Фермер із Житомирщини обробляє за органічними технологіями близько трьох тисяч гектарів землі, на якій вирощує сою, кукурудзу, просо та квасолю. Весь урожай експортує до країн Європейського Союзу. Про це повідомляє Економічна правда, пише agronews.ua.
Власник агропідприємства “Жива нива” в Житомирській області Олексій Язиков почав експериментувати з вирощуванням сої без застосування хімічних речовин у 2012 році. До цього фермер вирощував цю культуру за технологією No-Till – відмова від оранки та глибокого обробітку землі.
“Захотілося піти далі і виростити сою без хімії. Починав з пʼяти гектарів. Ми експериментували, намагалися відшліфувати технологію. Ми не мали сертифікатів, але працювали за органічними технологіями. Прибутку не було, але хотілося зробити так, щоб прибуток був більший, ніж з хімією”, – пригадує Язиков.
Органічне агровиробництво передбачає повну відмову від хімічних компонентів. Перед посадкою насіння не протруюють (у традиційному виробництві насіння обробляють отрутохімікатами для захисту від грибкових і бактеріальних хвороб та ґрунтових шкідників), не вносять гербіциди (засоби для боротьби з бур’янами), пестициди (засоби проти шкідників сільськогосподарських культур), фунгіциди (для знищення або затримання росту грибів і їх спор) та добрива.
Крім того, повинні бути сівозміна (чергування культур) та зелені зони. Сівозміна запобігає деградації ґрунту та підтримує високу врожайність.
“Ми використовуємо сидерати (рослини, які сіють для внесення зеленої маси в ґрунт як добрива – ЕП). Пробуємо біодобрива. Використовували гранули курячого посліду, але не можу сказати, що таке добриво працює. Сидерати працюють, але для них треба знайти місце в сівозміні. У нас не завжди вистачає часу, щоб їх сіяти. Ми пізно збираємо врожай і рано сіємо”, – розповідає фермер.
Однією з проблем в органічному землеробстві є бур’яни, які в традиційному агровиробництві знищують за допомогою гербіцидів.
За стандартами органічного землеробства їх використовувати не можна, тому фермер користується традиційними технікою та обладнанням для боротьби з дикорослими рослинами: ротаційними та штригельними боронами, міжрядними культиваторами.
“Боремося з бур’янами за допомогою ротаційної і штригельної борін. У звичайних господарствах на таке обладнання не звертають особливої уваги, а в нас це основне обладнання для боротьби з бур’яном. Проблему з шкідниками вирішуємо шляхом сівозміни. Якщо це не вдається, то маємо збитки”, – зазначає Язиков.
Органічні засоби для боротьби з шкідниками існують, але фермер їх не використовує, бо вони знищують і корисних комах. Ідеться не лише про бджіл, які запилюють рослини, а й про диких комах-запилювачів (джмелів, метеликів, мух) і комах, які знищують шкідників та покращують якість ґрунтів.
Органічне зерно в країнах Євросоюзу купують за преміальною ціною, яка на 30-40% вища від ціни на неорганічне зерно. Водночас собівартість в органічному землеробстві трохи нижча, ніж у традиційному, завдяки відсутності витрат на купівлю і внесення засобів захисту рослин від шкідників та бур’янів.
“Якщо сою вдалося виростити без бур’янів та органічно, то від неї можна отримати більший прибуток. Витрати становлять 700 євро на гектар, а дохід – 1,5-2 тисячі євро. При вирощуванні “на хімії” про такі результати не чув. Квасоля дає ще більший прибуток. Витрати на вирощування гектара кукурудзи в нас 750 євро, з “хімією” – близько тисячі євро”, – ділиться засновник “Живої ниви”.
Урожайність кукурудзи з використанням органічних технологій у господарстві Язикова – 8 тонн з гектара, а з використанням хімічних добрив і засобів захисту рослин – понад 10 тонн з гектара. Використання перевіреної технології вирощування зернових і бобових культур за органічними методами дає більший дохід, ніж звичайне вирощування навіть за нижчої врожайності. “Вузьким місцем є технологія. Якщо вона добра, то можна збирати хороші врожаї”, – каже Язиков.
Основна проблема органічного виробництва в Україні – невеликий обсяг ринку. Фермерам, які працюють у цій ніші, доводиться шукати канали збуту за кордоном.
“В Україні органічні продукти ніхто не купує, ринок збуту є лише в країнах ЄС. Потрібно шукати покупців за кордоном, самостійно експортувати. Компанії, які перепродують вирощене в Україні, є, але в співпраці з ними багато не заробиш. Через це ми вимушені займатися експортом самі”, – зізнається фермер.
Язиков додає, що основними споживачами органічного зерна за кордоном є переробні підприємства, які виготовляють комбікорми.
“Клієнтів за кордоном шукаємо самотужки через друзів та підприємства, які також займаються органічним виробництвом. Об’єднуємося з ними для більших поставок. Допомоги від держави я жодного разу не отримував, але добре, що держава не заважає”, – пояснює власник “Живої ниви”.
Стримує розвиток ринку й відсутність попиту на органічну продукцію в Україні.
Обов’язковою процедурою в органічному землеробстві є сертифікація, яку необхідно підтверджувати з певною періодичністю.
“Особливих складнощів тут немає. Проблема в тому, що компанія, яка займається сертифікацією в Україні – Organic Standard, – фактично є монополістом на ринку. Існують й інші оператори, але, на жаль, вони не можуть скласти конкуренцію Organic Standard”, – пояснює фермер.
Це впливає не лише на вартість процесу сертифікації, а й на тривалість і своєчасність усіх процедур.
“Сертифікація коштує грошей. Для маленьких підприємств сертифікація – це суттєва стаття витрат, для великих – 3-5 євро додаткових витрат на тонні”, – зазначає аграрій.
Для його компанії 90% від вартості послуг сертифікації компенсує USAID в рамках грантової програми, яка діє для органічних виробників України.
Процедура сертифікації – від подання заявки до отримання сертифіката для однорічних культур – триває два роки. Процедура передбачає щорічні інспекції.
“Вони спостерігають за процесом вирощування, інспектують кожне поле, відбирають зразки кожної культури і відправляють їх на аналіз в лабораторію. Якщо виявляють хімічний препарат, то намагаються розібратися і допомагають нам виростити чисту продукцію, до якої не буде питань у ЄС”, – каже Язиков.
Після початку великої війни кількість органічних виробників в Україні зменшилася на 12%, а площі їх земель – на 38%. Це відбулося через окупацію і припинення роботи в Україні кількох органів іноземної сертифікації. Однак навіть ті виробники, які продовжили працювати, зіткнулися з труднощами під час реалізації врожаю.
“Наші покупці планують свої об’єми виробництва. Оскільки не було зрозуміло, як ми будемо працювати, вони не планували купувати в нас продукцію. Коли ми повідомили, що змогли щось виростити, вони погодилися купити, але за заниженою ціною і з великою відстрочкою оплати. Це було неприємно, бо з деякими клієнтами ми працювали сім-вісім років”, – говорить фермер.
Перегляди: 0