Що означає переконлива перемога Дональда Трампа на президентських виборах для міжнародної системи? Жодна інша країна не може зрівнятися зі США за кількістю альянсів і партнерств або за здатністю впливати на інших через свою економічну та військову політику. США пишаються тим, що пропонують зразкове бачення найкращого суспільства, яке вони заохочують інших наслідувати.
Проте Трамп проводив кампанію з похмурим баченням невдалої країни, яку підвели її еліти, і натомість обіцяв націоналістичні засоби – антиімміграційні, протекціоністські та потенційно ізоляціоністські. Колишні радники, ветерани його першого терміну, попереджали про те, як він грається з радикальними і деструктивними ідеями, такими як вихід з НАТО. В принципі, він вважає образливою саму ідею альянсу, згідно з якою США повинні стати на захист інших, якщо на них нападуть. Він мало цікавиться міжнародними організаціями та багатосторонніми ініціативами, а зміну клімату вважає «містифікацією», покликаною підірвати нафтову промисловість США. Він відмовився від Паризьких угод щодо зміни клімату під час свого першого терміну і, хоча Байден знову приєднався до них, він відмовиться від них знову.
Ми мали достатньо досвіду з Трампом, щоб знати, що він не стане прихованим глобалістом. Його інстинкти добре розвинені. Уряди країн-союзників поспішили привітати його з перемогою і висловили бажання працювати з ним над спільними інтересами. Вони займаються мінімізацією збитків. Вони не наважуються припустити, що НАТО приречена або що трансатлантична торгова війна неминуча. Їхній меседж полягає в тому, що вибір, з яким він зіткнеться в таких питаннях, як Україна, може виявитися складнішим, ніж він припускав, і що незабаром він виявить, що виклики, які виникають, не можуть бути легко вирішені на суто національній основі.
Отже, як би нам не здавалося, що ми знаємо, чого очікувати, ми не повинні вважати, що напрямок другої адміністрації Трампа твердо визначений. Трамп часто здавався задоволеним власною непередбачуваністю та імпульсивністю.
Нова адміністрація. «Дорослих в кімнаті» не буде
Трамп повернеться до Білого дому старшим, якщо не факт що мудрішим, але без очевидної необхідності заспокоювати істеблішмент, який так вороже ставився до його переобрання. Досвід першого терміну залишив у Трампа підозріле ставлення до урядової бюрократії, ФБР, ЦРУ та військових. Є ентузіасти MAGA, які планують радикальну реструктуризацію уряду (і це одне із завдань, яке він поставив перед Ілоном Маском). Потрясінь слід очікувати не лише у вищому керівництві уряду, політичних призначенців, які змінюються з кожною новою адміністрацією, але й на нижчих рівнях. Це може призвести до більшої, ніж зазвичай, дисфункції системи та втрати дієздатності держави.
У 2016 році були сподівання, що він буде приборканий посадою і буде змушений керувати з центру. Деякі призначення на керівні посади породили очікування, що його стримуватимуть «дорослі в кімнаті». Але ці дорослі приходили і йшли, виснажені зусиллями стримувати упередження і спрямовувати енергію свого боса. Численні свідчення про перший термін Трампа описують, як старші співробітники намагалися впоратися з його істериками та ідіосинкразією, часто свідомо ігноруючи його вказівки в надії, що він забуде про те, що щойно вимагав. Його репутація робить малоймовірним, що багато людей, які ще не перебувають в орбіті Трампа, погодяться працювати на нього, навіть якщо їх попросять. Це звузить коло талантів, з яких він може черпати.
Поки ми не побачимо, кого номінують на ключові посади, важко бути впевненим у тому, якої політики дотримуватиметься нова адміністрація. Майк Помпео, який служив Трампу на посаді директора ЦРУ, а потім став державним секретарем, не посварившись з ним, не є ізоляціоністом. Так само як і Роберт О’Брайен, радник Трампа з національної безпеки з 2019 по 2021 рік. У своїй статті для Foreign Affairs у червні минулого року він описав потенційну зовнішню політику Трампа, яка була б сильною, але готовою працювати з іншими державами задля досягнення спільних інтересів. Але також подивіться на це інтерв’ю з нині обраним віцепрезидентом Джей Д. Венсом (який цілком може стати президентом в якийсь момент протягом наступних чотирьох років). Він пропонує трансакційний підхід до НАТО і набагато менш жорстку позицію щодо Москви.
Тарифи. Сфера, яка найбільш турбує Європу
Легше застосувати односторонній підхід, ніж намагатися стати міжнародним лідером на багатосторонніх форумах, оскільки це вимагає енергійної та творчої дипломатії. Дозволити світові займатися своїми справами, поки ви займаєтеся своїми, не обов’язково передбачає велику міжнародну активність. За винятком того, що ігнорувати решту світу рідко буває так просто. Реакція інших країн на вашу політику і вплив несподіваних подій у важливих частинах світу можуть вимагати уваги і призвести до непередбачуваних викликів і змін у політиці.
Візьмемо один очевидний приклад: боротьба з небажаною імміграцією вимагатиме взаємодії з країнами на півдні, особливо якщо йдеться про депортацію великої кількості людей, які перетнули кордон. Інший приклад, що має ширший вплив, стосується тарифів. Під час передвиборчої кампанії Трамп лірично розповідав про їхні дива, наче це майже безболісний спосіб зібрати гроші й навіть альтернатива податкам.
Запровадити їх не так вже й складно. Все, що потрібно, – це указ президента. Зараз можна стверджувати, що китайська торговельна практика, в тому числі демпінг промислових товарів, для яких не вдалося створити внутрішній ринок, заслуговує на введення тарифів. Багато інших країн вважають так само. Але він запропонував не лише 60% тариф на імпортні товари з Китаю, але й 10%, а можливо, і більше, на товари з усіх інших країн. Це викличе відповідні заходи і незабаром матиме згубний вплив на міжнародну економіку, підштовхнувши інфляцію і спричинивши втрату робочих місць. Це та сфера, яка найбільше турбує ЄС і щодо якої він прагнутиме якнайшвидшого обговорення, перш ніж Трамп зробить щось радикальне. Тут Велика Британія може пошкодувати, що більше не є членом ЄС: вона буде дуже вразливою в разі торговельної війни.
За часів Байдена спостерігалося стабільне зростання і було виявлено багато сильних сторін американської економіки. Однак мало що було зроблено для зменшення державного боргу, який є надзвичайно високим і продовжує зростати – минулого місяця він становив 35,7 трильйона доларів, з яких близько третини належить іноземцям. Обслуговування боргу коштує стільки ж, скільки річний оборонний бюджет. Чинники, які сприяють зростанню цього боргу, навряд чи зникнуть, особливо з адміністрацією, яка хоче знизити податки і запровадити тарифи. Тому не буде дивним, якщо в якийсь момент ця адміністрація опиниться перед обличчям серйозної фінансової кризи.
Мир через силу. Ще одна проблема для союзників США
Промовистим аспектом критики Трампом зовнішньої політики Байдена (відображеної в статті О’Брайена) було те, що його нездатність продемонструвати силу означала, що він не міг стримувати інших від розв’язування воєн і не міг швидко завершити їх, коли вони вже розпочалися. Ми можемо поставити під сумнів, чи стримав би путін своє повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року або Хамас свій напад на Ізраїль у жовтні 2023 року, якби Трамп був тоді в Білому домі. Тим не менш, хоча інстинкти Байдена, можливо, були правильними після обох цих подій, він відчутно вагався щодо використання американської сили, що відображало відчуття потенційних ризиків і рішучість обмежити зобов’язання США. В результаті конфлікти затягнулися і стали більш, а не менш небезпечними.
Трамп проводив кампанію на основі того, що він може утримати США від воєн. Коли він, здавалося, фантазував про те, щоб відправити Ліз Чейні на розстріл, він пояснював це тим, що засуджує її як «яструба війни», і в цей момент багато лівих критиків її батька, віцепрезидента Джорджа Буша, кивали на знак згоди.
Під час свого першого терміну Трамп санкціонував удари по Сирії після застосування хімічної зброї проти повстанських угруповань (чого не хотів робити Обама), взявся за ІДІЛ у Сирії та Іраку і наказав убити лідера іранської Революційної гвардії Касема Сулеймані в січні 2020 року. Але в інший час він стримувався. Після того, як на початку свого першого терміну він погрожував Північній Кореї «вогнем і люттю», він організував саміт і дивний роман з Кім Чен Ином, щоб заохотити його, безуспішно, відмовитися від своїх ядерних програм. Хоча Байдену поставили в провину відхід з Афганістану влітку 2021 року, саме Трамп уклав початкову угоду з талібами, від самого початку своєї адміністрації чітко давши зрозуміти, що вважає це безглуздим зобов’язанням (підтримувати Афганістан).
Тих, хто побоюється, що природна войовничість Трампа робить його підбурювачем війни, це може заспокоїти, але це створює проблеми для союзників Америки, оскільки міцність альянсів залежить від готовності США воювати від їхнього імені. Ці проблеми ускладнюються захопленням Трампа авторитарними лідерами, чиїй необмеженій владі він, схоже, заздрить. Додайте до цього його віру в свої унікальні здібності досягати великих угод, і він, швидше за все, покладатиметься на особисту дипломатію так само, як і на демонстрацію сили. Він вже пообіцяв стільки ж путіну, коли стверджував, що може залагодити війну в Україні за один день.
Трамп очікує, що союзники зроблять більше, щоб подбати про себе. Незалежно від того, чи потрібно їм переконувати Трампа в тому, що НАТО варто зберегти, чи готуватися до того, що він дійде до висновку, що це не так, європейські уряди повинні будуть робити більше в сфері оборони. Можлива необхідність підтримувати Україну без американської підтримки додає тиску – попри обмеженість фінансів європейських урядів. Такі ж проблеми виникнуть і в Індо-Тихоокеанському регіоні, де навіть не мають переваг угоди про колективну безпеку, натомість Японія, Південна Корея та Австралія мають свої власні окремі альянси зі США.
Це добре розуміють європейські уряди, але вони страждають від анемічного зростання, високого боргу та невлаштованості населення. Німецька коаліція балансує на межі розпаду. Президент Макрон опинився у слабкій позиції після того, як влітку призначив непотрібні вибори, які його партія програла. Уряд Великої Британії надійно утримує владу, але намагається з’ясувати, як він може бути фінансово відповідальним, водночас просуваючи свій внутрішній порядок денний. Зараз триває перегляд оборонного бюджету, і це дає можливість навести аргументи на користь більших зусиль, спрямованих не лише на 2,5% ВВП, а й на 3%, хоч би як це не засмучувало канцлера. Трамп далеко не перший американський президент, який звернув увагу на невідповідність між американським і європейським внесками в НАТО, але він збирається наполягати на цьому питанні.
Україна. Трамп зацікавлений у згортанні конфлікту, але не в перемозі росії
Найпростіше припущення полягає в тому, що Трамп відмовиться від України або принаймні змусить її укласти погану угоду з росією. Це можливо (і тут має значення, хто входить до команди Трампа з національної безпеки), але це далеко не факт.
По-перше, нелегко нав’язати Україні угоду, навіть припинивши підтримку. Існують певні результати переговорів, які український народ може неохоче прийняти, але в іншому випадку, так чи інакше, і з будь-якою підтримкою Європи, яку вона може зібрати, він продовжуватиме боротьбу. Саме такий меседж лунав з Києва після виборів, навіть коли президент Зеленський надіслав свої привітання Трампу.
По-друге, путін не виявив готовності відійти від своїх максималістських вимог і може відчути спокусу випробувати Трампа, щоб побачити, як далеко він зможе підштовхнути Україну до капітуляції. Якщо він не буде готовий запропонувати компроміси, щоб дати Трампу щось, з чим можна було б працювати, тоді Трампу доведеться вирішити, чи може він погрожувати посиленням підтримки України, щоб заохотити путіна відступити. путін буде зацікавлений у розмові з Трампом, хоча б для того, щоб підтвердити свій рівний статус. Але він може бути більше зацікавлений у спробі проштовхнути свій новий порядок європейської безпеки (який він поставив на порядок денний перед повномасштабним вторгненням), ніж у пропозиції щодо України, і в цьому для Трампа буде мало користі, оскільки це дійсно може мати відгомін Мюнхена 1938 року.
По-третє, домовитися навіть про обмежене припинення вогню, не кажучи вже про повноцінну мирну угоду, зовсім не просто (визначення лінії розмежування, розведення сил, забезпечення дотримання домовленостей).
По-четверте, існують політичні ризики для Трампа, оскільки він може виглядати слабким і безпорадним, якщо просто залишить Україну на поталу російській агресії і відсторониться від її наслідків. Багато республіканців у Конгресі, а також союзники були б стурбовані. Це може стати початком ще більш небезпечного періоду для європейської безпеки, в якому, якщо це призведе до ще ширшого конфлікту, звинуватять Трампа. Він зацікавлений у згортанні конфлікту, але не в нестримній перемозі росії.
Близький Схід. Допомогти може Саудівська Аравія
Щодо Близького Сходу Трамп наголосив на нагальній потребі припинити вбивства, але не сказав більше. Ті прихильники палестинської справи, які вітають себе з покаранням нинішньої адміністрації за підтримку Ізраїлю, будуть розчаровані, якщо подумають, що Трамп взагалі схильний чинити тиск на ізраїльтян, щоб ті робили більше для захисту прав палестинців. Беньямін Нетаньягу, який щойно звільнив свого міністра оборони, сподівався на перемогу Трампа, припускаючи, що тепер на нього не буде тиску, щоб він пом’якшив свою політику в Газі та Лівані, де його метою, очевидно, є створення буферних зон на північному і південному кордонах країни, а також жорстке придушення палестинських заворушень на Західному березі.
Хоча Іран став ключовим партнером росії як джерело безпілотників і ракет, він набагато слабший за інших російських партнерів – Китай і Північну Корею. За часів Гарріс він міг сподіватися на послаблення санкцій у певний момент, але не за Трампа. Її хворий верховний лідер – не той тип сильної людини, який викликає у Трампа захоплення. (Хоча можна уявити, що він запропонує саміт зі своїм можливим наступником, як у випадку з Кім Чен Ином). Минулого року іранська «вісь опору» зазнала серйозного удару. Тегеран може дійти висновку, що настав час поставити крапку.
Хезболла наполягає на тому, що вона готова продовжувати боротьбу, але її метою завжди була підтримка Хамасу. Хамас також відмовлявся погодитися на звільнення заручників і припинення вогню, але тепер, коли Ізраїлю стало ще легше діяти безкарно, він може відчути, що дійсно настав час співпрацювати з Єгиптом і Катаром, щоб скоротити свої втрати. Крім того, все ще залишається питання гуманітарної допомоги і відновлення Гази.
Тут може допомогти Саудівська Аравія. Саудівці вважають Трампа другом через його байдужість до прав людини. Трамп розраховуватиме на продовження дії угод Авраама, які були одним з небагатьох знакових досягнень його першої адміністрації. До нападу Хамасу на Ізраїль адміністрація Байдена намагалася поширити дію угод на Саудівську Аравію за допомогою пряника у вигляді продажу зброї. Саудівська сторона дотримується думки, що перед тим, як зробити цей крок, має бути щось для палестинців, тому це питання нікуди не подінеться. Під час переговорів з людьми Байдена саудівці могли припустити, що президент також хоче бачити шлях до палестинської держави. Вони не можуть зробити такого припущення щодо Трампа.
Китай і Північна Корея. Тайвань занепокоєний недарма
Нарешті, Китай і Північна Корея. Посилення Китаю як стратегічного суперника США було головною темою першої адміністрації Трампа, і ця тема залишилася пріоритетною для Байдена. В останні роки зростання Китаю сповільнилося, і він стикається з серйозними проблемами демографії, боргів і контролюючої авторитарної ідеології, яка гальмує соціальний та економічний розвиток. Я підозрюю, що Трамп насолоджується економічною війною з Китаєм більше, ніж справжньою війною. Стаття О’Брайена свідчить про готовність повністю розірвати економічні зв’язки з Китаєм. Я сумніваюся, що це буде так легко, і зусилля, спрямовані на це, можуть збільшити ризики фінансової кризи.
Тайвань може бути цікавим тестовим прикладом його готовності йти до миру через силу. Це вимагатиме від нього повторення обіцянки Байдена захищати Тайвань, якщо Пекін спробує возз’єднати його силою, а я не впевнений, що він це зробить. Оборонний бюджет Тайваню невеликий порівняно з загрозою, і ми можемо очікувати тиск на Тайвань, щоб він робив більше для того, щоб допомогти собі, а не просто покладався на те, що США прийдуть на допомогу. Занепокоєння Тайваню полягає в тому, що помітне посилення військових приготувань може стати одним із кроків, які можуть спровокувати китайську агресію, і це занепокоєння може не справити враження на Трампа, чия позиція може полягати в тому, що США допомагатимуть лише тим, хто допомагає собі сам, хоча в такому разі все одно не буде жодних гарантій.
Існує також питання Корейського півострова, де Кім Чен Ин став більш агресивним і менш передбачуваним – Пхеньян поєднав своє нещодавнє відправлення військ на підтримку росії з випробуванням МБР. Виходячи з його коментарів минулого разу, Сеул, а також Токіо будуть стурбовані потенційним поєднанням незацікавленості Трампа в союзницьких зобов’язаннях з готовністю запроваджувати тарифи для союзників. Минулого разу це призвело до припущень, що, можливо, настав час розглянути власні ядерні програми як джерело стримування. Такі думки цілком можуть повернутися.
Мадлен Олбрайт, державний секретар Клінтона, одного разу назвала США «незамінною нацією світу». Вони мали вплив і відповідальність, які набагато перевищували будь-яку іншу державу, і це означало, що вони повинні були прийняти цю унікальну роль. Це означало, що інші залежали від США більше, ніж США залежали від них. Але ця роль була прийнята не з альтруїзму, а тому, що вона слугувала політичним та економічним інтересам США, яким буде завдано непоправної шкоди, якщо від неї відмовитися. Під час свого першого терміну Трамп грався з можливістю вирватися на свободу. Питання його другого терміну полягає в тому, чи спробує він цього разу більше, чи логіка міжнародної позиції США продовжить діяти як стримуючий чинник.
Джерело