https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/c4d86a2bb3ecb3df4f51d7962bcc66b9.git
Останні публікації у західних медіа про ніби-то домовленість України з Заходом поставити війну на паузу ціною (тимчасової) відмови від окупованих українських територій на користь Росії виглядають як сценарій-пропозиція, адресовані, в першу чергу, не нам, а Москві Зміст
Схоже, що в США, Німеччині та деяких інших країнах хочуть повторити колишній невдалий український експеримент і «зазирнути в очі Путіну». Але я не бачу зараз жодного мотиву, аби він йшов на якісь поступки, допоки у нього є стратегічна ціль — дотиснути Захід остаточно і повернутися до епохи «Варшавського мирного договору», де Росія заправляє великою частиною Європи.
Зараз пропозиція в медіа (від Заходу) звучить просто: треба зійтися з Путіним десь посередині, щоб просто виграти час, поки він живий заморожувати конфлікт, а як тільки зʼявиться вікно можливостей (через 5-7-10 років) перейти до дипломатичного врегулювання.
Але як тільки підіймаються теми про якісь домовленості, Росія зробить все навпаки — буде лише збільшувати брязкання зброєю, бо її ціль не Вугледар і навіть не Покровськ. Їй треба виграти психологічну війну, аби до Москви потягнулися на поклін шольци та макрони. Аби Росію повернули у Велику вісімку і всі чекали чергового годинного запізнення Путіна на фотографування президентів. Аби зняли санкції. Аби визнали, що підтримувати Україну — невигідно й утратно.
Читайте також: Будапештський меморандум-2?
Тому в принципі навіть не цікаво обговорювати, по якому саме селу може проходити лінія тимчасового розмежування, якщо Путін за жодних обставин не піде на домовленості виключно аби «закінчити війну в Україні». Бо його бажаний профіт — повторюся — не в розбомблених селах. А у визнанні. Визнанні його перемоги над колективним Заходом, який так і не спромігся діяти вчасно, жорстко і рішуче. Ще з 2008 року, до речі.
І тут у мене велике питання до лідерів Заходу: чи готові вони повернути його за один стіл, аби спочатку підносити на фуршеті напої, а потім — платити данину, чи ціною (в тому числі своїх рейтингів) робити все, аби довести загальноєвропейську спроможність і покарати міжнародного злочинця? Підозрюю, що саме ця дилема є на найближчі місяці основною для дискусій.
Джерело
Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар