У понеділок 21 жовтня проросійський лідер ультраправої Австрійської партії свободи (FPÖ) Герберт Кікль прийшов на зустріч з президентом Александером ван дер Белленом із маленькою синьою коробкою.
Всередині був подарунок – кришталева сова австрійського бренду Swarovski.
Кікль подарував главі держави символ мудрості, з натяком на «мудре» рішення, якого очікував від президента. Але його очікування були марними.
Після двох раундів переговорів з лідерами найбільших партій нового парламенту Александер ван дер Беллен оголосив своє рішення – 22 жовтня він доручив сформувати уряд чинному канцлеру та лідеру Австрійської народної партії (ÖVP) Карлу Негаммеру, який залучить соціал-демократів (SPÖ) і, ймовірно, невелику ліберальну партію NEOS.
Герберт Кікль, чия Партія свободи 29 вересня вперше в історії виграла національні вибори, принаймні поки що залишився ні з чим.
Ситуація, що склалася – нетипова для Австрії.
Вона ламає давню політичну традицію давати мандат на формування уряду партії-переможниці. Однак такий сценарій розглядався як до виборів, так і після них (про це «ЄвроПравда» детально розповідала у статті Австрія захиталася: Чому тріумф ультраправих поки не став катастрофою для України).
І хоч станом на зараз ризику ультраправого уряду в Австрії вдалося уникнути, подальші коаліційні переговори стануть не меншим викликом.
Не виключено, що Герберт Кікль ще повернеться у гру. Адже розбіжності між потенційними коаліціантами є значними і успіх переговорів далекий від гарантованого.
Переможець без партнерів
Коротко нагадаємо, що Австрійська партія свободи виграла вибори з результатом 29% голосів. Друге й третє місця посіли дві партії, які десятиліттями були найбільшими і донині винятково їхні кандидати обіймали посаду канцлера – Австрійська народна партія (26%) та Соціал-демократична партія (21%).
До парламенту пройшли і дві менші партії – ліберальна NEOS (9%) та «Зелені» (8%).
Утім, у вівторок вперше в повоєнній історії країни президент не дав мандат кандидату від найсильнішої партії сформувати уряд.
«Сьогодні федеральний президент Александер ван дер Беллен повідомив населенню, що він пориває з перевіреними і нормальними процесами нашої другої республіки… Багатьом з вас це може здатися ляпасом. Але я обіцяю вам: останнє слово ще не сказано», – так Герберт Кікль відреагував на події, що розгорталися у Відні, коли президент оголосив своє рішення.
Такий поворот подій не став сюрпризом.
Напружені стосунки між ван дер Белленом і Кіклем ні для кого не є секретом, як і небажання президента бачити ультраправого канцлера на чолі країни.
Попри це упродовж трьох тижнів після виборів в Австрії зберігалась інтрига, як діятиме ван дер Беллен.
Чи надасть голова держави мандат Кіклю, аби той публічно провалив пошук коаліційних партнерів? Чи заплющить очі на волю майже третини виборців, що проголосували за FPÖ, і відразу уповноважить Негаммера?
Ван дер Беллен вчинив хитріше і, по суті, переклав відповідальність на самі партії.
Він попросив їх з’ясувати між собою, яка коаліція є можливою. Й оголосив свій вердикт, коли партійні лідери підтвердили, що відмовляються урядувати з токсичним Кіклем (про його погляди, у тому числі щодо України, читайте у статті Відродження Австро-Угорщини).
Кікль «не може знайти партнера по коаліції, який зробить його канцлером», пояснив своє рішення ван дер Беллен. Народна партія виключила можливу коаліцію з Кіклем як канцлером, а інші партії взагалі виключили коаліцію з Партією свободи.
Варіант нідерландського сценарію, де ультраправий лідер Герт Вілдерс відмовився від посади прем’єра заради формування коаліції, для Кікля не є можливим, що зробило ситуацію патовою.
На додачу ÖVP і SPÖ висловили незліченну кількість занепокоєнь щодо FPÖ, майже із задоволенням розповів президент.
Вони стосуються функціонування ліберальної демократії, верховенства права і розподілу влади, позиції партії щодо ЄС, політики щодо Росії і близькості до російського лідера Владіміра Путіна, відсутності дистанціювання від правого екстремізму і образливих висловлювань, що роз’єднують і принижують людську гідність. За словами ван дер Беллена, це ті речі, які «з погляду ÖVP і SPÖ говорять проти співпраці».
Тепер ÖVP і SPÖ розпочнуть коаліційні переговори. Однак їхня більшість є крихкою – 92 законодавці у 183-місній палаті парламенту.
Перевага – всього один мандат, що робить вкрай імовірним включення у майбутню коаліцію третього партнера.
«Коаліція лузерів»
Із потенційним союзом ÖVP та SPÖ Австрія повернеться до формату урядування так званої «великої коаліції», що керувала країною протягом десятиліть, за нетривалими періодами винятків.
Останній такий «винятковий період» розпочався у 2017 році, коли лідер Австрійської народної партії Себастіан Курц сформував уряд з праворадикалами, та продовжився у 2020-му – правлінням «народників» уже з «Зеленими», що тривало дотепер.
Однак сьогоднішня «велика коаліція» кардинально відрізнятиметься від тих, що урядували раніше. Адже «великі» партії безпрецедентно змаліли. Настільки, що їм доведеться залучати до правління третього партнера, чого донині не було.
Ультраправі вже нарекли нову потенційну владу «коаліцією лузерів», і, треба сказати, небезпідставно.
Адже нову коаліцію створюють партії, які на нинішніх виборах суттєво зменшили своє парламентське представництво.
Австрійська народна партія не тільки поступилася першим місцем Партії свободи, а й втратила цілих 20 мандатів. Вона матиме 51 одного депутата у новому скликанні Нацради замість 71, як було донині.
Есдеки, хоча й формально не зменшили своє представництво і навіть отримали один додатковий мандат, скотилися до найгіршого результату в історії – 21% підтримки і 41 мандат. Катастрофічно для партії, яка більшість свого існування нижче 30% не падала.
«Зелені», які могли би стати третім потенційним коаліційним партнером, теж катастрофічно провалилися. Вони втратили 10 мандатів із 26. Та з огляду на останні вкрай напружені роки співпраці з ÖVP в уряді, їхнє входження в коаліцію є малоймовірним.
Найімовірнішим вважається варіант коаліції ÖVP та SPÖ з лібералами з NEOS, які у потенційному владному союзі є єдиними, хто помітніше покращив свій результат (+3 мандати у порівнянні з минулими виборами, у підсумку 18 депутатських портфелів).
У цій ситуації Герберт Кікль та Партія свободи залишились у виграшній позиції. Ще до того, як нова коаліція приступить до виконання обов’язків, вони зможуть критикувати її за брак абсолютної довіри виборців, а з початком ухвалення конкретних рішень – і поготів.
А канцлер Негаммер повинен буде зважати на те, що майже три чверті виборців не голосували за те, аби він керував країною ще п’ять років.
Розбіжності, але не щодо України
Уже зараз можна спрогнозувати, що коаліційні переговори не будуть простими.
На цьому у своїй промові у вівторок наголосив і президент ван дер Беллен: «У кінці переговорів будуть компроміси. У цьому полягає суть нашої демократії».
Скептичним виявився і Негаммер, який сказав, що поки не можна прогнозувати, чи приведуть переговори з соціал-демократами Андреаса Баблера (і потенційною третьою партією) до формування уряду.
Наскільки проблематичною може бути співпраця партій з кардинально різними поглядами, показує приклад сусідньої Німеччини.
Трипартійна коаліція Олафа Шольца з кожним роком все більше скочується у суперечки та дедалі сильніше втрачає популярність. І це виливається у зміцнення не тільки консервативної опозиції, а й право− та ліворадикалів.
Негаммер назвав три ключові питання, на яких будуть зосереджені переговори. Це політика розміщення, міграція та інтеграція, а також система охорони здоров’я та медичного обслуговування.
Найбільшим каменем спотикання, як вважають, можуть стати податкові питання для реструктуризації бюджету.
В економічному плані в Народної партії набагато більше спільного з Партією свободи, ніж з есдеками. Зокрема, ÖVP хотіла б ще більше знизити корпоративний податок на прибуток підприємств, який нещодавно був скорочений до 23%. Есдеки ж закликають знову підвищити його до 25%. А податки на майно та на спадщину, за які виступають соціал-демократи, народники зовсім відкидають.
Є також конфлікти в соціальних, освітніх та екологічних питаннях.
У сфері надання притулку Народна партія жорстка. Вона вимагає створення центрів утримання у третіх країнах та хоче подальшого посилення доступу до громадянства. Есдеки хочуть принаймні запровадження процедур надання притулку на зовнішніх кордонах ЄС.
У сфері охорони здоров’я соціал-демократи хочуть зменшити частку приватної медицини, тоді як «народники» хочуть збільшити кількість лікарів, які працюють за контрактом.
Ось про що обидві партії могли би швидко домовитись – то це про політику щодо України.
Вони просувають підтримку Києва на засадах австрійського нейтралітету. Тобто курс гуманітарної та фінансової допомоги, якого Відень дотримувався дотепер, міг би бути продовжений.
Складніше стає, якщо коаліція буде трипартійною. Ліберали з NEOS мають чимало відмінних позицій, особливо з есдеками.
Стосовно того ж нейтралітету NEOS – єдина партія, яка закликала до дискусій про його перегляд після початку повномасштабного вторгнення Росії. А ще в NEOS виступають за більшу військову інтеграцію Австрії з Євросоюзом.
Під час виборчої кампанії лідерка лібералів Беате Майнль-Райзінгер неодноразово звинувачувала обидві партії у популізмі. Зокрема, ÖVP – через пакети економічної допомоги під час COVID-19, а ексдеків – через наміри ввести податки на майно та спадщину.
Список розбіжностей, які розколюють потенційних коаліційних партнерів, є довгим. На додачу в Австрійській народній партії є значна частина прихильників союзу з більш зручними праворадикалами, і під час переговорів вони чинитимуть тиск на Карла Негаммера.
Саме тому нині ніхто не дає гарантій, що фінал коаліціади буде щасливим.
І саме тому Герберт Кікль вважає, що його шанси сформувати уряд не втрачені.
«Побачимо, яка коаліція виникне наприкінці цього процесу… Я переконаний, що краса демократії полягає в тому, що виконання волі виборців іноді може бути загальмоване і уповільнене, але в кінцевому підсумку не може бути відвернене або зупинене», – заявив лідер праворадикалів.
Автор: Христина Бондарєва,
журналістка «Європейської правди»