Чого Росія хотіла від саміту
Зустріч відбулась одразу після дня народження російського президента. Далі читайте в ексклюзивній колонці для сайту 24 Каналу.
На жаль, доводиться визнати, що Вірменія взяла участь у події, а не пішла на потужний політичний жест – проігнорувати участь у піар-заході Кремля. Вірменська делегація приїхала у повному складі на чолі прем’єр-міністром та за участі міністра закордонних справ.
Хоча офіційний Єреван поки не наважився піти на максимально рішучі дії, але вірменська сторона зуміла перетасувати плани Кремля і показати, що навіть в обмежених рамках «дружніх країн», Росія не може забезпечити прийняття потрібних собі рішень.
Річ у тому, що за результатами жовтневого саміту учасники мали прийняти спільно дві заяви, де виокремлені два важливі для російської сторони положення.
По-перше, країни мали зафіксувати неприпустимість затвердження односторонніх економічних обмежень, а значить і відмовитись від потенційного приєднання до подібних заходів. Для чого це Росії? Перестраховка від того, що країни СНД будуть долучатись до окремих санкцій, введеним проти російського режиму за військову агресію.
У Кремлі побоюються, що наявні обхідні механізми будуть призупинені. Тому ціль заяви полягала в спонуканні інших країн продемонструвати свою відмову від такого сценарію.
По-друге, затвердження спільних принципів співробітництва і забезпечення безпеки в Євразії. Для Росії це стало б символічним жестом власного регіонального лідерства і спроможності формувати порядок денний для обговорення інших учасників СНД.
Вірменія попсувала плани Кремля
Проте Вірменія відмовилась підписувати обидві заяви, що також стало неприємним сюрпризом для російської дипломатії.
У першому випадку Вірменія направила політичний сигнал, що залишає за собою право долучатись до рішень міжнародної спільноти щодо санкцій. Тепер лише важливо, щоб офіційний Єреван і на практиці вжив заходів для стримування контрабандних потоків, а не залишав вказану проблему без уваги.
У другому випадку Єреван повторно продемонстрував власне незадоволення діяльністю ОДКБ і зрадою Росії у сфері забезпечення безпеки в регіоні. У вказаному пункті Нікол Пашинян пішов далі і відмовився від пропозиції Росії організувати спільну зустріч за участі російського президента, прем’єра Вірменії та президента Азербайджану щодо вірменсько-азербайджанського мирного договору. У Кремлі сподівались, що вони візьмуть ініціативу у свої руки й продемонструють лідерство, але їх очікування не виправдались.
У результаті, в тому числі через позицію Вірменії, черговий саміт ОДКБ пройшов більш ніж символічно. Росії не тільки не вдалось ініціювати підписання спільних заяв, щоб показати цілісність країн-учасниць, але й російська сторона не спромоглась провести якусь важливу політичну подію, як активізацію контактів Вірменії й Азербайджану.
Саміт в черговий раз продемонстрував, що Росія втрачає власні позиції навіть на регіональному рівні й спроба показати СНД як своєрідну реінкарнацію «СРСР 2.0» в черговий раз не виправдовується.