1 жовтня Іран сотнями ракет вдарив по території Ізраїлю. Ця атака стала очікуваною, адже про неї напередодні повідомило саме іранське керівництво. Крок Тегерана став відповіддю на вбивство у Лівані лідера проіранського терористичного угруповання «Хезболла» Хассана Насралли, яке влаштував Ізраїль, а також на початок наземної операції Ізраїлю у Лівані. Близький Схід на порозі великої регіональної війни, яка вже виходить за межі протистояння між Ізраїлем і «Хезболлою». Хоча саме це угруповання формально спричинило загострення у регіоні. Адже, з одного боку, Ізраїль своєю наземною операцією прагне відсунути терористичне угруповання вглиб території Лівану, аби організація не змогла обстрілювати прикордонні території Ізраїлю. Але з іншого боку, Іран не може допустити суттєве послаблення своїх сателітів у регіоні і тому жорстко став на захист організації, яку колись сам і породив
Що з себе представляє організація «Хезболла», яка знову в епіцентрі великого регіонального конфлікту на Близькому Сході.
Історія «Хезболли»
«Хезболла» була створена групою радикальних шиїтських священнослужителів на початку громадянської, або Першої Ліванської війни (1982 – 1983 рр.), яка тривала з середини 80-х років минулого століття до 2000 року. З одного боку у війні брали участь ліванські християнсько-шиїтські угруповання, так звана Армія Південного Лівану, яку підтримував Ізраїль. З іншого боку угрупування мусульман-шиїтів, яких фінансово підтримував і підтримує досі Іран. Причини конфлікту – перенесення штаб-квартири і збройних сил Організацією звільнення Палестини на чолі з Ясіром Арафатом з території Йорданії на територію Південного Лівану внаслідок збройного конфлікту палестинців з Йорданією.
Після утворення «Хезболли» до неї приєднався цілий ряд шиїтських радикальних організацій і груп. Ймовірно, найбільш відомою українському читачеві є група «Ісламський Джихад». Ідеологія «Хезболли» полягає у знищенні Ізраїлю, що логічно з огляду на те, що цей ліванський рух повністю залежить від влади аятол в Ірані. Організація прагне створити в Лівані політичний режим, схожий з іранським. Окрім того, «Хезболла» заявляє про необхідність звільнення Єрусалима від Ізраїлю.
Після того, як у 2000 році Ізраїль вивів свої війська з Південного Лівану, «Хезболла» не тільки взяла під повний контроль південь країни, а й почала серйозно впливати на політику центрального уряду. І поступово цей вплив лише зростав. До прикладу, у 1992 році, коли «Хезболла» вперше взяла участь у виборах у Лівані, її представники отримали 12 зі 128 місць у парламенті. А у 2018 році «Коаліція восьмого березня», до якої входила і «Хезболла», здобула 70 місць у парламенті і виграла вибори. Але на наступних виборах у 2022 році згадана коаліція втратила першість, отримавши 62 мандати зі 128. Спостерігачі із ЄС жорстко розкритикували виборчу кампанію через численні факти залякувань виборців. Штаб-квартира організації розташована у Бейруті. Організація повністю контролює південь Бейрута, весь Південний Ліван, а також частину долини Бекаа. «Хезболла» є такою собі державою у державі з власними керівними органами напрямків, судовою владою, політичною, військовою.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/62463ab4c7c102b50b6ca4ab5192eaf1.jpg
Ліга арабських держав у 2016 році визнала «Хезболлу» терористичною організацією. Також «Хезболла» визнана терористичною і заборонена урядами Ізраїлю, США, Канади, Бахрейну. Частково заборонена у ЄС, Великобританії, Австралії та Нідерландах.
Ієрархія і лідери «Хезболли»
Рада Шури, або Консультативна рада, є вищим і центральним органом «Хезболли», що приймає рішення на національному рівні. Керівництво складається із генсека, заступника, і керівниками напрямків (рад), наприклад, політичного чи судового. Отже, голова Судової ради – Мохаммед Язбек, голова Політичної ради –Сайєд Ібрагім Амін аль-Сайєд, помічник генсека з політичних питань – Хусейн аль-Халіл, а також Мохаммад Раад, голова парламентської ради та голова політсили «Вірність опору».
Третій Генеральний секретар «Хезболли» Саїд Хассан Насралла днями був вбитий у Лівані в результаті ракетної атаки по підземному штабу організації. Цікаво, що його попередника Аббаса аль-Мусаві було вбито ЦАХАЛ у 1992 році. Новим генеральним секретарем угруповання став Хашим Сафі ад-Дін. Раніше він був головою Виконавчої ради «Хезболли». Друга людина в організації Наїм Касем пояснює, що «вся політична, соціальна і джихадистська робота прив’язана до рішень керівництва…» організації. Іншими словами, політичне керівництво руху керує і воєнною частиною організації. За повідомленням Ізраїлю, 20 вересня внаслідок ракетного удару були вбиті 11 командирів «Хезболли». Організація підтвердила вбивства командира Ібрагіма Акіла у південному передмісті Бейрута Дахіє, а також убивство Ахмеда Вахбі, командира, який керував військовими операціями спецпідрозділу «Радван» під час війни в Секторі Гази до початку 2024 року. Західні ЗМІ повідомили про вбивство щонайменше шістьох командирів «Хезболли».
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/28/d6547704056a4a3c1c15759a024bb2eb.jpg
Результат атаки Ізраїля. Найбільш вірогідні результати
У наземній операції Ізраїлю задіяні близько 10 тис. військових. Важливо зазначити, це підкреслює і офіційний Ізраїль, військова операція на півдні Лівану проводиться саме проти організації «Хезболла», а не проти Лівану. Між тим Збройні сили Лівану відійшли з південної частини країну до її центральної частини, що також свідчить про небажання офіційного Бейрута брати участь у військових діях.
Це не перший випадок, коли Ізраїль вторгається до сусідньої країни. І минулий досвід показує, що не обов’язково наземна операція може завершитися успіхом. Ізраїльський політолог Михайло Пелліверт згадує, що Перша ліванська війна початку 80-х була оголошена Ізраїлем як короткотермінова операція на 96 годин, але протривала 18 років. Друга ліванська війна тривала впродовж одного місяця у 2006 році і завершилася так само як і перша, виведенням ізраїльських військ з території південного Лівану. Однак це не знищило «Хезболлу». Скільки триватиме нинішня операція – невідомо. Якщо мова іде про повне знищення «Хезболли» і її інфраструктури, то не може йтися про обмежену операцію, лише про повноцінну війну, яка може йти тривалий час. Якщо ж дійсно ітиметься про обмежену операцію, тоді через якийсь час ліванська терористична організація зможе поновити сили як в особовому складі, так і у зброї. Про деморалізацію «Хезболли» наразі мови не йде і організація зможе продовжувати боротьбу, якщо цього бажатиме Іран, який фактично її створив і фінансує. Судячи з атаки Ірану по Ізраїлю, офіційний Тегеран дає чітко зрозуміти, що «Хезболла» для нього значима організація і він помститься за смерть Насралли і вторгнення Ізраїлю в Ліван.
Щодо Ізраїлю, то логічним для нього завершенням операції у південній частині Лівану було би виконання однієї з двох резолюцій Ради безпеки ООН. Перша була прийнята у 2004 році. Вона вимагає повного роззброєння усіх незаконних угруповань у Лівані і перехід контролю всіх територій країни до офіційного Бейрута. Друга від 2006 року закликала припинити Другу ліванську війну 2006 року. Тобто Ізраїль мав припинити усі наступальні дії, вивести свої війська з південних регіонів Лівану. У той же час «Хезболла» мала відвести усі свої збройні угруповання на північ ріки Ель-Літані, це близько 12 км від кордону з Ізраїлем.
За різними оцінками, впродовж останніх тижнів «Хезболла» використала до половини накопичених раніше ракет. З ліквідацією представників військового керівництва як ракетними ударами, так і через вибухи пейджерів, організація суттєво послабила свій вплив не тільки в Лівані, а й в регіоні, чим намагається скористатися Ізраїль. Прем’єр Беньямін Нетаньягу виступив зі зверненням до народу Ірану із закликом подумати про своє майбутнє, аби іранські тирани припинили тероризувати як свій народ, так і сусідні держави. Але видається наївним очікувати, що завтра у Тегерані та інших містах на вулиці вийдуть тисячі людей з вимогою «ні війні», зважаючи на жорсткі придушення протестів в Ірані у 2019 – 2021 роках. Атака Ірану може призвести до жорсткої відповіді вже Ізраїлю, яка вже сама каже, що не залишить напад Ірану без відповіді.
Михайло Глуховський, «Главком»