Будинок «Слово» пережив Другу світову війну, а у березні 2022 року – опинився під російським обстрілом. Нині будівля серйозно пошкоджена, а вікна, як і двері, забиті деревом. Попри трагізм будинок «Слово» має унікальну історію – її передає Дім 24.
Як виник будинок «Слово» та чому його так назвали
Все почалося у 1917 році після Першої світової війни та революції, коли населення стикнулося з критичним рівнем бідності та браком житла. Тоді письменники буквально спали на газетах, свої твори записували на стінах старої комуналки, а жити нерідко доводилося у видавництвах.
Харків ще за 100 років до цього став центром відродження української культури. Але з приходом до влади більшовиків, місто стало столицею Української Соціалістичної Радянської Республіки. Місто швидко почало обростати заводами й підприємствами, а до нього з’їжджалися митці, щоб творити нову культуру «радянської людини».
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/52/6b9651d2058589a4bd445dc864551f3f.jpg
Українська еліта спілки «Плуг», яка жила і творила у Харкові / Фото є суспільним надбанням
Так, у 1923 році до Харкова переїхав поет Павло Тичина. Він працював у новому журналі «Червоний шлях», але змушений був жити у комірчині, яка була розташована за туалетом в редакції. Геній української поезії спав на газетах, адже ліжка там не було, і постійно переживав, що щури можуть з’їсти його рукописи.
Письменники та українські митці продовжували з’їжджатися до Харкова. Вони влаштовували різні читання, виступи й заходи, де презентували свої геніальні твори. Проблема з житлом для них так і залишалася, і згодом у спілці селянських письменників «Плуг» виникла ідея – побудувати дім, у якому могли б жити літератори. Згідно з інформацією у відкритих джерелах, ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники Юрій Войцехівський, Аркадій Любченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Сергій Пилипенко та Остап Вишня.
Ідею оцінили й у Радянському Союзі, адже Сталіну так було навіть зручніше «наглядати» за українськими діячами. Влада швидко знайшла місце та виділила фінансування на будівництво. Митрофан Дашкевич розробив архітектурний проєкт, який затвердили вже у 1927 році. Так, будинок повинен був мати 5 під’їздів, 5 поверхів та 66 квартир. На цокольному поверсі – дитсадок, а на даху – солярій. Будинок мав форму літери С – звідси й назва «Слово».
Архітектурний план будинку «Слово» – більше у галереї
8 вересня 1927 року почали будувати «Слово». Про це, ясна річ, офіційно повідомили й у радянських газетах.
Радянська газета оголосила про початок будівництва будинку «Слово» / Фото є суспільним надбанням
Влада виділила найякісніші матеріали для будівництва, однак гроші швидко закінчилися. Недобудова муляла очі радянській владі, а письменники – так і лишалися без прихистку. Існує легенда, що гроші на відновлення будівництва знайшов Остап Вишня. Зокрема, «Локальна історія» пише, що на початку 1929 року у Москві влаштували «український тиждень», на який запросили десятки митців.
Саме тоді Остап Вишня буцімто передав Сталінові записку, у якій скаржився на затримку спорудження «Слова». Того ж вечора до готелю «Асторія», де зупинилися представники української еліти, буцімто принесли сумку з грошима на будівництво. Звісно, немає жодного підтвердження цій історії, однак у мережі існує лише таке пояснення, звідки на будівництво раптово з’явилися гроші.
Вже у 1930 році будівництво завершили, а українські письменники отримали довгоочікувані домівки. Проте, це стало початком жахливих подій.
Як будинок для митців став місцем жахливих репресій
Радянська влада удавала, що підтримує українізацію, проте письменники усвідомлювали реальну картину. Літератори знали, що за ними стежить Сталін й контролює не лише кожне слово, а й кожен рух.
У будинку «Слово» у різний час жили представники української еліти. Серед них були такі письменники, як Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий, Іван Багряний. Окрім того, там жили драматург Микола Куліш і режисер Лесь Курбас.
За два роки до того, як оселитися у будинку «Слово», Микола Куліш у п’єсі «Мина Мазайло» пише:
Їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців. А тоді знищити разом, щоб і духу не було.
Слова вигаданого персонажа дядька Тараса, на жаль, виявилися пророчими. У травні 1933 СРСР починає хвилю репресій проти діячів української культури.
Все почалося із затримання Михайла Ялового, якого звинуватили у «справі УВО». Згодом радянська влада назвала письменника «шпигуном», а також висунула йому звинувачення у підготовці до замаху на Павла Постишева – радянського політика, одного з організаторів Голодомору та репресій. Відтоді будинок «Слово» став місцем репресій, а представники НКВС – частими «гостями» у ньому.
Довідка. Справа Української військової організації 1933 року – це політична справа, сфабрикована Державним політичним управлінням УСРР. Тоді радянська влада стверджувала, що «УВО» нібито планувала повстання проти комуністичного режиму в Україні, координуючи свої дії з реальною закордонною «УВО» під проводом Євгена Коновальця.
Після затримання Ялового у будинку «Слово» скоїв самогубство Микола Хвильовий. Так, вранці 13 травня 1933 року у квартирі №9 на третьому поверсі зібралася компанія письменників. Хвильовий покликав друзів у свою квартиру, щоб почитати їм новий роман. Чоловіки жартували, співали під гітару й планували піти у парк на прогулянку, адже обговорювати важливі теми у будинку було небезпечно – стіни мали вуха (доноси були звичним явищем), а радянська влада прослуховувала телефони й стежила за письменниками.
У якусь мить Хвильовий сказав: «Зараз я вам покажу, як треба писати». Він вийшов до сусідньої кімнати, і за секунду там пролунали постріли. У документах-спогадах того часу один з сусідів писав, що дружина Хвильового Юлія почала кликати лікаря, але натомість прибули агенти Державного політичного управління СРСР.
Відтоді мешканців будинку «Слова» ставало все менше. Протягом найближчих років радянська влада розстріляла 33 мешканців «Слова», інших – відправили у заслання. Репресивна машина СРСР оминула лише 16 квартир із 66.
Щоб будинок не залишався пустим, влада заселяла туди інших людей. Проте вони вже не мали жодного відношення до мистецтва.
Коли Україна здобула незалежність, то на будинку «Слово» встановили меморіальну дошку з іменами письменників та митців, які колись жили у ньому.
Письменники та митці, які жили у будинку «Слово» / Фото є суспільним надбанням
Війна залишила свій відбиток
Будинок «Слово» вцілів під час Другої світової війни, проте загарбницька війна Росії залишила свій відбиток зараз.
Так, 7 березня 2022 року російська армія завдала ракетно-артилерійського обстрілу по Харкову. Будинок «Слово» отримав серйозні пошкодження – вікна вибило, стіни посічені уламками, а з фасаду обсипалася цегла й розірвало трубу. Нині вікна та двері будинку забиті дерев’яними щитами.
Будинок «Слово» після російського обстрілу 7 березня 2022 року – більше у галереї
До слова, український режисер Тарас Томенко створив повнометражний документальний фільм «Будинок «Слово»», який презентували у 2017 році. За кілька років – у 2021 – режисер створив також художній фільм про місце, яке стало символом радянських репресій.