Перше втручання третьої країни у російські «спецоперації»
Південнокорейські спецслужби оцінили першу партію північнокорейських солдатів у приблизно 15 000 осіб, а також певну кількість пілотів-винищувачів.
Цей крок КНДР у військових зусилля Кремля, який слідує за попередніми поставками ракет, викликає кілька роздумів і наслідків. Перш за все, це безпрецедентна участь військ з країни, яка безпосередньо не причетна до російського територіального експансіонізму на так званому пострадянському просторі.
Прямого військового втручання третіх країн не було ні у двох внутрішніх конфліктах Росії та Чечні, ні в російсько-грузинському конфлікті 2008 року, ні в російсько-українській війні, яка почалася в гібридній формі у 2014 році й вилилася в російське вторгнення в Україну у 2022 році.
Це також перший випадок в історії, коли збройні сили азійської країни ступили на європейську землю та здійснили військові дії. Поворотний момент, який майбутні історики напевно відзначать як епохальну подію. Вона знаменує новий етап у становищі та міжнародній ролі нинішнього пхеньянського режиму, пілоти якого вже брали участь у конфліктах на Близькому Сході. Зараз режим Кім Чен Ина проєктується в широкий геополітичний контекст і виходить із майже повної дипломатичної ізоляції, в якій він перебував довгий час.
Насправді Північна Корея готувалася до цього переломного моменту протягом багатьох років. Вона серйозно озброювалася й могла отримати доступ до ядерної зброї, хоча західні країни насправді не усвідомлювали небезпеку для світового миру.
З іншого боку, Європа та США протягом щонайменше 15 років недооцінювали набагато серйознішу та безпосередню небезпеку, яку становить переозброєння Росії. Воно супроводжується агресивною антизахідною політикою, організованою Кремлем. Європейські країни натомість йшли саморуйнівним шляхом і поставили свої економіки в стан залежності від російських енергоносіїв.
Північнокорейська інтервенція, здається, є початком чогось більш важливого, що потрібно буде оцінити на основі подій у найближчі десятиліття. Це може бути передвісником створення політичної лінії військового розлому між євроатлантичним та євроазійським регіоном, передвісником майбутнього глобального зіткнення.
Труднощі Кремля з війною
Окрім цих сценаріїв майбутнього, які ще належить перевірити, втручання Північної Кореї породжує ще принаймні три прямі наслідки.
По-перше, це, безумовно, вказує очевидні труднощі Кремля у веденні війни, яка виявляється шкідливою для інтересів російського режиму і яка виснажує життєві сили, які путінська Росія зберегла після приблизно 15 довгих років значної економічної стагнації. Якщо Владімір Путін змушений просити допомоги у північнокорейських військ, це означає:
що його кадровий військовий ресурс вичерпаний; щоб не відмовитися від своїх імперіалістичних мрій, він готовий ризикнути розширенням конфлікту в Україні або брати участь у таких же божевільних північнокорейських військових авантюрах, враховуючи, що Росія та Північна Корея щойно оголосили про угоду про взаємну військову допомогу.
По-друге, хоча північнокорейська експедиція здається свого роду відчайдушним кроком Путіна і чітким свідченням крихкості російської військової системи, її не можна недооцінювати. Насправді ми не знаємо, але можемо припустити, що режим Пхеньяну має намір посилити свою участь і хоче поступово розгортати все більше людей на українському театрі війни, щоб перевернути чисельний баланс сил і вийти з нинішнього глухого кута війни на користь Росії.
Але навіть якби це було не так, масштаби нинішнього втручання Північної Кореї могли б стати суттєвою допомогою для Кремля, завдати подальшої шкоди меншим українським силам і дозволити Путіну відкласти загальну мобілізацію, якої він уникає, побоюючись дестабілізаційного впливу на його режим.
Кожне розширення конфлікту отримує дзеркальну відповідь
Усе це спонукає до остаточного й рішучого роздуму. Кілька днів тому колишній Головнокомандувач ЗСУ та нинішній посол України у Великій Британії Валерій Залужний на конференції в Лондоні наголосив, що Україна бореться проти величезної коаліції авторитарних країн, а не лише проти Росії. Він зазначив, що Україна сама не може перемогти таку широку коаліцію. Ці заяви Залужного передували новинам про розгортання сухопутних військ Північної Кореї.
Навіть без втручання Північної Кореї Захід мав би докладати більше зусиль для захисту територіальної цілісності України не лише на основі міжнародного права, але, перш за все, через такі договори як Гельсінський акт та Будапештський меморандум.
Чи можна зараз західним країнам пасивно спостерігати за об’єктивним розширенням конфлікту, яке представляє втручання Північної Кореї? В історії кожне розширення конфлікту на одному з фронтів призводило до природного дзеркального результату іншої сторони. У цьому випадку можна поставити запитання – чи окрім активізації західних поставок озброєння в Україну, деякі країни можуть або повинні розглянути питання про створення контингентів для прямого втручання у війну.
Ці контингенти, щоб уникнути звинувачень в ескалації, мали б таку саму чисельність, як і військо КНДР. Це свого роду симетрична і стримувальна відповідь на ескалацію, якої Путін намагається досягти.
Можливий страх втратити сферу дії п’ятої статті НАТО (обов’язок взаємної оборони) у разі наступних нападів Росії можна було б подолати, передбачивши розгортання військ лише на українській землі для захисту територіальної цілісності України. Також потрібна була б урочиста декларація саміту НАТО, яка попереджатиме Росію не використовувати нагоду для нападів на країни НАТО, яких все одно захищатимуть їхні союзники.
Країни, які мають відчувати себе під найбільшим сумнівом у цьому сенсі, – це Польща та країни Балтії, чию свободу та незалежність, з огляду на подальший і передбачуваний російський експансіонізм, зараз захищає озброєна українська молодь.