Серйозна помилка Байдена
У попередній своїй колонці я писав, що після Курська у Владіміра Путіна з’явився новий потенційно набагато небезпечніший для нього противник. Це його колишня база підтримки – «Z-спільнота». Вона засуджує диктатора не за те, що він розв’язав злочинну війну, а за те, що він, як вони вважають, її програє, дозволяючи Заходу безкарно переходити одну за одною горезвісні «червоні лінії» у своїй протидії рашистської агресії.
У цьому середовищі зростала страшна для будь-якого російського диктатора підозра «цар несправжній». Намагаючись протистояти цій тенденції, Путін почав щодня влаштовувати у своєму бункері перформанси «страшних загроз» країнам НАТО, якщо ті знімуть, як вони й збиралися, одну з найбезглуздіших своїх «червоних ліній» – заборону Україні використовувати західну зброю для ударів углиб російської території.
Якби Джо Байден оголосив на зустрічі із Володимиром Зеленським про це давно назріле рішення, то Путін серйозно розчарував би свою рашистську аудиторію, остаточно переконавши її, що його постійне ядерне рохкання є порожнім блефом.
Надобережний дідусь вирішив почекати до 5 листопада. Це серйозна помилка, втрачений (чи відкладений?) шанс підірвати путінський режим зсередини.
Черчилівський стиль політичної мови Гарріс
Навпаки вдалим ходом Адміністрації стала передача на подальший період кампанії місії головного спікера США щодо російсько-української війни кандидатці у президенти. Камала Гарріс та Зеленський підбили підсумки дводенного візиту президента України до США на спільній пресконференції.
Гарріс блискуче скористалася цим пасом: «Я пишаюся тим, що підтримую Україну. Я продовжуватиму підтримувати Україну і працюватиму над тим, щоб Україна перемогла у цій війні. Американський народ добре розуміє значення свободи, незалежності та важливості верховенства закону. Ці ідеали є центральними для того, ким ми є як американці. Кожен із цих принципів поставлений на карту в Україні. І саме тому боротьба України має значення для народу Америки. В деякі з найважливіших моментів у нашій історії ми протистояли агресорам, таким як Путін, так само як ми маємо це зробити сьогодні».
З наростаючим позитивним подивом я дивився на пані віцепрезидентку на екрані свого телевізора. Мені здалося, що щось подібне відчуває і Зеленський, що стоїть поряд з нею на сцені. Звідки цей абсолютно черчилівський стиль політичної мови? Чому нікому з американців до неї не спадало на думку сказати абсолютно очевидну і водночас дуже глибоку річ:
що російсько-українська війна – одна з найважливіших ключових подій в американській історії; це не територіальна суперечка десь у Східній Європі. Це про те, хто ми такі та що робить нас американцями.
Коротка промова Камали Гарріс говорить нам багато про що. Вона має свій власний штаб радників і своє коло спічрайтерів. Їхній з Гарріс погляд на війну в Україні не має нічого спільного зі зрадницькими ідеями Бернса та Саллівана, які зберігають вплив на Байдена.
Гарріс та її штаб мають намір поставити українське питання до центру своєї виборчої кампанії. По-перше, тому що війна в Україні справді є ключовою подією нинішньої американської історії і не лише американської. А по-друге, враховуючи особу її суперника, це дуже політтехнологічно. Колишня прокурорка Лос-Анджелеса вже сформулювала професійному злочинцю своє звинувачення в українській справі:
«Однак, чесно кажучи, я поділюся з вами, пане президенте, що в моїй країні є деякі, хто натомість змусив би Україну відмовитися від значної частини її суверенної території, хто б зажадав, щоб Україна прийняла нейтралітет. Ці пропозиції такі самі, як і пропозиції Путіна. Будьмо чесними, це не пропозиції миру».
Пропозиції деяких моїх земляків щодо капітуляції України небезпечні та абсолютно неприйнятні. Це путінські пропозиції.