https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/3bcd775f6db9ff81373d4139a36e2981.git
Ок, уявімо собі, що Україна пристала на «peace deal», як його описано в статті The Economist: «членство в НАТО в обмін на території» Зміст
Що це означає на практиці?
Україна укладає з РФ якусь тимчасову мирну угоду про припинення вогню.
Одночасно Україна отримує запрошення до НАТО і підписує протокол вступу (Accession Protocol), в якому Україну де-факто визнано в межах територій, які вона контролює зараз.
Після цього починається процес ратифікації приєднання України всіма країнами НАТО.
Яка природна реакція Путіна?
Цілком очевидно: поки триває ратифікація — а вона може тривати роками — знайти будь-який привід для локального порушення домовленості про припинення вогню й відвоювати в України ще бодай клаптик території, на яку, згідно зі вже підписаним протоколом вступу, поширюються «гарантії НАТО».
Читайте також: У пошуках «перемир’я»
Тим самим Захід постає впритул перед тим самим вибором, якого він весь цей час щосили уникав: щойно Україна завершує процес приєднання до НАТО, і НАТО отримує формальний квиток на війну з Росією.
Перше питання: хтось вірить, що за таких умов ратифікацію протоколу вступу України до НАТО колись буде завершено?
Друге питання: хтось вірить, що західні політики та аналітики не передбачили такий сценарій?
Третє й останнє питання: чим відрізняється нинішня пропозиція «членство в НАТО в обмін на території» від Будапештського меморандуму?
Джерело
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар