«Старої доброї Америки» більше нема
Мушу з приємністю для себе визнати, що мої прогнози щодо президентських виборів у США збулися із дуже високою точністю. А от із Палатою Представників ще треба зачекати, але там я помилився найбільше. Цілком ймовірно, що республіканці втримають Палату. Про це заявив Дмитро Шеренговський, інформує 24 Канал.
Це наштовхує на три думки. Найперше – аналітика вчергове довела, що вона королева. Попри особисті вподобання чи антипатії, якщо ми говоримо про політичний аналіз, ми мусимо дистанціюватися та враховувати факти. Тоді не буде зачарувань і розчарувань, лише мистецтво оцінки можливого. Це я і постійно студентам кажу, і собі нагадую.
І тому, друге, відкривши фейсбук, я трохи зніяковів наскільки моя стрічка рясніла із подивом з того, що сталося. Хоча всі тенденції вказували, що буде саме такий результат, можливо, лише не настільки розгромний для демократів.
Звідси і третя думка, і більш розлога. Це не така вже перемога республіканців, і не настільки програш демократів. Просто Америка сьогодні – така, яка розуміє меседжі Трампа. В ній є невпевненість у своїх грошах, в ній є запит на ізоляціонізм, неоконсерватизм (щоправда, не того славного Рейганівського розливу, а ближче до палеоконсерваторів), протекціонізм, новітніх «травм В’єтнаму» (тільки от Афганістану). Де проголошені ліберальні цінності, звісно, важливі, але бажання за них платити нема.
Ми можемо скільки хочеш сумувати за «старою доброю Америкою», але її нема. Є нова реальність, нові інтереси, нові червоні лінії й новий запит на контрольоване своє втручання.
Як Трампу вдалося перемогти
Трамп вчергове гарно зіграв на настроях, він не приносив нічого нового, все потрібне вже було. Тому темношкірі та латиноамериканці навіть в першому чи нульовому поколінні не голосують за полегшення імміграційного законодавства (читай – потенційно «понаїхавших»). Вони голосують за своє місце і за звиклі собі сімейні цінності. Тому Гарріс не може навіть взяти переконливу більшість серед жінок, на що була її ставка.
Найбільшою мірою демократів з’їла самовпевненість, що граючи з неконкретними меседжами по дуже клаптико-зшитих своїх виборцях вони змобілізують більше. Але ні, їхні виборці хотіли конкретики. Це неодноразово підіймалося та ігнорувалося.
А ще більше зіграв той фактор, що відтягнення до останнього переходу із Джо Байдена до Гарріс, щоб не лишити трампістам часу на критику, все ж це виявилося неправильною ставкою. Гарріс не встигла перестати асоціюватися із Байденом і викликами економіки (найважливіше питання для кожного виборця).
Поганий сценарій
Натомість добре, що США вдалося уникнути громадянської непокори, яку обіцяв Трамп. Це найгірший сценарій, який лише міг статися. Наші вороги дуже на нього розраховували.
Інший поганий сценарій, ймовірно, таки станеться – республіканська монобільшість в усіх гілках влади і їхні призначенці у Верховному суді. Тут зламається система балансування і противаг, і це вже майже факт.
Наприклад, натискати на потрібне українцям рішення прийдеться тепер не через друзів в обох партіях, долаючи недругів в обох партіях, а через друзів в одній партії, долаючи недругів скрізь.
Чого нам чекати
У стратегічному аспекті, нічого сильно не зміниться. Ми звикли вважати, що люди творять політику, і це так, але до певної міри. Є інституційні механізми, є інтереси, є ресурси для забезпечення інтересів, є політичний контекст і все це обмежує вплив індивіда.
От, наприклад, планував Трамп вирішити питання Північної Кореї. Їздив, фотографувався із Кім Чен Ином, угоди укладав. І що? Північна Корея перестала бути Північною Кореєю? Чи інтереси сім’ї Кімів перестали диктувати політику Пхеньяна?
Трамп неодмінно зіштовхнеться з обмеженнями ситуації в контексті українсько-російської війни. Якщо навіть Білий дім за Байдена надавав перевагу салліванській контрольованій ескалації, то Трамп тим більше буде цим користуватися. Будуть обмежуватися видатки, буде спроба підписати якусь угоду.
Тільки проблема і нагода в тому, що Трамп не має жодного плану, як врегулювати цю війну. Нам тут потрібно працювати, даючи власні візії, узгоджені з американськими інтересами. Інакше кажучи – змінити риторику Плану перемоги та американських ресурсів на План стримування на українські ресурси і трохи європейських (так, я знаю, що в нас ресурсів нема).
До речі, про ЄС. Так, за Трампа ми побачимо жорстку гру, відновлення торгівельних баталій та намагання будь-якими методами подолати дефіцити торгівлі і «вернути фабрики в США». Але й за Байдена, і відповідно – за Гарріс, ми бачили те саме, просто вибірковіше і не т епатажно, як буде за Трампа.
Візьмемо лише до уваги Inflation Reduction Act та комплекс субсидій власного виробництва всупереч принципам вільної торгівлі, чи той факт, що Байден залишив більшість трампівських мит. Так, це проти недружніх Китаю і ко, але й партнери під роздачу потрапили також. Знову ж нічого нового – лише загострення того, що вже почалося.
Тому єдиний висновок для нас – пора затягувати пояси та переставати вірити в чудо правильно сказаних фраз про вічне. Потрібна максимальна проактивність на всіх фронтах. Ресурси, ресурси і ще раз ресурси, щоб боротися далі й виживати далі. Це наш пріоритет, що з Трампом, що без нього.