Якщо РФ погодиться, то фінал війни може мати вигляд формули «НАТО в обмін на території».
Про це говорять джерела видання Financial Times. Екс-генсек НАТО Столтенберг також окреслив таку рамку в своєму інтерв’ю. Давайте спробуємо розібратись.
У такому випадку фактично з’являться два кордони – державний і військовий. Захід формально і юридично продовжує визнавати державний кордон України до 2014 року.
Декларативно зафіксують, що повертати державний кордон будуть за допомоги дипломатичних методів. Фактично, це буде зручна формула сприйняття реальності географії війни. У свідомості через провладних блогерів, наприклад, консервується думка типу «зачекаємо смерті Путіна, а там видно буде».
Україна вступає в НАТО. Однак гарантії колективної безпеки відповідно до 5 статті Вашингтонського договору НАТО будуть поширюватись лише на умовно «військовий кордон» України.
Так розумію, що цей «кордон» може з’явитися на підставі документу про припинення вогню між ЗСУ та ЗСРФ. Його назвуть лінія розмежування, «внутрішньоукраїнський» чи «українсько-український» кордон, як це було у випадку ФРН і НДР, який носив назву «innerdeutsche grenze».
Після припинення вогню Україна вступає в НАТО. Скасовується воєнний стан, починається виборчий процес.
Питання перше. Як сприйме український народ фактичну територіальну декомпозицію держави?
Поки теорія питання така, що частина українців, втомившись від війни, енергоперебоїв, російських ракет, іранських дронів, північнокорейських снарядів і налякана мобілізацією, буде готова примиритись.
Ця частина буде кількісно зростати і дійде до кінця року до потрібного «прогріву». Банкова буде зацікавлена збільшити цю частину до максимуму.
Адже для зняття внутрішньополітичної напруги і відведення медійного удару планує вийти на освячення рішення через референдум. Формально його можна назвати «референдум про вступ до НАТО», але питання можна сформулювати так, щоб дати зрозуміти, що гарантії поширюються на підконтрольну Києву територію.
Вступ до НАТО в обмін на території стає прийнятним сценарієм, а гарантії безпеки від НАТО щедрою компенсацію з боку Заходу. Хоча, впевнений, при вступі до НАТО буде тисяча і одна обмовка. І треба ще, щоб Угорщина, Словаччина, наприклад, підтримала. Я вже не кажу про Німеччину, у якій вибори парламенту у 2025 році, при тому, що велика частина німців буде налякана перспективою глобальної війни.
Друга частина українців – пасіонарії, медійні військові, патріотичні громадяни національно-демократичного спрямування – цього категорично не сприймують і будуть дорікати Зеленському, що 20% України втрачено при ньому.
Буде відбуватись природній процес призначення винуватого. Це дуже зручний меседж для атаки проти Президента у випадку, якщо він ухвалить рішення балотуватись на другий срок. Це ще далеко не факт, однак поки вважається робочим сценарієм саме другий срок.
Буде ще окрема парадоксальна категорія осіб, яку можна назвати словом «хитрозроблені»: воювати не хочу (бо доначу, працюю, ходжу у вишиванці, «економічний фронт» і таке подібне), але втрату територій не пробачу.
Референдум і перші великі повоєнні вибори покажуть чітко нову конфігураційну сборку на основі ставлення до влади і компромісу із РФ та відповідного розмежування електорату на групи.
Питання друге – як будуть примушувати (переконувати?) РФ до згоди на вступ України до НАТО.
Існує версія, що Росії обов’язково треба окупувати залишкову частину Донбасу (Покровська кампанія) для того, щоб дати Путіну можливість сказати, що «СВО виконало свої цілі».
На Заході можуть думати, що після заволодіння всією Донецькою та Луганською областями у Путіна з’являться зручна можливість «ідеологічно» виправдати величезні втрати росіян і заговорити про мирне врегулювання.
Але як бути із вступом України до НАТО, адже це одна з озвучених причин виправдання російського вторгнення в Україні?
Тут дуже доречним є коментар американського історика холодної війни Мері Саротт. Україна може піти на певні компроміси, а саме погодитися не розміщувати війська або ядерну зброю на своїй території, відмовитися від використання сили за межами «військового кордону», крім як з метою самооборони.
Але, якщо Путін ставить максималістську стратегічну мету – окупувати весь південний схід України, включно із Одесою, Запоріжжям, Херсоном, Миколаєвим і Харковом, матеріалізувавши ідею «історичної Росії» як персональний націоналістичний проєкт своєї місії, то все це «вилою по воді» писано.
До речі, сподівання на смерть Путіна як на певну надію дуже інфантильне розуміння ситуації. Не сумнівайтесь, нинішній очільник РФ буде робити все можливе, щоб сформувати наступність своєї шовіністичної політики через ретельно підібраного наступника, так би мовити «за образом і подобою».