинів-Київ