Дональд Трамп вважає, що Україна – це щось погане і переважно шкідливе для нього особисто.
Сподівання на те, що позиція Трампа з українського питання може якимось чином змінитись, якщо він повернеться до Білого дому, залишає враження видавання бажаного за дійсне.
Його позиція є усталена, вкорінена. Так, Трамп є популістом та демагогом, тож слова можуть розходитися зі справами, але в не в цьому випадку.
Для того, щоб краще зрозуміти позицію республіканця, директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик проаналізував публікації та висловлювання Трампа з 2016 року щодо України, коли той став кандидатом у президенти США і врешті-решт виграв вибори.
Результати його аналізу – в статті Історія нелюбові: як сформувалось і як змінювалося ставлення Дональда Трампа до України. Далі – стислий її виклад.
У 2016 році війна Росії проти України тривала вже два роки. Проте це не заважало Трампу робити заяви на кшталт того, що оскільки багато українців говорять російською, то логічно думати, що ці землі мають стати частиною Росії.
Протягом виборчої кампанії 2016 року інформація з України допомогла демократам «торпедувати» Пола Манафорта, який з березня 2016 року керував виборчим штабом Трампа.
Трамп ніколи не забував про те, як українці, на його думку, опинились по інший бік барикад.
Вже у тижні, що передували вступу Трампа на посаду президента, стало зрозуміло, що він тяжіє до угоди з Путіним, в якій інтереси України стали б розмінною монетою (про це треба пам’ятати зараз).
Але чому він погодив пропозицію високопосадовців адміністрації передати Україні летальну зброю? Просто це сталося у період розслідування зв’язків його кампанії з Росією. Тому, Трамп не міг робити кроки назустріч Москві, адже до нього була прикута щільна увага преси та політичних опонентів.
Також важливо розуміти, що в потенційній майбутній адміністрації республіканця цього разу його будуть оточувати виключно лоялісти, ті, хто вже не буде його обмежувати чи стримувати його пориви.
Нещодавно ми дізналися, як Трамп, майже вибачаючись, питав Путіна, як би той поставився до поставок Америкою зброї Україні, ніби підкреслюючи, що «це не я», це не моя ідея, але я вимушений це зробити. Знаємо і що Путін відповів, що це була б помилка і що це нічого не дасть.
Щодо останньої тези, то тут, власне, доречно згадати про переконання Трампа в тому, що в України немає шансів проти Росії, що вона приречена на поразку, а Росія – на перемогу.
Особисте ставлення Трампа до Владіміра Путіна щось близьке до обожнювання. Путін є єдиним світовим лідером, про якого Трамп ніколи не вимовив поганого слова, а зазвичай приставав на те, аби захищати його від критичних зауважень. А після початку повномасштабної російської агресії в лютому 2022 року Трамп швидко відзначився заявою про «геніального Путіна».
А ще ставлення Трампа до демократії специфічне. Він не вважає це якоюсь імперативною цінністю. Через це він має кращі стосунки з авторитарними лідерами.
Світовий устрій його не задовольняє, порушення міжнародного ладу та права не вражають. Європейський Союз для нього є просто опонентом. НАТО є організацією, від якої немає користі і члени якої, на думку Трампа, не сплачують те, що мають сплачувати.
Ставлення Трампа до України формувалося під впливом людей, які не мають до неї жодних симпатій.
Адже коли ми чуємо від Трампа, що українці погані люди, вщент корумповані, не люблять його, а люблять ліберальну демократію (а не «неліберальну» або якусь «суверенну»), то це, зокрема, є відлунням такого впливу угорського прем’єра Віктора Орбана.
А згодом він створив на своєму фланзі Республіканської партії атмосферу справжньої антиукраїнської істерії.
Докладніше – в матеріалі Володимир Дубовика Історія нелюбові: як сформувалось і як змінювалося ставлення Дональда Трампа до України.