https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/15ab57fa77af0738682c3c657437ecb0.git
72-га виходила з Вугледару важко, з великими втратами. Перед цим росіяни уже встигли з’явитися коло поваленої вежі ЛЕП на дорозі від Богоявленки й навіть обладнати вогневі позиції в гаражах за кладовищем Зміст
Все там рідне мені, кожен квадратний метр. В тих гаражах ми колись ховали одну зі своїх машин, коло гаражів одного разу ми навіть піймалися на дріт пікапом — на дорозі валялися сталеві проводи, обірвані нещодавнім прильотом.
72-га виходила тяжко, криваво. Багато техніки згоріло. До того кілька днів агонії взятого в облогу міста виснажили захисників, і коли вранішній сіряк наступив, не усім вистачило сил вийти.
На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших.
***
За дивним законом життя, в ці дні, коли моя рідна бригада виривала з м’ясом себе з Вугледару, люди по країні сиділи у кав’ярнях і кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музик; лунали й щирі, і ритуальні вітання захисникам — а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще.
І я не знаю знання, не маю сили, як зв’язати назад ці два світи, кожен з яких невпинно йде своїм шляхом.
Читайте також: Армія має перестати бути «тюрмою для героїв»
Поки ми там були, ми переродилися. Були ми народжені тут, у Києві — а стали народженими в полях і підвалах Вугледару; тепер ті пустоти, пронизані залізом — наша батьківщина, а на столичних вулицях ми — приїжджі й чужі.
Якісь невідомі нам люди повиростали за ці три роки, заповнили собою тротуари й метро, на їх обличчях — нові гримаси.
Вони якісь світлі, напівпрозорі; ми ж — брудні й темні, ванни і барбершопи не виженуть з нас цю темінь.
Тепер 72-га — звір, якого вигнали з його лігва, ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і фпв-дронів. Горизонт радіоуправління у росіян з висоток Вугледару простягається тепер на кілометрів 15, ледь не до самого Курахового.
Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-га, моя перша на цій війні й навіки рідна бригада (хоч я давно вже не у ній) не була стерта в пил в смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки могутнього колись бойового організму не було знищено остаточно, щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог.
Джерело
Про автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар