«Якщо Україна стане членом НАТО, це покладе край війні, бо Росія ніколи не наважиться напасти на члена НАТО».
«Україна зараз захищає всю Європу від агресії Росії; якщо Україна паде, наступними жертвами російської агресії стануть наші західні сусіди або країни Балтії».
Українці в різних дискусіях часто висловлюють обидві ці тези. Біда в тому, що вони суперечать одна одній.
Або сам факт членства в НАТО дає гарантований захист від російської агресії, або ні.
Якщо дає, членам НАТО нема чого боятися, хай що станеться з Україною. Якщо ні, членство України в НАТО аж ніяк не гарантує завершення війни.
На мій погляд, правильніше друге. Хоча це і послабляє нашу риторичну позицію в плані того, чому Україна має бути в НАТО. Але, справді, ні Крим, ні Донбас, ні навіть вся Україна не є кінцевою метою російської експансії.
Її кінцева мета – самий процес експансії, у тому числі (але не лише) військовими засобами. І так триватиме, доки Росія не надірветься зсередини. Питання лише в тому, як в умовах сучасного світу добитися цього пошвидше.
P.S. В коментах висловили, в кількох варіантах, третю версію: «НАТО з Україною – це одне НАТО, і на нього РФ не нападе, а НАТО без України – це інше НАТО, і воно стане наступною жертвою РФ». Це можливо, але тільки якщо розглядати НАТО не як «блок колективного самозахисту», а як наступальний блок, якому також властивий експансіонізм (саме те, у чому цей блок звинувачує Росія). Проблема в тому, що це передбачає свідоме переосмислення самої сутності НАТО – до чого ніхто з членів НАТО і близько не готовий.