https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/cc489985c9c5878523ffcf4fcc67bec1.git
Ми всі знаємо приказку: кому війна, а кому мати рідна. На жаль, нинішня біда не стала винятком для дуже багатьох людей, які мають владу. Історія родини з Ірпеня – ключ до розуміння, чому мільйони українців, які перебувають за кордоном, можуть не повернутися Зміст
Лише чверть українських біженців твердо вирішила залишитися за кордоном і не повертатися до України. Це дані останнього великого дослідження, яке провів німецький Центр досліджень міграції.
Це досить оптимістичні дані, які спростовують твердження деяких експертів, що, мовляв, ніхто з Європи до України не повернеться, і що ми не маємо іншого виходу, ніж запрошувати мігрантів з Азії та Африки, щоб подолати демографічну кризу.
Натомість третина українських біженців все-таки хочуть повернутися в Україну, щойно вдома знову буде безпечно. Ще 25% респондентів — не визначилися. Саме за них має боротися українська влада. Бо якщо проведе правильну домашню роботу, то потенційно до України повернеться близько двох третин біженців. А це — майже 3 мільйони українців.
Але що, крім безпеки потребують ті, хто наразі не визначився? Роботи та житла. Що робить українська влада, щоб вони це отримали? Майже нічого.
Історія родини з Ірпеня
Будинок і майно родини Берзіних згоріли під час боїв у Ірпені. Своїм коштом сім’я збудувала маленький сарайчик, щоб пережити зиму. А потім допомогли іноземні донори: вже понад рік родина Берзіних живе у тимчасовому американському будиночку на своєму подвір’ї. Вони подали документи за урядовою програмою єВідновлення, але місцева влада відхилила заяву з причини «виявлення недостовірних даних». А разом з тим — хоче знести будинок, на який відмовлено у компенсації.
Можливо саме розташування його в центрі Ірпеня і стало тією причиною, чому родина Берзіних так і не отримала згоди на компенсацію зруйнованого будинку. Сподіваюся, що влада Ірпеня зможе публічно пояснити родині чому саме їм відмовили у праві на компенсацію, а не просто обмежиться формальною відпискою про ніби недостовірні дані.
Це лише одна історія з нехтуванням владою — як місцевою, так і державною — своїх прямих обов’язків. Насправді десятки людей скаржаться мені — в коментарях тут, на моєму Ютуб-каналі й в інших соцмережах — та обурюються бездіяльністю влади. Це свідчить про параліч системи соціальної справедливості в Україні.
Бюрократія проти біженців: хто виграє битву за Україну?
Влада не хоче, не може і не вміє боротися з наслідками російської окупації та агресії. Таким чином мультиплікує відчуття несправедливості та спонукає людей робити найгірший вибір — тікати з України.
Це потрібно негайно змінити, бо інакше ми не лише втратимо ті 25% біженців за кордоном, які наразі вагаються — чи повертатися їм додому після війни, а й тих, хто поки залишаються в Україні.
Я розумію нарікання тих українців, які в коментарях до моїх відео пишуть: пане Княжицький, ви ж депутат, щось зробіть. Роблю, що можу, навіть перебуваючи в опозиції. Написав законопроєкт, його підтримав комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, де більшість за представниками провладної фракції.
Він передбачає механізми, які допоможуть розв’язувати проблему демографічної кризи в цілому, а також, конкретно, питання відбудови зруйнованого житла.
Лише посилюючи суспільний інтерес до цієї справи, ми можемо натиснути на владу. Там нарешті мають зрозуміти: історія сім’ї Берзіних з Ірпеня — це не приватна драма, це про демографію всієї країни після війни.
Новий післявоєнний суспільний договір має передбачати двосторонній рух назустріч громади й держави. Інакше нам не виграти історичну війну проти Москви. Наша сила не в кількості армії чи боєголовок, а в солідарності, співчутті та співдії.
Джерело
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.
Залиште коментар