В Україні багато поранених військових. Статистика вкрай розмита, але навіть не варто копирсатися у цифрах – достатньо вийти на вулицю чи зайти в шпиталь. Ми йдемо до того, що на наступних паралімпіадах Україна буде мати нову категорію атлетів – травмованих війною. Як пробивається у великий спорт така категорія незламних українців – розповідаємо історію пораненого воїна, життя якого перевернув спорт. Пелюстки – це не завжди про квіти 45-річний Ярослав після інституту працював вчителем фізичної культури в сільській школі на Вінниччині, спортивним інструктором при сільраді. Потім на різних роботах далеких від профілю. Встановлював котли, інші заробітки… Від повістки не ховався – наприкінці 2022-го вбрався в піксель. Після навчання став бійцем бригади ДШВ. Далі Бахмут, бойове поранення – підірвався на ворожій міні «пелюстці».»Побратими оперативно доправили мене до бойового медика, він обробив розтрощену ступню, далі стабпункт, Дружківка, лікарня в Дніпрі, у Львові. Там зайшов в палату лікар і видав всю правду – на правій нозі потрібна ампутація, гаяти часу не можна. Спочатку не міг це прийняти, але швидко усвідомив: без ноги – значить без ноги, буду вчитися жити по новому», – згадує Ярослав надскладний життєвий період. Воїну довелось себе ментально перепрограмувати. Налаштувався на інший бій. Бо саме в цей момент визначається як піде життя далі – запевняє ветеран. Зірка хоче запалити зірку Після успішного протезування з головою поринув у спорт. Де його лише не було – брав участь в усіх видах куди брали. Так потрапив на відбіркові змагання INVICTUS GAMES, було чимало інших турнірів. У житті, яке розділилося на «до» і «після» – саме «після» почало виглядати багато в чому яскравішим. А далі трапилась історія, яка зробила життєвий поворот ще крутішим. У Вінниці, Ярослав майже випадково зустрів людину, з якою вчився в педінституті, хоча й ніколи його не бачив. І ось чому.»Коли ми вчилися на факультеті фізвиховання, ми всі знали, що в нас є такий Сергій Чернявський, він професійно велоспортом займався, в інституті його рідко бачили, він все в роз’їздах по змаганнях та зборах був. Аж тут на одному із засідань щодо розвитку спорту ветеранів я порушив питання, що хотів би займатись велоспортом. Сергій був готовий мене тренувати. В університеті я не міг побачити цю зірку, але життя склалось так, що ми перетнулись за інших умов», – розповідає ветеран. Вінничанин Сергій Чернявський – призер Олімпіади в Сіднеї-2000, дворазовий чемпіон світу з велоспорту. Тепер Ярослав під його професійним наглядом. Тренер погоджується, що в спорті буде все більше поранених військових, і їм потрібно активно допомагати пробиватися на олімп. В них є характер і задатки.»Ярославу 45 років, а на момент Олімпіади в Лос-Анжелесі буде майже 50. Там вікового цензу немає. Але людині в такому віці треба дуже багато працювати. Це вже інша робота м’язів, не так функціонують системи організму. Але все реально. У всіх спортсменів з інвалідністю є певні класи. Станом на зараз конкуренція в його класі не велика. Але очевидно будуть і молодші. В будь-якому разі треба наполегливо тренуватися і показувати результат міжнародного рівня, щоб вибороти паралімпійську ліцензію», – каже тренер. У воїна тепер дорогий якісний велосипед за державний кошт. Залізний кінь – везе у нове життя. Ярослав навіть побував у Канаді. Брав участь у заїзді на 100 кілометрів від Вістлера до Ванкувера – «стежками» зимової Олімпіади-2010.»Якось мій знайомий, який був там під час Олімпіади 14 років тому, розповідав про ті місця, а тепер і я там побував, і навіть змагався. Життя дійсно дуже непередбачуване», – каже ветеран. Гучна мрія про Тихий океан Ярослав з тренером щойно повернулися із Закарпаття. Мали можливість потренуватися з юніорською збірною України. Щодня заїзди на 80-100 кілометрів. loadScript(«//www.instagram.com/embed.js»,function(){}); «Тримаюсь за молодими як можу, потім вони вмикаються, я відстаю. Деколи вони мене чекають, але коли в них своя робота по трасі, то я вже не їду з ними до кінця маршруту. Проводжаю їх поглядом, а сам повертаю назад, мені і сотки кілометрів зараз достатньо», – розповідає атлет. В мирні часи він завжди їздив на велосипеді на роботу – за день пару десятків кілометрів. До речі, на замітку ветеранам. В Україні діють адаптивні клуби «Нестримні». Їх створили для відновлення ветеранів, їхніх родин та осіб з інвалідністю через фізкультурно-оздоровчу активність. Таких центрів є кілька десятків, хоча й не у всіх регіонах. В інтернеті також можна знайти різні онлайн програми з фізичного відновлення. «Я знаю, це звучить дико. Але відсутність повноцінної ноги відкрила мені новий світ. Де мої рідні Клебань та Могилівка, а де Ванкувер та Вістлер. Але тепер це реальність. Знаю, не всі після поранення витримують такий удар. Хтось в чарку, хтось просто зневірюється. Я був у цій шкурі, знаю що це. Тому закликаю всіх – в жодному разі не здаємося! Борітеся і поборете» – твердо каже, можливо, майбутній Чемпіон.