Серед західних держав, що підтримують Україну під час війни, особливе місце займають так звані нордичні країни – Данія, Швеція, Норвегія і Фінляндія (до цього регіону зараховують також маленьку Ісландію, але ця держава не має оборонного потенціалу, тож у контексті допомоги Україні її зазвичай не розглядають).
Їхня допомога, можливо, не така помітна на тлі оборонних пакетів від США та Німеччини (які до того ж привертають медійну увагу непростими дебатами про обсяги допомоги і про обмеження на її застосування). Але те, що нордична підтримка має вплив, не викликає жодних сумнівів.
Достатньо згадати про винищувачі F-16 (їх надають Данія та Норвегія), системи ППО NASAMS (Норвегія) або про нову данську ініціативу, що дозволяє фінансувати українську оборонну промисловість.
Обсяги, на перший погляд, також видаються значними.
За останнім звітом Кільського інституту щодо підтримки ЗСУ західними партнерами, станом на квітень 2024 року Данія, Швеція, Норвегія та Фінляндія разом передали Україні зброю на суму понад 11 млрд євро, і це на мільярд євро більше за обсяги постачання зброї від Німеччини за той самий період (далі у тексті статті грошова оцінка допомоги ЗСУ буде наводитися за даними цього ж інституту, щоб уникнути розбіжностей у методології).
Але насправді до «нордичної допомоги» є питання навіть у самих цих країнах.
Передусім через суттєві відмінності між їхніми внесками.
Норвегія – найбагатша країна Північної Європи та ключовий європейський експортер нафти й газу, яка в останні роки отримувала надприбутки від спричиненого Росією стрімкого зростання європейських цін на енергоносії, – за 2,5 роки великої війни надала Україні допомогу на суму, яка не відповідає рівню її добробуту. Зокрема, допомога Данії, якщо рахувати у відсотках від валового внутрішнього продукту (ВВП), у 3,5 раза перевищує той самий показник, розрахований для норвезької допомоги.
Так, за вже згаданими даними Кільського інституту, сума оборонної, фінансової та гуманітарної допомоги Данії сягає 1,8% ВВП, для Швеції і Фінляндії цей показник становить 0,8%, а Норвегія може похвалитися підтримкою лише у 0,5% від ВВП.
Обсяги допомоги Україні спровокували дискусії у Норвегії та звинувачення на адресу норвезького уряду.
Та й в Україні розраховують на Норвегію, особливо зважаючи на дуже ймовірні проблеми з американською підтримкою. Утім, до офіційного Києва тут теж є достатньо питань – досить згадати, що Україна з 2022 року не має у Норвегії посла.
«Європейська правда» пояснює, наскільки обґрунтованими є закиди на адресу Норвегії та яку допомогу отримує Україна від неї та інших країн регіону.
Амбітні, але у минулому
Обговорення та порівняння того, як нордичні (чи то скандинавські) держави допомагають Україні, не є новим, але днями у ньому розпочався черговий виток. Нещодавно, вперше в історії, відбулися публічні дебати урядовців чотирьох нордичних держав – Норвегії, Данії, Швеції та Фінляндії.
Перед об’єктивами телекамер спілкувалися очільники МЗС Норвегії та Данії Еспен Барт Ейде та Ларс Люкке Расмуссен, міністр оборони Швеції Пол Йонсон, а також фінський міністр освіти (донедавна був міністром з питань Європи) Андерс Адлеркройц.
Ключовою темою стала розв’язана Росією війна проти України.
Нічого дивного, що норвезькому міністру довелося відповідати на питання, чому багата Норвегія надає Україні найменше допомоги серед держав регіональної «четвірки». Причому питання поставили не «свої» журналісти, а іноземці – точніше, данська редакторка Анна Лібак.
«Якби ми стояли тут рік тому, Норвегія була б на першому місці. Зараз на першому місці Данія, тож я вітаю Ларса (Люкке Расмуссена. – ЄП)», – спробував виправдатися Ейде.
Виправдання не було переконливим.
Дійсно, у 2023 році Кільський інститут (на дані якого посилалися і під час цих дебатів) ставив Норвегію на перше місце, але й тоді це не відображало реального обсягу наданої допомоги. Річ у тім, що початкова методика цього дослідження враховувала не тільки передані кошти, зброю тощо, а й довгострокові зобов’язання. А Норвегія однією з перших у Європі створила довгостроковий план допомоги Україні за назвою «Програма підтримки Нансена для України», названий на честь нобелівського лауреата Фрітьйофа Нансена.
Ця назва, до слова, сама по собі є символічною та свідчить, що в Осло від початку не фокусувалися на оборонній підтримці. І дійсно, норвезький уряд на початку 2023 року зобов’язався надати Україні допомогу в розмірі 75 млрд крон (орієнтовно 6,5 млрд євро) – але це сумарно на військову та гуманітарну підтримку України. І не відразу, а до 2027 року.
Але вплив на полі бою має те обладнання, що вже надійшло до ЗСУ, та й фінансова стабільність України підтримується вже наданими коштами. Тож зараз усі підрахунки фокусуються на фактично виділеній допомозі, а не тільки на довгострокових зобов’язаннях.
До того ж поки Норвегія продовжувала надавати підтримку в рамках програми Нансена, інші країни збільшували як обсяги наданої допомоги, так і зобов’язання на майбутнє.
Доходи «від війни»
З часом падіння Норвегії у рейтингу підтримки України ставало дедалі очевиднішим, і норвезька опозиція почала ставити це питання руба.
У серпні лідерка опозиційної Ліберальної партії Гурі Мелбі писала про «драматичні наслідки» можливої перемоги Росії у війні й наголошувала: військова підтримка України є найефективнішою інвестицією також у безпеку Норвегії. Вона зазначала, що програма Нансена вже не відповідає реаліям і не допомагає Україні отримати все необхідне для перемоги.
Головний докір опозиції: завдяки нафтогазовим доходам Норвегія має вільні кошти.
Просто чомусь не хоче надавати їх Україні.
«У той час, як нашим європейським сусідам доводиться брати кредити, а сусідня Данія скоротила кількість державних свят, щоб фінансувати підтримку України, ми заробляємо величезні суми на війні», – писала вона, маючи на увазі прибутки Норвегії від енергоносіїв.
Дійсно, Норвегія і США минулого року були найбільшими постачальниками газу до країн ЄС. У 2023 році майже 30% усього імпорту газу до ЄС надійшло з Норвегії, що також відображається на доходах норвезького енергетичного сектора. Наслідком одночасного зростання цін на енергоносії та кількаразового збільшення обсягів експорту газу (і те, і те спричинене війною) стало також вибухове підвищення рентних платежів, що надходять до норвезького бюджету.
Forbes порахував: у 2022-23 роках бюджет Норвегії отримав $170 млрд додаткових доходів.
І це не враховуючи того, що у 2021 році нафтогазові доходи вже були високими через стрімке та підтримуване Росією зростання цін перед початком вторгнення.
Ця сума відбиває лише доходи бюджету, а загальне зростання економіки (зарплатня та доходи громадян, корпоративні доходи, інвестиції у нове виробництво тощо) були ще вищими. Так, за даними Євростату, у 2020 році ВВП Норвегії становив 322 млрд євро, у 2021 – 425 млрд, у 2022 – 565 млрд, у 2023 – 448 млрд. Настільки різке зростання забезпечив саме нафтогазовий сектор.
Пік цін на газ (та, відповідно, доходів Норвегії) був пройдений у 2022 році, але період надвисоких доходів триватиме і цьогоріч, і в наступні роки.
По суті, Норвегія, хоч і не маючи такого наміру, отримала надприбутки через війну проти України.
Зважаючи на це, уряд Норвегії не зміг не прислухатися до звинувачень з боку опозиції. Нещодавно він запропонував змінити програму Нансена: збільшити підтримку України цього року на 5 млрд норвезьких крон (близько 430 млн євро) та надавати щонайменше 15 млрд норвезьких крон (зараз – близько 1,3 млрд євро) на рік до 2030 року.
Та чи відбулося зростання темпів допомоги?
Початково програма Нансена пропонувала надавати ті ж 15 млрд крон до 2027 року. Тепер сума не змінилася, просто уряд пообіцяв продовжити програму на три додаткові роки. І це – зовсім не те, чого вимагала опозиція.
«Наша мета має полягати в тому, щоб війна закінчилася задовго до 2030 року, і щоб Норвегія надавала посильну підтримку. Пропозиція уряду означає, що ми все одно будемо давати набагато менше, ніж сусідні країни, такі як Данія», – казала згодом Мелбі. Вона додала, що така ситуація розчаровує, особливо «у світлі унікальної фінансової ситуації Норвегії», яка збільшила свої прибутки від продажу енергоносіїв з початку повномасштабної війни РФ.
Норвезький уряд під тиском. Але не з України?
Звісно, уряд Норвегії має право витрачати кошти на свій розсуд, але тоді він має бути готовий і відповідати на критику.
А її лунає в країні достатньо – і від опозиції, і від економістів. «Норвегія витрачає скромні суми на найважливішу проблему нашого часу», – пишуть у спільній статті економісти та ексспівробітники мінфіну країни Андерс Харілдштад та Олав Слеттебо. «Нафтовий фонд має бути використаний для інвестицій у нашу безпеку», – закликає уряд група норвезьких економістів у спільний позиційній статті.
Критика на адресу уряду зводиться до доволі логічного пояснення: так, ми розуміємо, що супердоходи від продажу нафти й газу накопичуються у спецфонді для наступних поколінь, який буде задіяний у майбутньому, коли енергетичні технології зміняться і нафтові доходи обваляться. Так, право уряду на це накопичення ніхто не оскаржує. Але про який добробут майбутнього може йтися, якщо Росія прагне зруйнувати безпеку на всьому континенті?
Примітно. що уряд Норвегії із цим погоджується. Ще навесні норвезький міністр закордонних справ в інтерв’ю «ЄвроПравді» визнавав: Норвегія робить недостатньо для допомоги Україні, й усі інші держави – також.
На словах від урядовців і зараз лунає згода збільшити витрати на допомогу України. Але без реальних змін.
Ще одна примітна деталь – те, що критика на адресу уряду лунає передусім з самої Норвегії. Іноземні посадовці не зважуються на такі заяви, принаймні публічно. Навіть на дебатах міністрів чотирьох держав, про які йшлося на початку статті, інші міністри не зважилися публічно дорікнути за це Норвегії.
Лише іноземні медіа порушують цю тему. Зокрема, питання-докір до норвезького міністра на «нордичних дебатах» пролунало від іноземної, данської журналістки. Інші міністри вирішили промовчати.
Але найдивнішою в цій історії є пасивність України.
Зокрема, те, що Київ вже два роки не може призначити свого посла у цій країні – з 2022 року в Осло працює тимчасовий повірений.
«Це той випадок, коли відсутність посла не дає належним чином використати можливості цієї країни та її готовність (яка дійсно є!) відігравати більш помітну роль у підтримці України», – заявила «ЄП» директорка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук.
Погоджується з нею і Олена Галушка, співзасновниця Міжнародного центру перемоги України (ICUV), яка опікується адвокацією інтересів України у Норвегії. За її словами, відсутність посла норвежці сприймають як сигнал незацікавленості Києва, і це впливає на брак амбітності рішень щодо допомоги Україні.
«Ми вже два роки просимо владу з різних майданчиків призначити посла в Норвегії, бо це, по-перше, стратегічна країна, а по-друге – вона має можливість і ресурси збільшити свою допомогу», – підкреслила Галушка.
Ба більше, сайт посольства України у Норвегії підтверджує, що в Осло немає також військового аташе – цю функцію виконує співробітник у сусідній Швеції. Чи є адекватним такий рівень уваги до держави, чия допомога для нас настільки важлива? Питання, напевно, риторичне.
Чим Норвегія допомагає ЗСУ?
Треба відзначити: попри те, що Норвегія дійсно здатна значно наростити допомогу, зараз її внесок у підтримку Україні є дуже суттєвим.
Це одна з чотирьох країн, які погодилась передати винищувачі F-16.
Також Норвегія постачає системи ППО середнього радіуса дії NASAMS, що так необхідні Україні. Нещодавно норвезька збройова компанія Nammo дозволила передати Україні ліцензію та технологію виробництва 155-мм артилерійських боєприпасів. Це ті напрямки, де посилення власне оборонної підтримки є найочікуванішим: додаткові засоби ППО напередодні важкої зими з ракетними атаками РФ на енергетичну інфраструктуру та снаряди, яких бракує ЗСУ.
Норвегія також зробила внесок в обладнання для розмінування, надання артилерійських боєприпасів, транспортних засобів, інженерних машин, кранів, запасних частин та обладнання для обслуговування українських платформ і малих катерів.
Важливим кроком став також дозвіл норвезького уряду на прямий продаж зброї та продукції оборонного призначення від своєї оборонної промисловості Україні. У Норвегії діє заборона продавати зброю воюючій країні, однак для України в Осло зробили виняток.
Та треба наголосити: у разі, якщо уряд Норвегії погодиться збільшити допомогу Україні, як того вимагає опозиція,
не варто чекати суттєвого зростання саме військових постачань.
Норвегія – одна з держав НАТО, що має наземний кордон з Росією, а до того ж межує з нею в Арктиці. Тож вона і сама відчуває загрозу від РФ та вкладається в посилення власного військового потенціалу, який тривалий час не мав фінансування на рівні, встановленому в Альянсі. Цього року Норвегія уперше вийшла на показник оборонних витрат у 2% ВВП, нагадує Альона Гетьманчук.
Однак безпосереднє постачання зброї – це не єдине і, напевно, не основне, чого Україна чекає від Норвегії. Норвезький уряд передусім міг би взяти на себе фінансування постачань для ЗСУ.
«Тому якщо ми говоримо про створення «коаліції рішучих» – коаліції окремих країн, які б готові були інвестувати в перемогу України (а не лише у наше виживання), то Норвегія однозначно має бути в цій коаліції як серйозний фінансовий контрибутор», – зазначає Гетьманчук.
Нещодавно норвезько-українська асоціація друзів звернулася до Стортингу (парламенту Норвегії) з проханням розширити програму Нансена до 250 млрд норвезьких крон протягом наступних п’яти років. Таке збільшення дозволило б Норвегії реалізувати незалежні або скоординовані ініціативи. Наприклад, Норвегія могла б фінансувати збільшення виробництва зброї в Україні. У цьому контексті Олена Галушка нагадує про кейс з САУ «Богдана», виробництво яких фінансує Данія.
Крім того, Норвегія могла б допомогти з покриттям частини дефіциту бюджету – прем’єр Денис Шмигаль оцінював у 15 млрд доларів дефіцит на цивільні потреби у бюджеті на 2025 рік.
Зрештою, і зараз важливим елементом допомоги Норвегії є гуманітарна складова. Норвегія надає підтримку міжнародним гуманітарним організаціям, що працюють в Україні, підтримку біженцям. Також суттєвим є внесок Норвегії у програму MEDEVAC, в рамках якої країна транспортує поранених українських військових до Норвегії або інших європейських країн.
І насамкінець зазначимо, що наприкінці травня Норвегія стала п’ятнадцятою країною, з якою Україна підписала безпекову угоду.
А що ж інші Північні країни?
Наразі однозначним лідером у підтримці ЗСУ та України загалом є Данія, яка виділила на це найвищу частку ВВП – 1,8%. Це – дуже багато та в рази вище, ніж показник допомоги наших найбільших донорів, як-от США та Німеччини.
Данії не бракує також сміливості в ухваленні проривних рішень. Зокрема, вона однією з перших передала Україні F-16. А нещодавно з’ясувалося, що Данія була готова передати свої винищувачі ЗСУ ще у 2022 році, але не відразу отримала дозвіл на це.
А нещодавно Данія розробила та втілила схему фінансування виробництва військової техніки в Україні за російські гроші, до яких Копенгаген додав свій внесок. Завдяки цьому ЗСУ отримали 18 артилерійських установок «Богдана».
Данія стала першою країною поза G7, яка підписала безпекову угоду з Україною.
А ще данське керівництво не обмежує Київ у використанні наданої зброї, а прем’єрка Метте Фредеріксен регулярно закликає союзників зняти обмеження на далекобійні удари західною зброєю по РФ.
Вагомою є також допомога Швеції.
З лютого 2022 року ця країна надала Україні військову підтримку на суму 48,1 млрд шведських крон (4,23 млрд євро), з них 25 млрд шведських крон (понад 2 млрд євро) – лише у 2024 році. Надалі, суто на військові потреби України, Швеція планує виділити 75 млн крон (понад 7 млрд доларів) протягом 2024-2026 років.
Ключовим компонентом військової допомоги від Швеції є артилерійські системи Archer і бойові машини CV90, а наприкінці травня шведський уряд здійснив безпрецедентний крок, оголосивши про передачу двох літаків радіолокаційної розвідки та управління ASC 890. А в підписаній двосторонній безпековій угоді згадується «перспектива передачі Україні літаків JAS 39 Gripen, включно з відповідним навчанням».
Нещодавно Стокгольм передбачив закупівлю запчастин для своїх винищувачів Gripen, що пояснив підготовкою до можливої передачі цих літаків Україні в майбутньому, якщо таке рішення буде ухвалене.
Роль Фінляндії також цікава. Це – «найзагадковіша» країна у допомозі Україні.
Кільський інститут оцінює надану нею допомогу Україні у 2,4 млрд євро (левова частка з цієї суми припадає саме на військові потреби), або ж 0,8% від ВВП. Фінляндія регулярно звітує про відправлення Україні пакетів з військовою допомогою. Останній наразі, який став 25-м за ліком, датований 13 вересня – його сума склала 118 млн євро.
Але зміст цих пакетів завжди залишається таємницею.
Фінляндія ніколи не повідомляє, що саме передала Україні. Ймовірно, у Гельсінкі не хочуть, щоб сусідня Росія знала про стан її військових запасів.
Не секрет, що Росія та Фінляндія мають давні непрості відносини. На тлі повномасштабного російського вторгнення представники обох країн стали дедалі частіше згадувати Зимову війну 1939-1940 років, коли Радянський союз вторгнувся на фінську територію.
Росія завжди замовчувала свою роль як держави-агресора у тій війні, наголошуючи натомість, що Фінляндія була союзницею нацистської Німеччини (це дійсно було, але вже після Зимової війни, коли фіни перебували під загрозою нового нападу СРСР, а до того ж прагнули повернути втрачені території).
Але зараз у Москві дійшли навіть до заперечення ганебної для себе сторінки в історії, а проурядова пропаганда навіть почала звинувачувати Фінляндію в агресії. І хоча у риторику представників російської влади ця маячня поки не перейшла, але є кроки в цьому напрямі. Влітку 2024 року російський суд визнав «воєнними злочинами і геноцидом радянського народу» дії Фінляндії у Карелії в роки Другої світової війни.
А від російського МЗС лунають заяви про нинішні «агресивні дії Фінляндії» та прямі попередження про те, що фінсько-російський кордон може «перетворитися на зону конфронтації».
На цьому тлі бажання Фінляндії якомога менше інформувати РФ про свій військовий потенціал подиву не викликає.
* * * * *
Можна констатувати, що у питанні підтримки України усі Північні країни залишаються єдиними.
Данія, Швеція, Норвегія та Фінляндія є одними з ключових донорів України, а також просувають серед західних союзників важливі для нашої країни рішення. Але норвезька історія – особлива. Ця країна дійсно може та навіть має моральний обов’язок багаторазово наростити допомогу Україні.
Те, що в Норвегії зараз активізувалася дискусія щодо обсягів допомоги, є добрим знаком. Особливо – зважаючи на невизначеність підтримки США на тлі можливого приходу до влади Дональда Трампа.
Однак для того, щоб це сталося, свої зусилля має докласти і Україна, продемонструвавши увагу до цього сусіда. Перші кроки на цьому шляху добре відомі: украй необхідно призначити авторитетного посла та військового аташе України в Осло. Але й зупинятися на цих кроках Україна також не має.
Автори: Ірина Кутєлєва, Сергій Сидоренко,
«Європейська правда»