За план перемоги тепер відповідає американський президент Джо Байден, ми вмиваємо руки.
Фортеця Вугледар виявилось не таким вже й стратегічним містом, а до втрати кожного дня по селу ми вже звикли. Скільки міст ще віддамо до кінця року вже відомо, тому можна починати писати цілий альбом.
При в’їзді в Київ на військовому пікапі тричі підрізають, один раз поморгав аварійкой, а в тебе перед очима досі стоїть відірвана нога побратима. Ти фізично відчуваєш цю прірву і дивишся вниз без страху, бо він залишився десь там в посадці.
Весь фейсбук наповнений фотографіями ліжка із долларів працівника МСЕК та не закритими зборами волонтерів. Згадується «Хрещений батько-2», де вечірка в Гавані продовжувалася, поки в місто не ввійшли війська Кастро.
Ми вже стільки втратили часу, ресурсів та людей, що кардинальні зміни зараз зможуть лише стабілізувати ситуацію в майбутньому. Але ми продовжуємо обирати стратегію страусів, бо голова в піску – це набагато безпечніше, ніж дивитися правді в очі.