Виборча лихоманка в США. Європа прокидається?
Той факт, що Європа справді прокидається, є дуже гарною новиною для України, особливо якщо Трамп виявиться настільки ж дружнім до путіна, як на цьому наполягають демократи. За останній тиждень провідні демократи негласно підтвердили, що очікують на програш Гарріс. Найкраще, на що вони можуть реально сподіватися, – це незначний контроль над Палатою представників.
Той факт, що Гарріс заявила в інтерв’ю цього тижня, що вона не зробила б нічого суттєво відмінного від Байдена, якби була президенткою останні чотири роки, є надзвичайно показовим. Барак Обама, який виголосив полум’яну промову, звинувативши чорношкірих чоловіків, які не підтримують Гарріс, у сексизмі, дає ще одну важливу підказку. Так само, як і те, що Гарріс прийняла підтримку Діка Чейні.
Люди, ви хочете каструвати продемократичний меседж? Потоваришуйте з одним із архітекторів війни в Іраку.
Старійшини Демократичної партії мають доступ до кращих опитувань, ніж громадськість, і вони добре знають, що за більшістю показників у Гарріс глибокі проблеми. Вони позиціонують себе на випадок поразки, як трейдери, що мають доступ до інсайдерської інформації і продають акції, які незабаром стануть токсичними. Кожен із них намагається заздалегідь покласти провину на протилежні інтереси всередині партії.
Сексистська риторика Обами насправді не спрямована проти чоловіків. Сором і догана ніколи не примушували когось, хто вже не був на вашому боці, підтримувати вас. Обама не дурний, і він не витрачає дорогоцінну увагу в критичний момент кампанії без мети. Він захищає бренд, в який так багато інвестував.
Ця риторика – відверта спроба переконати донорів і волонтерів спрямувати свій гнів після листопада подалі від істеблішменту Демократичної партії, який продовжує зазнавати жахливих невдач. Сексизм існує, але коли справа доходить до політики, це тонке виправдання, яке використовується для того, щоб відмахнутися від некомпетентних халтурників на кшталт Гілларі Клінтон, коли вони програють комусь на кшталт Трампа. Донорські долари повинні продовжувати надходити, чого б це не коштувало.
То що ж робила Гарріс, стверджуючи, що вона не зробила б нічого суттєво відмінного від того, що зробив Байден? Вона намагалася зберегти свої тьмяні майбутні політичні перспективи, наполягаючи на тому, що вона була хорошим солдатом до самого кінця, ніколи не зраджуючи свого боса. Це зробить її поразку його, а також партії, а не будь-яким недоліком її особистого бренду. Сексизм – це більш складне виправдання для неї, тому що справжні сексисти завжди можуть сказати, що вона просто розігрує гендерну карту.
Так, правила безглузді, але такими ж безглуздими є і ті, що вирішують, жити чи помирати українським солдатам щодня, незалежно від їхньої ідентичності. Вони все одно воюють. Перемога досягається на полі бою, на якому ти опинився. Ха, це непоганий слоган для саги «Наближення Раґнарока».
Майбутнє американської політики наразі видається досить зрозумілим: якщо Трамп переможе, демократи будуть багато говорити про «Опір!», але зрештою погоджуватимуться з більшістю того, що робить Трамп, сподіваючись, що у 2028 році їм вдасться взяти гору над слабким опонентом в особі Венса. Вільні розмови про демократію на виборах триватимуть, а дата остаточної розплати просто відсунеться ще на кілька років.
Послухайте, невже хтось справді вірить, що провідні демократи піднімуться на боротьбу, якщо фантазії про поліцейську державу Трампа, яким багато хто потурає, коли-небудь стануть реальністю? Але якщо ви одного разу натиснете на курок, то, з точки зору риторики, шляху назад вже не буде. Ви або дієте так, ніби загроза Конституції має значення, або втрачаєте будь-яку надію мобілізувати людей, коли з’являється фашист, сповнений рішучості.
З іншого боку, якщо несподівана зміна явки на користь демократів, що абсолютно можливо, просто не очікувано у нинішньому політичному кліматі, дасть Гарріс несподівану перемогу, виборці Трампа будуть підготовлені і готові відкинути цей результат. Це знову буде 2020 рік. Тоді ми побачимо, наскільки вони справді прагнуть перемогти за допомогою псевдоправових махінацій або навіть насильства.
Що стосується України, то головним наслідком повернення Трампа буде те, що на ній постійно лежатиме тягар доведення того, що вона заслуговує на кожну крихту подальшої підтримки. Зеленському, ймовірно, доведеться влаштувати показові переговори з путіним, сподіваючись, що москва принизить Трампа і спровокує збільшення обсягів допомоги після того, як перемовини проваляться.
Однак люди з оточення Трампа цього разу, схоже, мають бачення зовнішньої політики, зосереджене на просуванні ізраїльського порядку денного на Близькому Сході. Більшість неоконсерваторів, які голосно підтримували Україну у 2022 році, вже повертаються обличчям до свого білого кита – Китаю.
Рулетка Нетаньягу. «Хезболла» відновлює лідерів
На щастя, європейські лідери, схоже, приходять до важкого, але необхідного висновку, що США більше не є надійним партнером. НАТО доведеться перетворитися на загальноєвропейську оборонну силу, більш тісно пов’язану з Євросоюзом, ніж зі Сполученими Штатами. Америка залишиться членом Альянсу, щоб мати вплив, але постійно намагатиметься втягнути Європу в конфлікт з Китаєм, вимагаючи при цьому лояльності до самогубних дій Ізраїлю на Близькому Сході.
До речі, якщо ви звернете увагу на зміну американської риторики щодо операцій Ізраїлю, то побачите, що сталося щось досить тривожне. Більше ніхто серйозно не говорить про припинення вогню або навіть про стриманість. Замість цього американські ЗМІ та експерти, тісно пов’язані з оборонно-безпековим комплексом, кажуть про відкритий конфлікт з Іраном і про розв’язання тривалої політичної кризи в Лівані після вторгнення Ізраїлю з метою викорінення «Хезболли».
Наразі Ізраїль повторює свої дії 2006 року, вбиваючи тисячі цивільних осіб у відвертій спробі покарати населення за те, що воно не повстало проти «Хезболли». Риторика Ізраїлю останнім часом є майже американською у своїй відвертій спробі звинуватити ліванські жертви у свідомому виборі, який Ізраїль робить, нехтуючи всіма міжнародними законами, включно з обстрілом миротворців ООН.
Тим часом «Хезболла» відновила достатню кількість своїх лідерів, щоб повільно нарощувати ракетні обстріли дронами і безпілотниками в глибині території Ізраїлю. На місцях точаться запеклі бої вздовж кордону, де Цахал змушений діяти з особливою обережністю, несучи досить серйозні втрати лише для того, щоб зачистити кілька прикордонних сіл.
Хамас продовжує вести класичну партизанську боротьбу в Газі, здійснюючи напади на ізраїльські війська, що воюють в руїнах, і наносячи спорадичні ракетні удари по Ізраїлю. Близько сотні заручників все ще утримуються Хамасом, і ізраїльські лідери, очевидно, задоволені жертвувати ними замість того, щоб визнати, що їхня стратегія в Газі у значній мірі дала зворотний ефект. Цахал залишається нездатним звільнити заручників, незважаючи на свою розхвалену військову міць за підтримки США, що може частково пояснити повну зневагу до цивільного населення. Хтось пам’ятає, як Сполучені Штати пропустили Усами бен Ладена в Афганістані, а потім кинулися до Іраку?
У цей безлад США відправляють одну з небагатьох своїх батарей THAAD, передової системи протиповітряної оборони, яка може збивати балістичні ракети. Україна була б дуже рада отримати таку батарею. Без сумніву, це дає Ізраїлю привід ще більше відкласти свій неминучий напад на Іран у відповідь, що йому потрібно вирішити, як зробити, щоб не вбити сотні ізраїльтян і не зазнати мільярдних економічних збитків.
Бомбардування Іраном Ізраїлю на початку жовтня продемонструвало межі можливостей ізраїльської системи протиракетної оборони. Додаткові 48 перехоплювачів THAAD, готових до запуску, означають лише те, що замість 180 ракет Ірану доведеться відправити 250 або близько того, щоб досягти того ж ефекту – частина вибухне на півдорозі, тому краще відправити кілька зайвих.
Маючи щонайменше кілька тисяч ракет, здатних досягти Ізраїлю, і ще більше безпілотників, Іран може перевантажити ізраїльську оборону і завдати серйозної шкоди. Оскільки Тегеран пообіцяв, що його наступний удар буде набагато сильнішим, якщо Ізраїль відповість на попередній, Ізраїль повинен зважити втрати і діяти обережно.
Зважаючи на необхідність перекидання сил, можливо, підводних човнів з крилатими ракетами, на позиції, отримання додаткових засобів захисту від США і підготовку до проведення інтенсивних авіаційних операцій під час тривалого штурму, не дивно, що Ізраїль все ще не рухався з місця станом на другу половину дня понеділка за тихоокеанським часом. Приховані операції були б кращими, але Іран може відчути себе змушеним нанести удар у будь-якому випадку, враховуючи траєкторію ізраїльської риторики, яка веде по шляху, що небезпечно виглядає як спроба зміни режиму в Тегерані. Я не люблю мулл, але невже хтось дійсно вірить, що це спрацює?
Найкращим стратегічним варіантом для Ізраїлю залишається повне припинення вогню на всіх фронтах і обмін заручників на ув’язнених. Але це не те, що відповідає інтересам Нетаньягу, а демократичні інститути Ізраїлю не можуть вирішити ключову проблему принципала-агента. Мої постійні очікування – це серія обмінів ударами і значна шкода нафтовій інфраструктурі, в той час як Ізраїль загрузне в окупації Гази і південного Лівану.
Китай демонструє м’язи. Що не може ігнорувати Пекін
Що стосується Тихоокеанського регіону, то немає нічого дивного в тому, що Китай вирішив здійснити ще одну коротку демонстрацію своєї здатності ізолювати Тайвань. Звісно, президент Тайваню зробив деякі зауваження щодо автономії, але Китай як зазвичай може це проігнорувати.
Що Пекін не може ігнорувати, так це те, що США настільки заклопотані захистом Ізраїлю від природних наслідків ізраїльської політики, що у західній частині Тихого океану немає авіаносних бойових груп. Ні, авіаносці морської піхоти не рахуються, навіть якщо вони зараз несуть кілька F-35. Так само як і італійський «Кавур» – я за навчання, друзі, але чи не могли б ви замість цього вирушити до Норвезького моря? Там є кілька російських підводних човнів, за якими я хотів би, щоб НАТО пильно стежило, можливо, навіть випадково скинуло на них бойову торпеду…
Так чи інакше, Китай аж ніяк не готовий до війни, але він і не повинен бути готовим, якщо знатиме, що США не воюватимуть самі. Американська сила в цьому відношенні демонструється не тим, що кілька кораблів час від часу пропливають через Тайванську протоку, а утриманням високоякісних постійних сил, здатних досягти узбережжя Тайваню, які демонструють здатність і волю зробити це під час цих китайських навчань. Інакше одного дня вони перетворяться на щось більше.
Американці лідери звичайні балакуни. Пробудження Європи
Єдиною ниткою безперервності, що з’єднує геополітику зараз скрізь, є усвідомлення того, що американські лідери – це лише балакуни. Коли справа доходить до справи, складається враження, що, незважаючи на всю свою публічну риторику, американські лідери занадто бояться невизначеного майбутнього, щоб зробити щось, що могло б запобігти краху світу, який вони знали.
Але в певному сенсі це хороша новина: глобальний баланс сил повертається до чогось фізичного і вимірюваного. І Європа більше не сидить осторонь, чекаючи на дії Америки. Європейські компанії визнали величезну майбутню конкурентну перевагу інвестування в Україну, країну, яка вийде з цієї війни дуже досвідченою і з життєво важливими знаннями про те, як воювати в мережеву епоху.
Не американські компанії отримають вигоду від поєднання надійності і доступності відносно недорогої української робочої сили. Європейські оборонні інституції, можливо, і виснажені браком інвестицій, але вони далеко не мертві, оскільки в Європі збереглася більша виробнича база, ніж у США. Європа болісно повільно переоснащується для розширення військового виробництва, але інвестиції нарешті починають окупатися.
Якщо об’єднати потенціал Європи і Східної Азії, можна створити потужний демократичний альянс, що охоплює весь світ. Рішення не будуть прийматися швидко, і політики скрізь залишатимуться ідіотами, але звільнене від режиму культурного імперіалізму, яким заражена американська олігархія, це угрупування буде достатньо гнучким, щоб служити. Воно може справді впоратися з глобальними викликами на системній основі, ставлячись до світової спільноти як до екосистеми, якою вона є.
Принаймні, ми сподіваємося на це. Принаймні, схоже, що достатня частина Європи усвідомлює, наскільки небезпечним є русифікаторський проект путіна, і стоїть разом з Україною, щоб відбити московську атаку. Мрія путіна про ізоляцію США від Європи може стати реальністю, але це не принесе йому нічого доброго. Протягом десятиліть саме Америка стримувала решту демократичного світу. У довгостроковій перспективі зміни підуть на користь усім. Так відбувається адаптація.
Заключні думки. ГУР має ліквідувати злочинців з російського спецназу
Війна в Україні – це справжня точка опори, яка визначатиме форму глобальної силової політики на ціле покоління. Після Другої світової війни світ вступив в унікальний момент, коли справді універсальні цінності, такі як свобода і базові права, могли б визначати міжнародні відносини. Цей шанс було бездушно змарновано; тепер надії на кращу світову систему залежать від того, чи дійде Україна до перемоги.
Якщо цього не станеться, якщо до середини 2025 року не буде зроблено необхідних кроків, наступне десятиліття чи два виглядатимуть дуже і дуже жорстокими. З іншого боку, світ зіткнеться з тривалим періодом реконструкції в той самий час, як значно тепліший клімат атакує самі основи глобальної економіки. Таке майбутнє веде до стагнації і ще одного, ще гіршого витка воєн.
Водночас перемога України над набагато більшою державою, яка бореться за те, щоб стати домінуючим гравцем у порочній глобальній олігархії, веде до зовсім іншого майбутнього. У ньому потужні країни остерігаються бути втягнутими у великі війни і вкрай неохоче окупують регіон, населений людьми, які боротимуться за свою свободу. Це світ, де мережі країн, міст та альянсів об’єднуються задля забезпечення колективної безпеки та процвітання у своєму регіоні. Він не є безконфліктним, але епоха тотальних воєн відійшла в минуле, і жодне населення не бажає дозволити втягнути себе у безперспективну боротьбу за імперію.
У реальному світі не існує утопічних рішень. Але універсальні цінності, такі як цілісність кордонів і повага до законів гуманної війни, можуть пустити коріння досить глибоко, щоб реально змінити ситуацію.
Щоб побачити, як виглядає майбутнє, якщо Україна не переможе, достатньо подивитися на холоднокровне вбивство дев’яти українських солдатів, захоплених у полон орками з 155-ї бригади морської піхоти. Це безглузде звірство, зняте на камеру в лісосмузі на південь від Зеленого Шляху, є лише одним з багатьох злочинів цього похмурого підрозділу. Давати «Ваффен-СС» фору – це не та спадщина, до якої варто прагнути, і це повинно мати наслідки.
Отже: шановний Кирило Буданов, голова Головного управління розвідки України, будь ласка, припиніть всі операції спецназу. Здається, вони все одно ризикують надто багатьма хорошими людьми.
Замість цього, зосередьте зусилля на публічній ідентифікації всіх, хто вижив у 155 бригаді морської піхоти. Опублікуйте їхні імена, зламайте і опублікуйте їхні дані, заплатіть кілерам, щоб вони вистежили всіх офіцерів і вчинили правосуддя. Для цього проклятого підрозділу має бути лише один вихід: смерть або капітуляція. Це єдині форми спокути, доступні для цих орків.
Страждання від глобального силового конфлікту і без того достатньо, щоб створювати умови, які перетворюють навіть найпростіші людські стосунки на жахіття. Вбивати чи катувати полонених – це завжди неправильно, беззаперечно. Це ознака деградації, яка вимагає жорстокої відповіді. Іноді єдиний спосіб відновити видимість порядку в цьому житті – це продемонструвати, що відбувається, коли ігноруються базові правила, священні для переважної більшості.
Якщо це нікому не може зашкодити, залиште все як є. Ті, хто відмовляється прийняти цю просту етику, є справжніми ворогами всіх і кожного. Те, що така поведінка не є поодинокою, є найяскравішим доказом того, чому путін має бути знищений. У певний момент страх перед ядерною ескалацією стає нічим іншим, як бездушним виправданням для того, щоб відправити на смерть менш щасливих людей.
Джерело